12 питань до андеграунду. Signals Feed The Void – про Брайана Іно, Еріха Фромма та незалежність

Експериментальний херсонський гурт розповів, як він шукає музику у провінційній тиші та як їм гралося на одній сцені з XIU XIU

Signals Feed The Void – дует метафізичних звукових вібрацій з Херсону. Його учасники говорять, що вони просто роблять «сумне музло собі на потіху». Їх творчість – містичний театр локальних військових дій, що озвучує простір боротьби, який розширюється. Фолк, прогресив, індастріал та багато чого ще — їх поле.

Гурт існує з 2014 року. У січні цього року вийшов їх новий альбом «Ритуал». Я поставив ряд питань учасникам формації Signals Feed The Void — Андрію Печаткину та Віталію Гавриленку.

1. Ваші основні досягнення за п’ять років, які ви робите сумне музло собі на потіху?

Віталій: Основне досягнення для мене в тому, що ми робимо музику і нам вдається при цьому не обмежувати себе у методах, стилях, інструментах, кількості матеріалу. А головні досягнення, думаю, ще попереду.

Андрій: Навчився кататись на дошці, вибіг з 50 хвилин на 10 кілометрах, пройшов 100 кілометрів пішки. Музикою ми займаємось через любов до пошуків та створення чогось нового. Я не думаю, що 8 релізів та 10 концертів за 5 років — це якісь значні досягнення. Просто ми не можемо інакше: створення нових пісень — це втеча від себе та навколишнього світу. Брайан Іно виділяє мистецтво як один із способів розчинення власного «я» задля зняття з себе тягаря буденності. При цьому Віктор Франкл каже, що кожній людині потрібна якась ціль, щоб було куди рухатись.

Кожна нова пісня, кожен новий реліз — це наші цілі, до яких ми постійно йдемо, втікаючи від повсякденних проблем. Є колективи, які роками працюють над одним альбомом і бояться його завершити, бо несвідомо відчувають, що фіналізація призведе до втрати цілі, а це завжди боляче. Ми ж не боїмося їх втрачати, бо попереду ще безліч нових релізів, а кожен альбом — це лише проміжний етап.

Мабуть, єдине важливе досягнення — що ми не розвалили проект за 5 років.

2. Двоє людей в гурті — це багато чи мало?

Віталій: Колись ми разом грали у гурті, де нас було троє. І це було дуже багато. Тож двоє — це просто багато. Четверо — це вже сатана якась. Ми обидва пишемо пісні (тобто мелодії, аранжування, тексти) і це може бути приводом до конфліктів, але якимось дивом їх майже не виникає останні 2-3 роки.

Андрій: Двох людей достатньо, щоб записати альбом «Ритуал», але замало, щоб грати його на концертах, а це трошки прикро, бо особисто для мене він дуже цікавий.

3. Як народжувався «Ритуал»?

Віталій: Це був надзвичайно складний альбом для мене. Ми почали працювати над ним у 2017-му, а завершили тільки взимку 2019-го. Зведення робив не я, що теж незвично для нашого гурту. Там є моя гітара, гітара Андрія, живі барабани, сінти, семпли, акустичні інструменти. Все це було складно довести до ладу у треках тривалістю 7-11 хвилин.

Андрій: Я детально розказував про цей процес (ось посилання), тому зараз спробую описати все двома словами. Всі пісні «Ритуалу» стали сублімацією досить важких емоційних переживань. Першу частину я написав під впливом матеріалів про людську жорстокість у воєнних конфліктах. Другу — після того як став свідком жорстокості безпосередньо на вулиці (тоді все наче закінчилось хепіендом для постраждалого, але враження це справило на мене дуже сильне). Так народилися демо-версії 8 треків «Ритуалу» (в період з грудня 2015-го по серпень 2016-го). Далі вже була колективна робота. Ще один цікавий момент — там звучать власноруч створені музичні інструменти, як-от, наприклад, дутар.

4. Увесь ваш альбом – це цикл життєдіяльності, музично і текстуально. Звідки з’явилася концепція?

Андрій: Це було так давно, що я вже не пригадаю. Припускаю, що вона з’явилася із навколишнього світу, який і є ілюстрацією всіх цих циклів, та з прочитаної раніше літератури.

5. Містицизм у вашому житті — є живі приклади, знаки, конкретні ситуації?

Віталій: Буває так, що я не співаю гамми, пісні, жеру гидоту, і при цьому вокал звучить краще, ніж коли я займаюсь. Але на цьому все.

Андрій: Жодних проявів містицизму. Хіба що альбом гурту Khors.

6. Наскільки музика для вас це спонтанний експеримент, а наскільки впорядкованість?

Віталій: Я думаю що для мене більше впорядкованість. Імпровізація завжди має місце, звісно, але я фанат структурного мислення у музиці. Мені подобається, коли я знаю звідки і куди прямує музикальна ідея.

Андрій: Еріх Фромм писав про екстравертивний (імпровізація) та інтровертивний (концентрація та осмислення) підходи до творчості. Наша творчість — поєднання цих двох складових. Я прибічник саме екстравертивного підходу, коли музика починає існувати окремо від творця, в той час як сам творець повністю розчиняється у цьому потоці — це 100% імпровізація, в якій народжуються наші демки (але далеко не всі). Далі Віталію доводиться з цим щось робити, тому він починає переосмислювати записане, та крок за кроком приводити до тями мої імпровізаційні потуги.

У батьків в Херсоні дуже спокійна атмосфера, а поряд з домом річковий порт та колії залізної дороги. Палітра звуків така, що слухати зазвичай набагато приємніше, ніж топ-пісні року

7. Які у вас амбіції щодо творчості?

Віталій: Ми готуємо новий альбом. Він має бути дуже мелодійним вокально, тож мої амбіції спрямовані зараз на те, щоб зробити вокально-текстову складову максимально цілісною, а також звести все за кілька місяців. Сподіваюсь, цього разу ми зробимо справжню живу презентацію нового матеріалу.

Андрій: Ніколи не мав якихось особливих амбіцій в контексті музики, але не можу не погодитись з Віталієм: новий альбом, тексти, зведення, презентація — все це в планах на майбутнє.

8. Ваші найзручніші місця для запису альбомів?

Віталій: Ми ще не робили записів у професійній студії. Всі наші альбоми були зроблені чи у домашній студії в Херсоні, чи на репетиційці. Деякі інструменти ми завжди записували вдома. Але для мене це лише питання доцільності, а не зручності. Якщо буде можливість робити новий матеріал в студії, це буде мій вибір. Мені дуже зручно чути преампи Neve, мікрофони Neumann і таке інше.

Андрій: Найзручніше – у батьків в Херсоні, бо там дуже спокійна атмосфера, а поряд з домом річковий порт та колії залізної дороги. Палітра звуків така, що слухати зазвичай набагато приємніше, ніж топ-пісні року. Ще немає шуму автомобілів, що теж прекрасно.

9. Що для вас означає незалежність?

Віталій: Кажуть, деякі люди можуть грати одні синкопи, а співати інші — це справжня незалежність однієї частини мозку від іншої. Я так майже не вмію. Незалежність — це дуже складно, але якщо вона вам потрібна, то треба цим займатися.

Андрій: Це конструкт психіки, ілюзія, ціль, яку ніколи не здобути, але до якої можна все життя йти, грати і співати різні (складні і не дуже) ритмічні структури одночасно.

10. Де для вас та межа, за якою музика може вийти з-під контролю її творця, тобто вашого?

Віталій: Ну, якщо хтось зробить ремікс під “репчик”, то це буде “вийшло з під контролю”. А от на концерті — у будь яку мить, та я намагаюсь про це не думати.

Андрій: Репчик, до речі, був. Якісь чуваки взяли пісню “Колони” та зачитали свій текст в інструментальних частинах. Музика виходить з-під контролю, як тільки ми її оприлюднюємо: далі вона живе своїм життям. На концертах теж інколи буває.

11. Печаль і смерть десь поруч. Чи часто в прикордонних станах ви займаєтеся творчістю?

Віталій: Ні, нечасто. Я задоволений життям настільки, що останнім часом поганих думок майже не виникає. Для Signals Feed The Void пишу тексти, коли в цьому є потреба. Наприклад, зараз.

Андрій: Не розумію, про які прикордонні стани йде мова. Не думаю, що смуток та печаль — це прикордонні стани. Смерть же — це щось, що знаходиться за кордоном життя, але є невід’ємною частиною вищезгаданих циклів. Просто особливості темпераменту стають причиною того, що наша музика саме така, а займатися творчістю можна в будь-якому стані.

12. Що запам’яталося після вашого розігріву XIU XIU у Києві 8 квітня?

Віталій: Після — нічого. Я, як завжди, одразу був готовий стрибнути у таксі прямо зі сцени. А от під час виступу був приємно здивований гарним звуком. З творчістю Xiu Xiu я майже не знайомий, але їх виступ мені сподобався. Хоча серед українського андерграунду є гурти не гірші (я зараз не про наш), та такого натовпу вони і всі разом не збируть.

Андрій: Тор Харріс та Крістофер Правдіца — дуже відкриті та добрі чуваки. Джеймі Стюарт теж добрий, але навпаки — закритий в собі. Кріса я ще в обід зустрічав в Борисполі, то ми з ним багато спілкувались. З Тором познайомились трохи пізніше, але теж купу всього обговорили. Він навіть своїм майбутнім альбомом поділився (реліз заплановано на осінь цього року), який обов’язково слід послухати всім любителям експериментальної музики. Джеймі Стюарт + екс-учасники Swans — це найкращий концертний склад Xiu Xiu, який тільки можна уявити.

Фото: Юрій Грязнов (Kirai Gigs)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 12 питань до андеграунду. Bojevilla про алкоголь, реп та ненависть