Вікторія Польова: «Коли в тебе потрапляє музика, більше не відчуваєш болю»

Напередодні свого авторського концерту у Києві відома українська композиторка розповіла Karabas LIVE про тишу та діалог

Хорова музика та музика для оркесту – два боки творчості української композиторки Вікторії Польової. Першої кількісно більше, ніж другої. Але кожний з проявів займає своє особливе місце. Польова пояснює, яке саме: «Хор – зона піднесеного, оркестр – земного. Хор – сакральний, оркестр – людський вимір».

31 січня в Національній філармонії України відбудеться авторський концерт Вікторії, програма якого сформована саме з творів для оркестру (квитки — тут). Виконавці – Київський камерний оркестр під орудою Наталії Пономарчук та група солістів. Отже, мова про людське. Чи все-таки про піднесене?..

В одному інтерв’ю ви сказали, що музика народжується із болі. Що вам дає сили проживати і трансформувати, а не відкидати біль?

Намагаюсь все приймати із шаною та довір’ям, навіть біль. Як кожна людина, йду, переступаючи через свою гординю, гнів, страх, розчарування, зневіру і багато чого іншого. Але і музика з’являється, як немовля, із цього процесу, зцілює і дає спокійне відчуття себе людиною. Довіряю музиці, невимовній красі світу, його неймовірній гармонії, марності своїх спроб висловити цю гармонію, нескінченній печалі тих, хто залишає цей світ і нескінченній надії бути вічно з Творцем.

Хтось із великих сказав, що саме музика – найкращі ліки у скорботі. Згодні з цим?

Здається, це Боб Марлі сказав, що коли в тебе потрапляє музика, ти більше не відчуваєш болю. Але без смутку немає і музики. Краса світу переживається як біль, бо надто важко людині змиритися, що із цим дивом доведеться розлучатися. Звідси й печаль. Але і радість приходить з цього ж джерела. Явище краси завжди цілюще, бо вона є відкриттям прихованої глибини світу.

Хорова музика та музика для оркестру – у чому для вас головні відмінності між ними? Як ви обираєте форму для матеріалу?

Розділення чітке: хор – зона піднесеного, оркестр – земного. Хор – сакральний, оркестр – людський вимір. Це сталось несвідомо, може із часом зміниться.

Кому належить ідея вашого концерту 31 січня? Як формувалася програма і чому вона саме така?

Ідея належить дуету прекрасних київських музикантів, Олександрі Васильєвій та Дмитру Ульянову, і тому вони виконують соло в більшій частині творів. Колись я написала досить багато музики для Гідона Кремера і Андрія Пушкарьова  і в мене утворився великий пласт творів для цього складу, цілий репертуар для солюючої скрипки та вібрафону з оркестром. Нинішній концерт – частка цього давнього процесу. Програма концерту логічно вибудувана, хоч і виглядає дещо примхливою. Це – твори різних років, які поєднані ідеями буття навколо Баха, гри з Бахом і навіть проти Баха:

• «Послання простій людині». Три листи до поета. Три частини як три стани буття: Життя як танок енергій («Теплий вітер»), Смерть – це тільки довгий сон («Колискова для сплячого»), «Вдихання» страждання і «видихання» радості («Метта»).
•  «Біле поховання», камерна симфонія, дуже важливий для мене твір, відбиток життєвого досвіду. Досить чітко виражені риторичні фігури барочного часу в поєднанні із сучасним виміром змісту.
• Транскрипція  «Гольдберг-варіацій». Тихе невимовне блаженство створити Баха для себе.
• «Пташеня Рухх», твір, написаний ще в консерваторії. Мереживо відносин флейти і ударних.
• «Арія» з циклу «Мувашах» на теми старовинних андалузьких пісень, мелодика яких іноді напрочуд нагадує мелодику Баха.
• Транскрипція прелюдії і фуги №14 fis-moll ХТК. Розпилення і збирання бахівської теми засобами чисто оркестровими і намагання прорвати звичну музичну реальність незвичним чином.

У програмі є дві транскрипції Баха, а «Біле поховання» – це своєрідний музичний переклад одного з віршів Геннадія Айгі. Діалог – це найважливіша для вас форма висловлення?

Так, саме діалог. Бо він означає подолання відчуження, означає, що є відповідь, є співзвуччя. Є включення у вібруючий звуковий космос, де все живе, все рухається, дихає і резонує… Живе життя – воно резонуюче.

Мабуть, у кожного композитора є уявлення про максимально комфортного виконавця. Що можете сказати про Київський камерний оркестр та диригентку Наталю Пономарчук?

З Наталею Пономарчук ми двічі працювали над моєю музикою. Це були «Ода Горація» і Langsam для великого оркестру. Маю відчуття дуже серйозної якісної праці, гарного контакту. Сподіваюсь, що це продовжиться й надалі.

Щодо виконавства, то мені здається, що музикант має увійти в певну систему дихання, що особливим чином організує його свідомість. Він повинен наблизитися до стану свідомості композитора і грати зсередини цього стану, немов творити музику наново. Це так, як любов з’єднує дихання люблячих, робить його єдиним диханням, зближує їхній розум. Думаю, сенс виконавства – знайти ключ до того, щоб так дихати.

Якби у вас був вибір – музика чи абсолютна тиша, що би ви обрали?

Колись я намагалась пояснити сутність «Білого поховання» словами: «…блаженна ясність, дихаюче поле. бездонний спокій. падіння в ніжну безодню сну, біле поле, поховання водами, жах найглибшого, біле дихання… співаюча  уві сні земля, і раптово крізь пробивається золоте стебло голосу гобоя».

Тобто це – моя тиша. Жива, сповнена, нешліфована тиша.

ЇЇ обираю.

Авторський концерт Вікторії Польової організований Національною філармонією України спільно з компанією S.T. ART Foundation

Фото надані прес-службою Вікторії Польової

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виктория Полевая: «Искусство делает реальность не такой безумной»