Живий чи мертвий? Український панк від 80-х до сьогодні

Пригоди панк-музики в Україні - від «Братів Гадюкіних» до «Пошлой Молли»

Минулого тижня у Києві виступив британський панк-гурт Slaves. Гітарист Лорі Вінсент і вокаліст та барабанник Айзек Голман відродили цікавість до жанру тоді, коли від нього ніхто вже не чекав нічого нового.

А як почуває себе панк-музика в Україні у 2018-му? І чи існує вона взагалі? Ми вирішили зробити екскурс в історію, аби це з`ясувати. Мова саме про панк у класичному вигляді. Відгалуження на кшталт пост-панку – теми для окремої розмови.

1980-1990-ті. Стьоб, перші перемоги і невдачі

Панк-рок як музичний жанр виник у середині 1970-х. Його епіцентрами були Великобританія та США. Творчість Sex Pistols, Ramones, The Clash та інших гуртів мала соціально-політичний підтекст, зумовлений війною у В`єтнамі та іншими подіями тих часів.

Тогочасні панк-формації протиставляли себе Елвісу Преслі, The Beatles, The Rolling Stones та іншим музикантам з більш конформістським і тяжіючим до рок-н-ролу звучанням. Візуально панків можна було вирізнити в натовпі за різнокольоровими зачісками-ірокезами та хаєрами, шкіряним одягом, татуюваннями і пірсингом.

Через «Залізну завісу» світові тенденції доходили до українців із запізненням. Поштовх до розвитку панку в Україні дав фестиваль «Червона Рута», що вперше відбувся в Чернівцях у 1989 році. СРСР вже починав тріскати по швах, і це не могли не відчути українські рокери із протестними настроями.

Головну премію на першій «ЧР» у категорії «Рок-музика» отримала львівська співачка Вікторія Врадій (Сестричка Віка), а друге місце посів гурт «Брати Гадюкіни». Музиканти підкорили журі та слухачів поєднанням бунтарського рок-звучання та іронічними текстами пісень на суржику. Обома формаціями тоді опікувався продюсер Володимир Бебешко, який нині популяризує поп-треш у проектах «Пающіє труси» та «СолоХа».

Після «Червоної Рути» шляхи «Сестрички» та «Гадюкіних» розійшлися. Врадій у 93-му емігрувала до США, де працювала вокалісткою в місцевих клубах та шоферкою в американських реперів. У 2004-му повернулася в Україну і намагалася відновити кар`єру, однак зазнала невдачі і за два роки знову прописалася у Лос-Анджелесі.

Доля «Братів Гадюкіних» склалася краще. Від кінця 80-х до середини 90-х музиканти записали чотири альбоми, подарувавши українським слухачам хіти «Всьо чотко!», «Ми – хлопці з Бандерштату», «Файне місто Тернопіль», «Наркомани на городі» та інші.

У 1996 році гурт за спільною згодою учасників припинив діяльність, зібравшись знову аж у 2006-му на концерті в Києві. Три роки потому фронтмен «Гадів», Сергій «Кузя» Кузьмінський, пішов із життя через рак гортані. Тим не менше, у 2013-му «Брати Гадюкіни» повідомили про повноцінний реюніон, а в наступному році випустили новий альбом – Made In Ukraine. Зараз музиканти активно концертують, знімаються в кіно та працюють над наступним студійником.

Ігор Мельничук («Брати Гадюкіни»):

«Гадюкіни» ніколи не асоціювали себе з панком. Панки – це Sex Pistols. А ми скоріше грали альтернативну музику, яка своїм нігілістичним посилом лише перегукувалася з панком.

Мені здається, панк як такий закінчився зі смертю Сіда Вішеза. Деякі мої знайомі кажуть, що у нас є молоді панк-гурти, та я їх не чув і не бачив.

Цей жанр трансформується, але головною його особливістю залишається творча деструктивність. Власне, саме вона формувала і досі формує стиль «Братів Гадюкіних».

Тим часом у Києві заявив про себе гурт «Жаба в дирижаблі», доволі схожий за стилем на «Братів Гадюкіних» і Сестричку Віку. Формацію зібрав у 1989-му клоун Богдан Харченко, тож не дивно, що панк-рок та гумор йшли у музиці «Жаби» пліч-о-пліч. У 90-х до музикантів приєдналася вокалістка Ангеліна Гаврикова. В такому складі «Жаба в дирижаблі» виборола третє місце на фестивалі «Червона Рута» в Запоріжжі (1993) і того ж року випустила дебютний альбом. У 94-му музиканти розійшлися через життєві обставини, однак у 1998 році повернулися на сцену із альбомом «Сонце в моїй голові». Аби знову розбігтися.

Ми намагалися зв`язатися з Богданом Харченко, аби дізнатися більше про долю «Жаби». Якийсь час музикант працював у легендарному Cirque du Soleil, а зараз живе в США і зрідка з`являється в соцмережах. Запитання залишилося без відповіді.

Столичні гурти стали потужним пластом вітчизняної рок-музики 1980-90-х завдяки Київському рок-клубу, що відкрився в 1986-му. Ivanov Down, «Раббота Хо», «Колезький Асесор», «Квартира №50» — чимало формацій з тієї когорти активно експериментували зі звучанням, не обмежуючись стандартними рамками жанру. Були серед них і панки. Зокрема, гурт «Воплі Відоплясова». Назву команди вигадав її тодішній бас-гітарист Олександр Піпа, який захоплювався Федором Достоєвським і його персонажем – літератором-невдахою Відоплясовим.

ВВ здобули славу саме як етно-рок-гурт, але на початку своєї діяльності Олег Скрипка та музиканти грали панк-музику. Це можна зрозуміти хоча б з хіта «Танці», що потрапив до першого альбому команди «Країна мрій» (1994). За словами Олександра Піпи, творчістю ранніх «ВВ» захоплювався Джелло Біафа — фронтмен американського панк-гурту Dead Kennedys.

У 90-ті гітарист Юрій Здоренко, а у нульові Піпа залишили ВВ, аби взятися за більш важку та неформатну музику в гурті «Борщ». А в 2008-му Піпа заснував власний проект @Traktor, де грає брудний та жорсткий панк за канонами жанру.

Олександр Піпа (екс-«ВВ», «Борщ», @Traktor):

Я завжди називав свою музику панком, але скоріше умовно, для себе. Останнім часом перестав вживати це слово, бо ненароком ще із поп-панком переплутають. Бррр! Та й будь-який знавець-пурист скаже вам, що жодний із гуртів, в яких я брав участь, ніколи не грав панк у чистому вигляді.

А з переходом жанру в мейнстрім важко сказати, став він живіший чи мертвіший.

2000-ні. Андеграунд і ті, хто вижили

На початку ХХІ століття правила гри в українському шоу-бізнесі змінилися. Ідея рок-протесту вичерпала себе як така, а за популярністю на альтернативній сцені панк-музика поступилася більш форматному та гнучкому поп-року.

Тим не менше, панк-гурти в Україні продовжували з`являтися. Оскільки телебачення та радіо окупували пишногруді співачки, останнім прихистком для таких відчайдух залишалися фестивалі. «Чайка», «Тарас Бульба», «Мазепа-фест», «Рок-екзистенція» — лише декілька відомих музичних фестів тих часів.

Однією з найяскравіших панк-формацій початку 2000-х можна вважати «Фліт» з Івано-Франківська. Пісня «Їжачок» з їхнього першого альбому «Світ такий…» (2004) досі на вустах у багатьох слухачів. Увага до гурту почала поступово згасати після 2011-го, коли склад залишив тодішній вокаліст Володимир Новіков, а місце фронтмена зайняв гітарист Андрій Марків. Відтоді музиканти випустили лише один повноформатний реліз «Вихід є!» (2013) та кілька синглів. Тим часом Новіков емігрував до США і намагається зібрати там альтернативний склад «Фліту».

Андрій Марків («Фліт»):

Продовжувати грати панк надихають відгуки слухачів – без них нічого б не було. Ось зараз на студії у нас лежить нова пісня, сподіваємося її випустити з дня на день. Щоправда, в Україні неможливо заробляти музикою, тому доводиться працювати на інших роботах, в моєму випадку – займатися відеопродакшеном.

Панк в Україні, звісно, живий. Він не обов`язково проявляється в музиці. Коли люди із чимось незгодні і готові висловлювати свою думку з цього приводу – це теж панк.

Прихильники українського панку повинні пам`ятати і про гурт «Брем Стокер» з Рівного. Команда на чолі з Олексієм Казанцевим сформувалася в 1996 році та здобула популярність серед неформалів в 2000-х. «Брем Стокер» досі виступають на фестивалях і записують альбоми на власній студії «Індюк Рекордз».

Олексій Казанцев («Брем Стокер»):

Є музика комерційна і некомерційна. У «Брем Стокер» ми не прагнемо заробити, а тому продовжуємо грати у своє задоволення. Хоча все одно маємо роботи, які так чи інакше пов`язані з музикою. Я ось записую музикантів на студії і веду програму на «Рок Радіо».

Сучасні рок-музиканти хочуть бабла і бояться експериментів, тому змушені грати поп-рок, а не панк. Наприклад, «Фіолет» і БЕZ ОБМЕЖЕНЬ, які починали як неформали, але після «Х-Фактору» почали писати комерційну музику. 

На мою думку, «Брем Стокер» завжди був на крок вперед багатьох інших рок-гуртів. Буває, вмикаю нову пісню O.Torvald, а там вступ один-в-один як у нас.

Львівську панк-сцену репрезентує гурт «Тостер». Команда випустила єдиний альбом «Не буду воювати» (2003), а за рік офіційно припинила існування. З того часу музиканти декілька разів збиралися для концертних виступів. Фронтмен «Тостера» Дмитро Кумар продовжив грати панк у гуртах «Люстри Чижевського» та Ratbite, а нині зацікавився martial metal («військовий метал» — ред.) за мотивами Першої світової війни у гурті «1914». У листопаді «1914» збираються випустити новий альбом.

Дмитро Кумар (екс-«Тостер», «1914»):

«Тостер» «вбитий» вже більше 3-х років. Ніяких реюніонів не буде. Панк – це «Люстри Чижевського» та Ratbite, в яких я грав пізніше. А «Тостер» — колгоспна хуєта.

В Україні панк, як і будь-який інший стиль музики, мертвий. Сцени нема і не буде. Всі, хто роблять нормальне музло, тікають звідси. І правильно роблять.

Одним із найвідоміших та найстаріших панк-гуртів Чернівців є «Серцевий напад». У звучанні музиканти орієнтуються на американський коледж-панк. За 14 років існування вони випустили альбоми Golden $hits (2009), Fight For Hope (2010) та ЕР «Прокидайся» (2014), а нині працюють над третім студійником.

Дмитро «Мітрій» Рябий («Серцевий напад»):

На мою думку, панк не може зникнути, бо він оточує нас з усіх боків. Наприклад, політичні протести – це теж прояв панк-культури.

Звісно, панк-рок як музичний жанр в Україні зараз представлений слабо. Багато гуртів розпалися і зникли. Та не «Серцевий напад». У нас повно сил і натхнення працювати в цьому напрямку. Для мене і музикантів важлива перш за все енергетика. Якщо музика качає тебе та інших – це надає сил бути відданим своїй справі до кінця життя.

2010-ті. Нове дихання жанру?

У 2010-х тренди в музиці змінюються з невловимою швидкістю. Обожнювані міленіалами інді-рок та електроніку швидко обганяє реп, а людей із гітарами витісняють зі сцени неофіти з пультами та секвенсорами. Однак альтернативна музика продовжує жити своїм життям.

Відродження переживає підлітковий панк. В Україні він представлений гуртом «Пошлая Молли». Музиканти на чолі з Кирилом Блєдним оспівують життя сучасних 16-річних російською мовою і виступають як в Україні, так і в РФ.

У тому ж напрямку рухається київський гурт «Метель». Його зібрав у 2016-му Ян Блок, який також відомий як клауд-репер. Зараз музиканти гастролюють в Україні, Росії та Білорусі, а кліпи їм знімає Юрій Бардаш – відомий вітчизняний продюсер і колишній учасник гурту «Гриби». Щоправда, замість шумних вечірок, як у ПМ, пісні «Метель» розгортаються в декораціях темних завулків та не освітлених під`їздів.

Як і британці Slaves, українські панк-музиканти зразка 2018-го намагаються грати з мінімальними технічними витратами. Для цього їм достатньо однієї-двох гітар і барабанів. За формулою дуету нині працює київський гурт «Брудні». Вчора, 23 жовтня, у музикантів вийшов дебютний альбом «Київ».

Данило Чумак («Брудні»):

Чи вважаємо ми себе панк-гуртом? Більше ні, ніж так. Ми використовуємо панк-естетику, але не зациклюємося на ній. Панк – фундаментальний жанр, який дав початок великій кількості культурних напрямків, тому ставимося до нього з повагою.

Не хочемо виносити вироки, але сьогодні панк-культура розвивається поза рок-музикою. Вона жива, але інша.

Punks not dead?

Наостанок ми поставили це запитання експертам – двом музичним журналістам та видавцю музики, які стежать за життям панк-року в Україні.

Микола Міліневський (оглядач vesti-ukr.com):

В Україні панк-гурти в чистому вигляді ніколи не були відомими чи популярними. Головними українськими панками були та залишаються ВВ. Вони не грали класичний панк, але Олег Скрипка та Саша Піпа з фарбованим волоссям у свій час справляли потрібний ефект. Потім у Піпи був «Борщ», але він швидко скис. Пам`ятаю ще гурт «Белки», який грав неопанк, але музикантам не вдалося заробити гроші, і вони розбіглися. Зараз неопанк в Україні відроджує «Пошлая Молли». Добре, що хоч у цей вагон ми встигли застрибнути. 

Олександр Пролетарський (музичний журналіст, дописувач Karabas LIVE та журналу «ШО», автор блогу Artmageddon.net):

В Украине панк как культурное явление для меня скорее мертв. Весь панк сегодня сосредоточился в одной социальной сети, где все пиздатые и осмелевшие. Но звуковая провокация не работает в стадном угаре постов, перепостов и комментариев. А в реальности – тишина, мертвые с косами стоят, фудкорты и солд-ауты.

Из украинского панка вспоминаются ВВ с их «Танцями», альбом группы «Борщ» Padlo (2004), который до сих пор переслушиваю на кассете, @Traktor. Из современных панк-групп в Украине отмечу «Метель». Хотя многие возразят, что это и не панк вовсе.

Андрій Смірнов (засновник лейблу Aby Sho Music, видавець платівки Kiev Underground 1986-1995):

Панку в Україні в чистому вигляді було дуже мало. ВВ грали панк, але радше в авторській інтерпретації. 

Пам`ятаю гурт «Дети Майора Телятникова» —  канонічний панк-рок за текстами, музикою та подачею. Її лідер, Гена Дунаєв, і закінчив як справжній панк. Гурт з`явився нізвідки і зник в нікуди після смерті фронтмена. 

Щось схоже на панк грав гурт «эНдУдУэНы». Щоправда, він не залишив після себе жодних записів. Принаймі, я не знаходив. 

На початку 2000-х панк грав гурт «Белки». Його лідер, Дюша, як був панком, так і залишився. З сучасних панк-гуртів найяскравішим, як на мене, є «Метель». 

А взагалі панк зараз не може не жити. Тому, що це скоріше культурне явище, ніж музичний жанр. У тому ж репі панку дофіга.

***

За 30-річну історію український панк зазнав чимало трансформацій. Він змінював маски та образи, ховався у підвалах та виходив на світло, помирав і відроджувався. Безумовно, до якості та актуальності такої музики в Україні запитань вистачає. Але суть панку залишається незмінною: оголосити протест світу та з гордо піднятою головою декларувати себе не таким, як всі. Тому він житиме вічно, хай навіть під зовсім іншими назвами.

Колаж: Марина Ніколаєва

Фото: сторінки у Facebook bratygadiukiny, alexander.pipa, snukraine, brudenodyn, andrii.smirnov

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Євтушенко: «Я хотів, щоб музична преса була не жовтою, а жовто-блакитною»