12 питань до андеграунду. VOVK про овець, кризи та домашніх котів

Київський гурт, який грає пост-хардкор та прог-рок, - про свою відданість музиці

Вже два роки це київське тріо створює еклектичну речовину з стилів, назви яких складаються з таких елементів, як «пост-» і «прогресив». Виходить точно і переконливо. Про те, що гурт надихає і як він долає труднощі життя в андеграунді, ми запитали учасників VOVK Сашу Куца (бас, вокал) і Олексія Червоняка (гітара, вокал). Третім музикантом гурту є Дмитро Красненков (барабани).

1. Що змінилося у вашому житті за останні два роки, з моменту заснування VOVK?

Саша: Для мене багато що змінилося в особистому сприйнятті як музики, так і навколишнього світу. Коли ми вирішили грати разом, одним з рушійних моментів стало розуміння, що серед наших друзів ми лишилися тими небагатьма, хто продовжує пов’язувати своє життя з музикою. Закінчились розваги і почалася справжня робота.

Олексій: Я почав більше цікавитися українською андеграундною музикою і ходити на івенти. Приємно, коли можеш у своєму місті ходити на концерти улюблених гуртів, відчувати всі вібрації наживо по-справжньому. Як виконавець я досить сильно змінився, на сцені веду себе не як раніше. Заглибився в тонкощі звукозапису, напрацював певний досвід. Зрозумів, що мені це подобається, і буду далі розвиватися. Дізнався більше про «нижню частину айсбергу» життєдіяльності гурту, про що пересічний слухач не замислюється. За цей час відбулося багато нових знайомств з крутими і цікавими людьми, дуже цьому радий.

2. Що зараз відбувається на столичній студії Lipki Zvukozapis і чому вона багатьом зараз до душі?

Олексій: Зараз це наша кузня, де ми в стані трансу працюємо над дебютним альбомом. Намагаємося, щоб слухачі відчули фріссони. Всі музиканти схожі на дітей, а на Липках є зручний диван з м’якими іграшками. Ще там картатий плед і під теплим світлом лампи, що стоїть поруч, відчуваєш себе як пташеня у гніздечку. Психоделічні tie-die візерунки на стелі і стінах допомагають знайти правильний звук.

А якщо об’єктивно, то студія знаходиться в центрі міста в приміщенні, яке з самого спочатку було спроектовано для звукозапису, до того ж тут були записані альбоми крутих українських команд: Stoned Jesus, Somali Yacht Club та інших.

Саша: Популярність Lipki Zvukozapis пов’язана з цілим рядом факторів. Наприклад скрупульозний підхід до матеріалу і особистісне ставлення з повагою і теплотою до всіх – і до успішних музикантів, і до початківців. Тут допоможуть і з порадою, і розібратися в сумнівах. На студії ми практично не скуті якимись обмеженнями, перед нами тільки можливості.

3. На обкладинці вашого міні-альбому Live At Breadberry Studio є вівця, на якій написано VOVK. Які смисли для вас є в цьому образі крім звичайного «вовк в овечій шкурі»?

Саша: Автор цієї ілюстрації Паша Ткачов, він зараз допомагає нам з реалізацією інших ідей. Наша овечка – це така собі шестерня в великому механізмі, але під її вовною ховається особливий вовчий дух. Цей вовк не злий, він хоч і дикий, але відданий.

Якщо присісти на лавочку десь в центрі Києва і кілька хвилин поспостерігати за тим, як туди сюди снує натовп, то в голову спершу приходять думки про сірість однорідної маси овець, які бігають по своєму просторому загону. Але якщо придивитися, то можна помітити, що серед цих овець є люди, які теплять в собі особливий дух, який вони ховають від навколишнього світу.

4. У вас є фотографії гурту, де ви стоїте на тлі монументального скульптурного комплексу. Чим пояснюється вибір цієї локації?

Олексій: Мене завжди приваблювала архітектура модернізму, де форма перевершує фактуру і виглядає дуже сміливо, навіть за нинішніми мірками. Підсвідомо нас тягне до подібних сміливостей, прагнемо бути такими ж у своїй справі.

Саша: Деякий час я працював по сусідству з архітекторським бюро і люди, які там були, зацікавили мене багатьма аспектами своєї праці.

У Києві є дуже багато будівель радянської епохи, які мають свою особливу привабливу енергію. На жаль, до них не відносяться належним чином як до пам’яток історії та архітектури, що сприяє їх повільному, сумному і трагічному занепаду. Це мистецтво, яке звикли ігнорувати. Зараз є об’єднання людей, які намагаються захистити ці будівлі, як наприклад #savekyivmodernism. Але боротьба з бюрократичною і корупційною державною системою поки що занадто важка для невеликої групи ентузіастів.

Можливо, при створенні візуальної складової до альбому ми ще повернемося до теми помираючої історії ХХ століття.

Українська музика переживає відродження, але суспільство не встигає за сприйняттям чогось відмінного від усталених засад. Досі тримається думка, що все західне/східне краще, ніж наше

5. Ваша музика — еклектика стилів. Вам незатишно в рамках чогось одного або хочеться просто обійняти неосяжне?

Олексій: З самого початку не хотілося грати щось одне. Коли зібралися, то в принципі не було єдиного стилю, який подобався би всім однаково. Тому ми просто джемили і почало дещо виходити. В результаті вийшла така музика, яку ми і не могли припустити. Ніхто з нас подібне раніше не грав.

Саша: Нашим завданням номер один було зібратися в одній кімнаті і грати те, що у нас вийде. Ортодоксальні жанри в музиці з кожним днем вмирають і припадають піском часу. Так як смаки у нас досить широкі, а обмежувати один одного в самореалізації ми не хочемо, було прийнято рішення балансувати між всім, до чого ми хочемо доторкнутися. Так в точці перетину народився VOVK.

6. Назвіть кілька виконавців і груп, чия творчість для вас особлива?

Олексій: Доволі складне питання, бо з плином часу перелік гуртів змінюється. Більше того, для мене гурт стає особливим, коли знаходжу його у потрібний час і можу слухати по колу кілька тижнів. Тоді це може бути як ліки від застуди, або чашка гарячого какао в осінній дощ, або гамак на узбережжі.

Звісно деякі гурти, на яких я виріс, займають особливе місце. Стилі: класичний рок, панк, гранж, а пізніше хардкор, ню-метал, грув метал, прог-рок, пост-метал. Проекти, які безпосередньо вплинули на мою музичну уяву: Tool, Intronaut, Meshuggah, Deftones, Animals as Leaders, Mastodon, Benea Reach, Lamb of God, Ryan Martini, Cloudkicker, Keith Merrow, Gojira, Devin Townsend, The Dillinger Escape Plan. Я б продовжив список, але тоді він буде розміром з килим.

Саша: Як для колективу, я б не сказав, що у нас є якийсь загальний орієнтир серед виконавців. Якщо все ж загострювати увагу на іменах, то я б назвав ті колективи, які активні на даний момент. King Gizzard & Lizard Wizard – за те, що відроджують забуті жанри і перемішують їх в якийсь ядерно-енергетичний коктейль. At the Drive-In – за те, що не старіють балансуючи між хардкором і мелодизмом. Everytinhg Everything – за мистецтво. Foals – за найбільш комерційно успішний мат-рок.

Окремо виділив би українську музику, яка більше на нас впливає, тому що ми знаходимося в єдиному просторі. Успіхи наших співвітчизників дають поштовх для саморозвитку. Генрі Роллінз в своєму стендапі говорив про те, що він фанат людей, які щось роблять, до чогось прагнуть і знаходять в цьому справжню пристрасть. Я поділяю ці думки і радий за всі успіхи наших сучасників в українській музиці.

7. Бути сьогодні в Україні рок-музикантом і загравати з андеграундом – це нерентабельно?

Олексій: В цілому, вкрай нерентабельно, особливо перші кілька років існування гурту. До цього потрібно ставитися як до чистого мистецтва, де ти безоплатно віддаєш всього себе і всі свої ресурси, тому що по-іншому не можеш. Головне, отримувати задоволення в процесі.

Саша: Хоч українська музика і переживає відродження, але суспільство не встигає за сприйняттям чогось відмінного від усталених засад. Досі тримається думка, що все західне/східне краще, ніж наше. Андеграундна культура поки що не самодостатня, щоб забезпечувати себе фінансами, тому ще дуже довго виконавці будуть сподіватися тільки на свою кишеню і повсякденну роботу. Рано чи пізно у музикантів стане вибір, або кинути музику і заробляти на життя, або приймати ці умови і балансувати між роботою, сім’єю і мистецтвом, адже музична індустрія в нашій державі – це іржава машина в пелюшках.

8. Ви співаєте англійською. Мислите свою творчість з українськими або російськомовними текстами?

Саша: Не дуже замислююся над цим питанням. Як правило, вірші я пишу українською мовою. Коли справа стосується пісень, то буває, що спочатку народжуються вигуки, фрази, пропозиції російською або українською, які я потім адаптую під англійську мову.

Олексій: З українськими текстами були пісні в попередній інкарнації гурту, де ми з Сашком грали, а в гурті, де Саша грав з Дімою – російською та українською. Так що мислення можна сказати мультимовне, але ближче українська звичайно. Можливо, запишемо що-небудь з українським текстом, але поки це скоріше на рівні ідеї, ніж мети.

9. Як часто під час концертних виступів у вас трапляється катарсис?

Олексій: Залежить від публіки. Коли слухач резонує з нами, ми намагаємося це примножити в кілька разів і віддати назад, тоді відбувається катарсис.

Саша: Практично на кожному виступі ми входимо в раж і віддаємо все, що у нас є в конкретний момент часу. На сцені ти тут і зараз, до тебе залучені очі і вуха. Потрібно показати все, на що ти здатний, сказати все, що хочеш сказати. Зробити все, що повинен зробити, щоб тебе почули, зрозуміли і налаштувалися на ту хвилю, яку ти несеш.

Я не розумію, коли музиканти, що виходять на сцену, не віддаються тому, що відбувається. Навіщо тоді взагалі щось робити, якщо ти сам не отримуєш задоволення? Чому люди повинні трясти головою під твою музику, якщо цього не робиш ти?

 10. Чи часто відвідує почуття пригніченості в творчому процесі?

Олексій: Трапляється періодично, напевно це невід’ємна частина творчого процесу в гурті. Щось відсівається геть, щось відкладається в запорошений довгий ящик ідей.

Саша: Є багато зовнішніх причин, не пов’язаних з музикою, які тиснуть на нас і які відгукуються в творчому процесі, але немає нічого такого, з чим не можна було б впоратися.

Пол Маккартні говорив: «Чим більше у вас криз, тим більше музичного матеріалу». Ми намагаємося не тиснути один на одного і зберігати дружню і спокійну атмосферу. Я думаю, що ми вже насперечались в своїх попередніх колективах, тому головна наша боротьба з пригніченістю відбувається поза творчим процесом.

Навіть якщо набридне робити музику людям, є домашні коти, які завжди оцінять

11. Хто ваші соратники? З ким готові будувати, розділяти і примножувати?

Саша: Є ряд колективів-друзів, з якими ми спілкуємося, виступаємо і ділимося – Zoanthropy, Bojevilla, On the Wane. Намагаємося виручати один одного і підтримувати. З багатьма колективами, з якими доводилось ділити сцену, ми намагаємося спілкуватися і обмінюватися досвідом.

Більшість наших ініціатив і прагнень тримаються на соратниках. Мені дуже хочеться, щоб те, що ми робимо, виросло в певну платформу для самореалізації – художньої, музичної та поетичної. Вже зараз багато наших друзів допомагають нам в цьому.

Олексій: Поширена ситуація, коли під час саундчеків і концертів гурти мовчки закриваються в своїх купках, породжують нездорову атмосферу суперництва і тікають моментально після своїх сетів. З таким підходом сцену не побудувати. Цю ситуацію потрібно докорінно змінювати з самих низів, банально вітаючись з незнайомцями на репетиційній базі, підтримувати один одного на виступах і у повсякденному житті. Я впевнений, що з часом це станеться, адже від згуртованого і сильного андеграунду виграють всі. Тому ми відкриті і постійно в активному пошуку однодумців.

12. Чого ви боїтеся найбільше і заради чого готові зав’язати з музикою?

Саша: В даний момент часу страху немає. Я не можу придумати чого варто боятися всерйоз. Страх перед невдачами безглуздий, а хвилювання тільки заважають процесу, в чому ми, як колектив, могли переконатися за ці два роки.

Не можу уявити собі умову, за якої неможливо було б займатися музикою. Завжди можна знайти час і можливість, головне не втратити бажання і прагнення. Робота, сім’я, все це повинно бути в симбіозі з тим, що ти робиш. Якщо цього не відбувається, значить ти щось робиш не так.

Олексій: Це як у деяких з курінням – скільки не намагався кинути, все одно повертаюся. Музика стала настільки невід’ємною частиною життя, що я з цим змирився. Найстрашніше перетворитися на зомбі, коли зав’яжеш з нею. Навіть якщо набридне робити музику людям, є домашні коти, які завжди оцінять.

Головне фото: Вероніка Гусєва

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 12 питань до андеграунду. Кияни Zoanthropy про гроші, божевілля та фейсбук