Максим Рубан (Мало): «Я не зможу бути таким, як MONATIK. Яка з мене зірка?»

27 664

Молодий музикант, який може стати «українським Бобом Діланом» - про пісні без хепі-енду, надокучливих барменів, римське вино та Ліну Костенко

Музика Максима Рубана (або просто Мало) схожа на дивовижну мушлю, сховану на дні океану. На глибині вона залишається майже не поміченою звичайними слухачами, але той, хто знайде такий цінний скарб, обов`язково захоче витягти його на сонячне світло. Не встояли перед спокусою і ми.

Karabas LIVE стежить за Мало вже більше року – відтоді, як музикант написав нам і запропонував послухати декілька пісень. З того часу Максим відіграв кілька невеликих концертів і виступив на розігріві в гурту KOZAK SYSTEM.

Сьогодні, 15 листопада, він випустив дебютний альбом «Як є». 11 лагідних і романтичних пісень про мандри, природу та кохання, в яких відчувається не лише вплив інді-фольку в стилі Боба Ділана, Леонарда Коена та Джонні Кеша, а й творчий потенціал та артистичний масштаб особистості, які не поступаються перерахованим музикантам. А тексти до пісень Рубана – повноцінна поезія, яку можна читати навіть у відриві від музики.

З нагоди виходу релізу ми зустрілися з Максимом Рубаном і записали його думки про себе та свої пісні.

***

Поки окрім музики нічим не займаюся. Я закінчив Києво-Могилянську Академію, іноді підпрацьовую перекладачем. Зараз шукаю постійну роботу. Скоро дійде до того, що оголошуватиму про це прямо зі сцени (сміється).

Пишу пісні з 10 класу. В школі грав у рок-гурті. Фанатів від Курта Кобейна, верещав англійською в мікрофон, але зірвав голос і вирішив писати спокійнішу музику. Тоді ж перейшов на українську. Тепер я хоча б розумію, про що співаю (сміється).

У піснях англійською мені хотілося насамперед бути схожим на своїх кумирів. В україномовних композиціях я постаю тим, ким є насправді.

На гітарі вчився грати сам. Брав кілька уроків гри на фортепіано у репетитора. Але довго це не протривало — заняття закінчувалися суперечками. Думаю, я не придатний до навчання (сміється).

Часом я поводжуся імпульсивно. Можу на когось крикнути, пожбурнути книжкою чи гітарою. Іноді під час виступів це хочеться зробити в бік неуважних слухачів чи барменів (сміється). Але довго тримати в собі образу не можу – завжди перший прошу пробачення. А буває, не так зіграю якусь ноту і довго злюся сам на себе.

***

Більше десяти років я складав свої пісні в шухляду. Лише рік тому наважився поділитися ними зі світом. Довгий час мені здавалося, що музика Мало – підліткова любительщина, яка не цікава нікому, крім мене. Але потайки від усіх рік за роком продовжував її писати і зрозумів, що мене вже не відпустить.

Першим моїм слухачем був батько. Він працює журналістом, тому порадив надіслати пісні Ігорю Панасову (головний редактор Karabas LIVE – ред.). Ігор відповів, що моя творчість варта уваги, і пообіцяв показати її декільком українським саундпродюсерам. Я вже почав мріяти про те, що Мало візьме під крило якийсь крутий дядько і зробить мені суперзвук. Але жодного з них мої пісні не зацікавили.

Я зняв відео на кілька пісень, які сподобалися Володі Шерстюку (бас-гітарист KOZAK SYSTEM – ред.) Одного разу він запросив мене зіграти на розігріві на концерті гурту.

В Мало вже було кілька невеличких, камерних виступів. Знаходилися люди, яким було цікаво їх організувати. А ось концерт-презентацію альбому 15 грудня в київському ШООМ я повністю робитиму сам.

Зараз перед релізом альбому музиканти випускають сингли або ЕР. «Як є» мені теж спершу хотілося розділити на два міні-альбоми, але потім я зрозумів, що це має бути цілісна історія.

Я показав демо-версії пісень Дмитру Остроушку зі студії Happy Records, він погодився записати їх майже «за спасибі». Зробили це олдскульним способом – за один ранок і з одного дубля. Тому «Як є» — це фактично live-альбом.

***

Я киянин у першому поколінні, тому вважаю себе дитям великого міста. Люблю виїздити на природу, але не можу довго залишатися поза цивілізацією, бо починаю сумувати за супермаркетами (сміється). А відео для Мало зняв на ВДНГ тільки тому, що там зазвичай не дуже людно.

Можу усамітнитися в лісі або на березі річки. В ці моменти іноді просто думаю про своє, а іноді мугикаю щось собі під ніс. Часом із цього народжуються пісні.

Не люблю великих, гучних компаній. У мене є своє коло із 3-4 друзів, з якими мені добре.

Хоч і співаю про «фальш репостів і лайків», але залежу від соцмереж так само, як усі. Нещодавно завів сторінку Мало в Instagram, намагаюся там освоїтися. Але іноді втомлююся від інтернету і якийсь час живу в офлайні.

***

В моїх піснях можна почути про чимало екзотичних місць, міст і країн. Але сам я не був ні в Норвегії, ні в Іспанії. Хіба кілька разів у Криму.

Двічі їздив у Хорватію і залишався від неї в захваті, але це було доволі давно. Минулого року сам відвідав Рим. Там багато дешевого вина, тож наступного разу поїду з компанією (сміється).

Мені подобається мій район – Відрадний. Це не найромантичніше місце в Києві, але там багато цікавих місць – закинутий кінотеатр, залізна дорога, парк.

***

До вступу в університет поезією особливо не захоплювався. В той час якраз почали видавати багато літератури Розстріляного Відродження (репресована радянською владою хвиля українських письменників початку ХХ століття, які орієнтувалися на стиль західного зразка – ред.)

Ніколи не писав вірші. Мої тексти з`являються одночасно з музикою. Разом із тим я свідомо прагну якісної лірики. Мені здається, в сучасній українській музиці її бракує.

На альбом «Як є» потрапили пісні на вірші Юліана Шпола та Михайля Семенка. Їх знають як футуристів, але я навмисне взяв їх менш відомі і більш ліричні тексти, які мені дуже близькі.

Мені хотілося звернути увагу на оригінальних і не широко відомих письменників. Не приведи Боже, щоб я колись написав пісню на вірш Ліни Костенко.

Окрім музики та літератури цікавлюся оперою, балетом і візуальним мистецтвом. Колись навіть намагався малювати, але виходили каракулі (сміється).

***

Я не вмію писати абстрактних пісень. Мене надихають спогади про те, що я пережив сам. Думаю, треба розповідати слухачам історії з реального життя.

Леся з пісні «Її Осло манило», Мар`яна Ханенко, Халмі – це реальні дівчата, з якими я був знайомий. Всі вони хороші, хоч у кожної доля склалася по-своєму. А от із героїнею пісні «17-річна француженка» ніколи не зустрічався, бо не був у Парижі (сміється). Колись побачив її по телевізору, так пісня і народилася.

У моїх піснях немає хепі-енду. Але мене вже й самого пригнічує, що вони такі сумні та мінорні. В майбутньому хочу написати більше веселої і навіть танцювальної музики.

***

Сподіваюся, «Як є» — мій перший і останній альбом в акустичному форматі. У піснях під гітару я вже сказав усе, що міг.

Хотілося б зібрати гурт. Я пропонував співпрацю різним музикантам, але вони зайняті іншими проектами. Тому поки доводиться виходити на сцену самому.

Зараз намагаюся займатися вокалом. У мене своєрідна манера співу, але далеко на ній не заїдеш. Тому потрібно розспівуватися, працювати над собою.

Звісно, я стежу за Postman, Sasha Boole та українським інді-фольком взагалі. Костя Почтар мені сильно допоміг, коли запросив виступити перед ним на його концерті. Це був мій перший виступ наживо.

Також з української музики мені подобаються «Один в каное» та Vivienne Mort. Вони змогли досягти успіху без продюсерів, мені є чому повчитися у цих музикантів. Відкрив для себе гурт «Брудні» — дуже зухвалий та сміливий. Мені й самому часто не вистачає сміливості, але намагаюся себе пересилювати.

Мені щастить із людьми, які опиняються поруч зі мною в потрібному місці і в потрібний час. Але я не розумію, як рухати творчість у комерційному напрямку. Хотілося б, щоб моя музика приносила гроші. Інакше я просто не зможу розвиватися як артист і впруся носом у стіну.

Зараз у проекті Мало я роблю все сам, без продюсерів і менеджерів. Звісно, досягти успіху з таким підходом важко. Але якщо хтось згори скаже мені бути як MONATIK, я просто не зможу. Ну яка з мене зірка? (Сміється)