Ptakh_Jung: «Можна слухати 100% позитивну музику і впасти в депресію»

Музиканти одного з головних інструментальних проектів в Україні – про великий вибух, «Ходячих мерців», грузинських мавп та відношення до музики у «качалках»

Ptakh_Jung – це захоплюючий звуковий тріп. Це концерти, на яких водночас відчуваєш сплеск емоцій та щільну роботу власного розуму. Це інструментальна музика, яка створює кіно у твоїй голові. Це міні-енциклопедія жанрів – від нойзу та ембієнту до піано-року.

А ще Ptakh_Jung – це піаніст Антон Дегтярьов та гітарист Володимир Бабушкін. Їх знайомство декілька років тому у київському гурті «Віранда», де обидва грали, стало початком нового етапу. Як вони самі кажуть – великої дружби, частиною якої вже більше трьох років є Ptakh_Jung.

У жовтні цього року Антон та Володя нарешті випустили перший міні-альбом Black Period. Чотири композиції, 34 хвилини, розгорнута звукова драма. Один з найкращих українських ЕР 2018 року. 22 грудня Ptakh_Jung зіграють у столичному закладі In Jazz Live (бул. Дружби народів, 1). Перед концертом ми зустрілись з хлопцями, аби поговорити про все – від історії Всесвіту до комп’ютерних ігор.

Що ви подумали один про одного, коли вперше зустрілись? Та коли між вами виникла так звана творча хімія?

Антон: Я подумав: «Яка просвітлена людина. Полюбе – дуже глибоковіруюча». Так і було, це я не вигадав тільки що.

Володя: А я клавішників ніколи не любив. Коли соліст гурту «Віранда» Андрій Недобора сказав, що нам треба таку людину у команду, моя реакція була: «Нафіг нам цей клавішник?» Тобто я Антона ненавидив, ще навіть не знаючи його. А потім якось минуло два роки…

А: Та які два роки?! У нас момент той хімії виник на грунті серіалу «Ходячи мерці».

В: Ну, я мав на увазі, що ти приєднався до нас через багато часу після тієї моєї розмови з Андрієм. Не менше ніж рік минув. І ось Антон прийшов на першу репетицію, ми пограли, вийшли на перекур. Всі стоять мовчать. І тут він видає: «А вже вийшов другий сезон «Ходячих мерців». Дивились?» А я теж фанат! Коротше, ми обнялися. З тих пір все і продовжується.

Зараз почуття до цього серіалу вже згасли?

В: Давно. Сьогодні мені подобається лише футболка, яку зробили до цього серіалу. Мені дружина купила. Дуже класна. Для мене важливо, що на футболках у людей. Колись зустрів на Подолі хлопця у футболці Swans. Обнялися, розійшлися.

Ви ще у «Віранді» відчули, що можете створювати щось удвох?

В: Були моменти, коли ми приходили на репетицію, а ще нікого не було. І я казав: «О, дивись, є така штучка. Давай спробуємо зіграти». Зіграли. І щось було не те. І так ще рік. Може й більше. Але… «чему быть, того не миновать».

На що ви не жалкуєте витрачати час у житті, окрім музики?

А: На повтикати. Для мене це означає пограти в якісь стратегії. Наприклад, п’яту «Цивілізацію». Дивишся коров’ячим поглядом у монітор, і нічого не відбувається. На це не шкода часу. Це для мене один з засобів перезавантаження, момент життя без відповідальності.

В: Я теж буває граю в стратегію, але нечасто. Ніколи не жалко часу поїхати на природу – в ліс, в степ. На вєлікє кататися не жалко часу, на самокаті. Інколи буває не жалко на такі штуки… Але вони трохи кримінальні такі… Я маю на увазі потусити.

Вам легко бути довгий час в одному місті? Не тягне на подорожі?

А: Мені легко.

В: А мені ні. Мені взагалі не подобається, коли щось постійно однакове. Мені треба щось змінювати. Інколи достатньо того, щоб підключити всі дроти, а потім виключити. І мені тоді вже звук кращим здається.

А: Володя іноді мені каже: «Пішли завтра до Ботсаду». А я при цьому думаю: «Треба ще барабани переконвертувати в аудіо».

В: Дорога – це час, коли ти можеш трохи відокремити себе від проблем та відпочити. Ти ж не можеш в цей час нічого зробити. Обожнюю дивитися в потязі у вікно. Якийсь спокій у цьому. Але при цьому я люблю знайомитися з людьми у поїздках.

А: Так, в нього легко це виходить. А я іноді, коли мене оточує багато незнайомих людей, відчуваю себе дівчинкою, яку не запросили до танцю.

В: Є люди, з якими – раз, і ви друзі. А є й такі, що відразу ви вороги. В мене у житті є люди, через яких я можу не піти до місця, якщо буду знати, що вони там точно є.

***

Теорія великого вибуху, яку ви пов’язуєте з альбомом Black Period, це для вас гра розуму чи ви справді вірите в неї?

В: Гра розуму. Я давно помітив, що життя складається з якихось періодів. Якщо важко, важливо казати собі: «Це такий період». Тому що це точно минеться. Але щодо теорії – це дуже проста логіка: якщо воно вибухнуло и полетіло в порожнечу, значить, воно не могло зупинитися. А що стало приводом для цього? Може, чорні діри? Частини після вибуху почали взаємодіяти, створювати атоми, молекули, з’явилася гравітація…

Black Period – це не чорна смуга?

А: Ні, ні в якому разі.

В: Це назва періоду, який почався, коли частини створили щось разом. Це і є наше життя. Життя не окремої людини, не людства, а Всесвіту. І все це лише маленький шматочок знань про світ. Тому що, я вважаю, що людина – це не тільки атоми. Але розмовляти за допомогою слів мені легше про атоми, ніж про якійсь енергії та фотографії аури.

Хто перший з вас підібрався до того, аби ця теорія стала частиною вашого альбому?

А: Перший імпульс ми отримали від художника Олекси Манна. Ми підготували для його проекту Black Period композицію, яка пізніше й отримала таку назву. А після цього Володя вже додав теорію, про яку він розповів.

В: Тільки не подумайте, що це якесь вчення. Це художня версія научних знань, фантазія на научну тему.

Тобто цей концепт не заважає вам вірити в інші версії створення світу? Наприклад, що це відбулося за шість днів.

В: Я віруюча людина, але не вірю в ці шість днів. Може, це було за шість секунд? Це не важливо, скільки все відбувалося. Час теж розтягується та навпаки, це давно доведено. Коли ми бачимо світло зірки, якої вже півтора мільярди років немає, то про який час можна казати?

Навіть одна й та ж пісня іноді здається нескінченною, а іноді дуже короткою.

В: Так! Ми вчора були на ефірі радіо «Аристократи», і ведучий Ніл Тарасов, коли ставив нашу Monika , сказав: «Навряд чи ми зможемо послухати всі 10 хвилин». Але ж ми послухали все, він не зміг виключити трек.

Всю роботу над альбомом ви робили самостійно, а ви не приховуєте того, що не любите процес зведення. Може треба було спокійно віддати матеріал саундпродюсеру?

А: Спокійно це навряд чи б вийшло, ми б винесли йому мозок, як виносили собі. Але це жарт. Якщо така людина колись знайдеться, вона може розраховувати на повну адекватність з нашого боку.

В: Мені здається, людиною, яка зрозуміє нашу музику, є Євген Філатов, він же The Maneken. До речі, ми з ним зв’язувалися, коли почали працювати над альбомом, і він дуже чудового листа нам написав з порадами. У цьому було дуже чудове розуміння нашої творчості.

З якими реакціями на вашу музику ви взагалі стикалися? Що говорять люди?

В: Все дуже по-різному. Хтось каже: «Вас так добре слухати під дощ». А інші входять у депресію. А для когось сіре навколо них стає усвідомленим. Ось так. Це нормально. Мені одного разу сказали: «Я к ти можеш слухати Portishead? Це ж повіситися можна?» А я відповів: «Я виходжу до степу, де вже листя впало, бачу птаха, який летить під похмурим небом, і відчуваю це під Portishead». Все дуже відносно. Можна слухати 100% позитивну музику і впасти в депресію.

***

Невід’ємною частиною ваших концертів є відео, яке для вас створює VJ Reinish. Як ви знайшли одне одного?

А: Я познайомився зі Свєтою, коли ще як електронник працював над медіа-виставою за листами Михайла Коцюбинського. Потім ми з нею перетиналися на техно-майданчиках, де я грав як Quarkmonk. А біля двох років тому ми вирішили працювати разом. Вона побачила наш концерт і сказала: «Чуваки, я з вами». Ми нічого їй не роз’яснюємо, вона все створює сама. Людина робить те, що вважає доречним, і нам це подобається.

В: До прем’єри Свєта нам показує лише скріншоти. А потім ми граємо, сидячи спинами до екрану, де транслюється відео. Тобто ми бачимо, як все в цілому виглядає, лише на відосах. І це завжди круто. До речі, зізнаюсь: я можу слухати нашу музику так, начебто не я її писав, і мені подобається. Це маленьке щастя, я вважаю.

Світлана завжди на концертах власноруч контролює трансляцію відео?

А: Так, звичайно. Вона навіть швидко змінює все, коли ми переставляємо треки під час концерту. Ми ж не можемо їй про це кричати через зал. Вона відмінно знає наш репертуар і вчасно реагує на будь-які зміни.

На вашому саундклауді альбом відмічений по стилю як electronic. Вас краще не просити уточнювати?

А: Я ще коли працював над електронними проектами, з цим питанням втомився стикатися. «В якій стилістиці ти граєш?» — питали мене. А стилістик насправді небагато. Коли кажеш, що граєш техно, поціновувачі цієї музики кажуть: «Та яке це нафіг техно?» Коли кажеш, що це експериментальний ембієнт з техно-базою, шанувальники експериментальної музики кажуть: «Який це нафіг експеримент?»

Розмови про стилі і жанри – це те, що було актуально наприкінці 90-х. А далі весь цей панк, гранж, метал та інші вийшли за межі музики і стали світоглядом. Людина може взагалі не цікавитися музикою і бути панком.

В: Я таких бачив у Кропивницькому, коли був підлітком. Вони були в крутих косухах, але видно було відразу, що їх життя руйнується, як у справжніх панків. Я з ними про музику, а вони такі: «Не знаю я нічого про музику».

До речі, як ви відноситеся до того, що все менше людей слухає музику окремо і все більше робить це, займаючись іншими справами?

В: А ми зустрічаємо у житті зазвичай таких, що слухають окремо.

А: І ми саме про таких людей думаємо, коли створюємо нашу музику. Кажемо собі: «Якщо людина прийде до дому, сяде, включить альбом та ще й з приглушеним світлом, вона ж почує цю фігню! Значить, треба прибрати її». Є люди, які чекають на наш вініл, аби слухати його в тиші вдома на добрій апаратурі.

В: В нас є навіть знайомий, який пропонує записати альбом на бобіну. До речі, ми писали пару джемів на аудіокасету. І хоча воно фонить, там було щось рідне для нашої музики. Якийсь плотнячок.

А: Хоча при цьому ми нормально відносимося до людей, які під музику ходять у «качалку», бігають або працюють.

В: Якщо музика допомагає людині хоч у чомусь, це добре. Бо це чудовий антидепресант.

***

Які відносини на сьогодні у Ptakh_Jung з кіноіндустрією? Є проекти, в яких ви задіяні?

А: Ми мали честь працювати над двома повнометражними крутими стрічками. Це «Невидимий батальйон» та «Явних проявів немає». А ще був фільм «Об’єкт» польської режисерки Пауліни Скибінської, який має ту ж назву, що й один з наших треків з альбому. Із озвучкою цієї стрічки ми приймали участь у одному з фестивалів короткометражного кіно. Це дуже красивий 10-хвилинний фільм.

В: Стрічка про водолазів, які з-під льоду діставали людину, яка потонула.

А: Історія про людину, яка пірнає під лід за тим, що вона не хоче там знайти.

Розкажіть про «Невидимий батальйон» та «Явних проявів немає».

В: Перший фільм – це шість історій про жінок на війні на Сході України, які зняли три режисери. Друга стрічка – це робота Аліни Горлової, яка зробила свою велику історію на ту ж тему. Вона надала нам велику творчу свободу при роботі над цим фільмом. А ще ми робили музику для «Людини і мавпи».

Що це за кіно?

В: Є такий фестиваль «Німі ночі». Вони знайшли найперший український науково-популярний фільм, який був знятий у 1930-ті роки. Плівка з ним знайшлася в Японії – в Україні її не було. Це історія про розплідник в Грузії, де намагалися схрестити мавпу з людиною, звільнити робочий клас від важкої праці.

Ця історія сильніша за історію з кукурудзою Микити Хрущова.

В: Так! І Центр Довженко, куди надіслали це кіно, довірив саме нам наживо озвучити це кіно. Ми дуже вдячні їм за це. Хоча перше моє враження, коли я увімкнув фільм, було: «Що нам робити з цією программою «У світі тварин». Але коли справа дійшла до виступу, це було дуже круто. Ми на одному диханні відіграли 80 хвилин. Хоча зрозуміли ми це лише тоді, коли послухали запис. У момент виступу нам здавалося, що все якось відбулося без нашої участі, без напруги з нашого боку.

А як щодо міні-кіно від самих Ptakh_Jung? Адже у вас є Світлана, яка може все добре візуалізувати. Власне, я про кліп.

В: Ідеї в нас є, але вони дуже дорогі за виконанням. Для цих ідей потрібен рівень режисера Паоло Соррентіно. Тому ми не форсуємо. Колись воно з’явиться обов’язково.

Хто робив обкладинку до альбому Black Period? Загадкова картинка.

В: Це художник Микита Плужко. Він навіть грошей з нас за це не брав – так йому сподобалася музика.

А що це зображено?

В: Це якщо взяти тарілку від барабанів та у темряві підсвітити її, на стіні з’являється такий портал-фрактал. Микита його і зфоткав, просто зробив чіткішим. Там є такий момент – всі лінії сходяться у одне місце.

Перед тим, як піти, спитаю про економіку. Ptakh_Jung вже дозволяє вам заробляти чи це на сьогодні скоріше хобі?

В: Відповім простим реченням – це не хобі, грошей недостатньо. Поки що не вдається робити все так, аби вистачало. Нам багато не потрібно, аби було достатньо на головні речі.

А: Бувають моменти відчаю, коли хочеться піти влаштуватися на іншу роботу та паралельно робити Ptakh_Jung. Але цей етап я вже проходив. Нажаль, воно не працює. Ти не чесний ані там, ані там. І немає результату ані там, ані там. Бо ти приходиш втомлений або на роботу, або на репетицію.

В: Але в нас немає відчуття, що хтось винний, що в нас не вистачає грошей. Країна, люди, становище, Президент та інше. Винні в цьому тільки ми. Навіть більше скажу – в цьому винний саме я. Але, думаю, в нас багато чого попереду.

Фото: Юлія Вебер

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найкраща інструментальна музика в Україні. Частина 1