«Жіноча сила» TAYANNA. Альбом для тих, хто хоче навчитися любити

4 722

Музичний оглядач Ігор Панасов – про новий альбом-утопію від однієї з найкращих українських співачок

Газлайтинг, віктимблеймінг, бодішеймінг. Мізогінія, менсплейнінг, менспрединг. Неглект, слатшеймінг, аб’юз. Ряд дуже довгий. Це слова, якими у наш час частіше за все пояснюють відношення чоловіка до жінки. У наелектризованому короткохвильовому емоціями світі саме такі терміни – у тренді.

Про це й більшість небанальних пісень про відчуття, які сьогодні співають жінки. Якщо не прямим текстом, то підтекстом.

Ніжність, увага, взаєморозуміння. Тепло, підтримка, відданість. Це сьогодні не на часі. Це залишилося для мистецтва минулих епох.

А якщо про це й співають поп-співачки, то частіше за все так, що це може травмувати вуха. Бо любов та кохання – це те, чого найменше помітно у словах «любов» та «кохання» у сучасній поп-культурі.

Дуже рідко вдається знайти такі рядки про мир між чоловіком та жінкою, від яких не тхне. Декому вдається. Наприклад, The HARDKISS у «Мелодії» та «00:00».

Ми живемо у світі, де пісня KAZKA «Він» (яку написала співачка Катерина Офліян) — це аномалія. Де відносини «без війни і без бою» — це для героїні настільки дивно, що не зрозуміло, як з цим бути.

І ось новина: альбом співачки TAYANNA «Жіноча сила», який вийшов 26 червня 2020 року, він цілком про цей зникаючий світ. Про вільне дихання у грудях, про відчуття польоту, про те, як одна людина неймовірно скучила за іншою.

Про це намагається співати не лише TAYANNA. Але саме вона це робить це максимально переконливо. Мабуть, тому що це і є найважливіша частина її життя. Мабуть, тому, що для неї такі пісні – не чистий бізнес та нічого особистого.

Та новонароджена TAYANNA, яку Україна побачила 2017 року, була зовсім іншою. «Шкода», «Кричу», а потім і євробаченська «Леля» — вони були про біль, розпач і про те, як все не склалося. Навіть якщо це співалося під гарячі ритми. Та й умовно «мирні» пісні «Тримай мене» та «Сила» більше походили на медитації наодинці та відчайдушні звернення до космосу. Драма була основою тієї музики.

Інші барви почали з’являтися з «Фантастичної жінки». Цей програмний хіт TAYANNA – непересічна для нашого часу декларація рівності, де самоповага та відчуття власної цінності не є зворотнім боком приниження іншого. Це гімн жіночої свободи, серцевиною якої є бажання і вміння бути відкритою, тому що ти любиш себе, як ближнього свого.

Після цього в її піснях ставало все більше гармонії і все менше землетрусів. «Мурашки» — легке і відверте дівоче зізнання. «Без тебе», заспівана з LAUD, один з найкращих дуетів минулого року – про вміння зберегти найкраще після розставання. Навіть «Як плакала вона» та «До мами», які теж про минуле кохання, не мають того болісного надриву та досади, як раніше. Це зразки свідомої та конструктивної самотності, на яку здатен лише той, хто відчуває і розуміє цінність свого життя самого по собі.

І ось п’ять пісень «Жіночої сили» — швидкий 18-хвилинний потяг, у якому багато чистого повітря, де є і комфорт, і тиша, і де можна висунути голову у вікно, віддати вітру своє волосся та голосно кричати про те, як любиш.

Це пісні про дуже різні стани, складені з різних музичних елементів, які об’єднує один знаменник – сильне і вільне тяжіння до того, кого кохаєш. І це не лише про жінку і чоловіка, бо лише в одній з п’яти пісень («Ейфорія») можна чітко визначити стать того, до кого звертається героїня TAYANNA. Якщо хочеться, можна бачити в цих романтичних зізнаннях пару «жінка – жінка». Кому як подобається.

«Ейфорія», зроблена у стилі летючого сінті-попу на кшталт A-ha, з тими самими барабанами з 80-х, і є максимальною концентрацією нового простору TAYANNA. Саме тут, у цьому прозорому саунді, її голос отримує небачену раніше свободу та невагомість. За звук за традицією треба бути вдячним Віталію Телезіну – саундпродюсеру з надзвичайним відчуттям артистів будь якого жанру, від Сергія Бабкіна до The HARDKISS.

І ця невагомість – зовсім не теж саме, що диско-фанковий танок пісні «100 днів без поцілунків», з її затишним бек-вокалом та вінтажними клавішними з 70-х. Саме цей трек – головний претендент з альбому на хіт. І це найкраще, що на сьогодні народила українська поп-сцена з карантинних рефлексій – про те, що створення цієї пісні пов’язане з неможливістю бачитися в епоху коронавірусу, говорила сама TAYANNA. І взагалі – це одна найкращих, кришталево чистих українських пісень про кохання у 21 столітті.

Ще є поп-соул титульного треку «Жіноча сила», який виглядає майже як друга частина «Фантастичної жінки», і це не заважає його красі. Є м’який та обережний натяк на r’n’b у пісні «Плачу і сміюся», яку написав для Тетяни музикант гурту The ВЙО Сергій Підкаура (з яскравою кодою з фолк-хору). Є і звична для TAYANNA балада у стилі 90-х «Вийди на світло», де при цьому досить несподівано у середині вона видає незвичний для себе речитатив.

Тому у цьому альбомі нема коли нудьгувати – від пісні до пісні маятник розкачується по-новому. Незмінною залишається початкова точка цього маятнику – це безкорисна любов, в якій жінка почуває себе рівною та вільною.

Це історія про втрачений рай, який ненадовго оживає у новому альбомі TAYANNA. Про той світ, де ще ніхто не з’їв ті змійові яблука та нікуди не поспішав, бо все, що потрібно, мав в середині себе.

Чи потрібна сучасному світу ця утопія від TAYANNA? Чи може він розчути серед хвиль білого шуму цей простий, як сонячне світло, меседж? Не знаю.

Слухати альбом «Жіноча сила»: Google Play, YouTube Music, Apple Music, Deezer