Стас Корольов – «О_х». Слухати сидячи

Екс-музикант YUKO випустив альбом, який може збивати з ніг, якщо його слухати уважно

До дупи рецензії. Їхній час минув.

Краще розкажу вам про хлопця на ім’я Стас.

Грудень 2000 року, Авдіївка Донецької області. Коли батьків не було вдома, хлопець Стас (не Стасік) взяв новорічну петарду і запхав її до корпусу кулькової ручки. Хотів провести експеримент. Тримаючи все це у витягнутій руці на балконі, він підпалив петарду. І лівим оком слідкував за тим, що буде.

Уламок конструкції прилетів саме в ліве око. Стас (не Стасік) побіг промивати поранене місце водою. У цей момент його мозок міцно запам’ятовував кожну деталь того, що відбувається. Потім він подзвонив мамі.

Мама відвезла Стаса до обласної травматології у Донецьк. Що вона тоді відчувала, знає лише Бог. У лікарні подивилися хлопця і сказали, що відстала сітківка ока. Потім її приладили, але треба було місяць ходити и спати з опущеною донизу головою.

Це не допомогло. Сітківку приладили знов. Ще місяць життя з опущеною головою. Знов не допомогло. Після шести багатогодинних операцій Стасу видалили око, а в Одесі поставили протез.

Мама суворо казала Стасу (не Стасіку): ховай це від всіх, дивись прямо, бо тебе засміють, якщо дізнаються. Це жорстокий світ, говорила мама.

Йшов час. Стас познайомився з дівчиною, в яку дуже закохався. Вони жили разом на зйомній квартирі, завели кота. Але часто не могли порозумітися. Коли це траплялося, він бив кулаком у стіну від відчаю. Дівчина говорила, що він пробив чергове дно та від’їжджала до мами. Одного разу після такої сварки Стас сидів сам і думав про своє життя. Від дівчини прийшло повідомлення, але він не став відкривати його відразу. А коли відкрив, дізнався, що вона від нього пішла.

Світ Стаса був зруйнований, але лише на час. Він тоді не знав, що у майбутньому поверне цю дівчину, і вона стане його дружиною.

Стас працював на фрілансі. Він нерідко прокидався о п’ятій ранку, і це був його улюблений час. Коли можна було просто ліжати у ліжку і гладити кішку, або балувати себе травкою. До десятої години ніхто його не атакував повідомленнями у месенджері, ніхто не тиснув. Можна було побути поза межами соцмереж, де всі такі успішні (це тиснуло на Стаса). Це були години, в які він жив.

Але о десятій починалося пекло. Робочі чати починали блимати та дзеленчати, як скажені. Іноді це деморалізувало Стаса. Щоб збіжати від професійних обіцянок та обов’язків, він починав дивитися серіали — «Кінь Бо Джек», «Рік і Морті», «Футурама» і ще багато чого.

Але тоді вони починали дзвонити на телефон. Стас боявся брати слухавку. А коли все ж таки брав, то казав, що в нього форс-мажор і потрібно йому дати ще тиждень. Ну, а якщо можна, то п’ять.

Після цього Стас говорив собі, що все буде нормас. Ось ще трохи подрочить зараз, а зранку як увірветься у роботу, що гай буде гудіти.

Робочі обов’язки – це не все, що бісило Стаса. Ще його бісило, коли на гривню казали «рубль», автівки на пішохідних переходах, гопники в краватках, відбиті нацики, зламана зарядка ноутбука, читання фейсбука. Іноді це було так нестерпно, що він не знав, як загасити цю пожежу всередині.  Йому радили психотерапевта, але на це не було грошей.

Коли ця хвиля ненависті підводила його до краю божевілля, він починав писати музику – люту та жорстку. Слова на цей момент закінчувалися. Все, що міг сказати Стас, це орати «сука» в мікрофон.

Музика стала його киснем. Він хотів у своїй творчості бути максимально виразним. Пісні писалися не так швидко, як зростали його кредити, але це рятувало. А потім до Стаса повернулася кохана дівчина. І все ж таки з’явився психотерапевт. Якби не вони, він би точно скурився чи ще щось погане зробив із собою.

І тоді у Стаса з’явилися сили говорити те, що він декілька років не міг сформулювати. Що у його країни війна з Росією, що його вуха залиті кров’ю загиблих і що він не збирається сидіти у хаті з краю. Йому захотілося говорити відкрито і про ворога, і з ворогом. Він не розумів, чому багато його співгромадян так «втомилися від війни». Адже коли вони говорили про мир, вони не знали, яким він буде – коли твоїх дітей забирають, а твою дружину гвалтують. А Стас про це знав.

Йому хотілося про це співати та кричати так, щоб це водночас було і тонко, і зрозуміло. Стас розумів, що так не буває, але все одно намагався.

Одного разу йому наснився сон. Він визначав положення ворога, надсилав інформацію у штаб, допомагав одним людям вбивати інших. Нарешті він загинув і був оголошений героєм. Стас прокинувся і подумав про те, що мабуть до нього приходив сон, який був життям реального героя війни.

Стас багато розмірковував про те, як влаштований мозок людини. Про електромагнитні хвилі всередині себе, які змушували його танцювати, але він не відчував себе змушеним.

Про трильйони нейронних зв’язків у голові.

І одного разу він зрозумів: коли докладаєш зусиль і формуєш в собі нові нейронні зв’язки, то у якийсь момент вони можуть перетворитися у твоїй голові з маленьких стежинок на велике шосе. І він відчув цей момент, коли груди вільно дихають, коли ти несешся по незнаній дорозі і щасливий від цього.

І тоді всі думки Стаса-музиканта про успіх, про Івана Дорна, Atlas Weekend, марнославство, кон’юнктуру, моду, «Голос країни» і Childish Gambino разом з Tyler, The Creator стали неважливими. Все це не викликало ніякого інтересу.

Перед ним був лише океан щирості, стихія правди і велика пустеля, заповнена світлом. Ангели і демони Стаса були поруч. Перед ним відкривався всесвіт.

Таким побачив Стаса я, коли послухав альбом «О_х». У вас він буде інший.

Слухати альбом «О_х» в YouTube Music, Spotify, Apple Music, Deezer

Фото та обкладинка альбому: Анастасія Весна