Freel: «Український репер колись збере стадіон»

Вітчизняний МС – про cкупість Кіркорова, поразку Oxxxymiron, тролінг Потапа, страх на Майдані та свій перший альбом, який зараз в топі українських iTunes та Google Play

Здається, не Андрій «Фріл» Шалімов обрав реп, а реп обрав його. Хлопець з дитинства мріяв бути письменником, однак у 2005-му разом із другом Андрієм Бєляєвим заснував у Черкасах гурт «На відміну від».

Музиканти прославилися в українському інтернеті хітом «Я боюся Чебурашку», але з переїздом до Києва почали більше писати для вітчизняних та російських поп-зірок, через що власна творчість відійшла на задній план.

Мрії Фріла про підкорення українського реп-Олімпу похитнула сувора реальність. Після розпаду «На відміну від» у 2013-му він влаштувався журналістом в одразу декілька видань, аби хоч якось заробити собі на хліб, і, здавалося, надовго забув про музику. Та так лише здавалося: протягом цих чотирьох років Freel повільно, але впевнено записував сольний альбом.

Дебютний студійник репера отримав назву «Спалах» і вийшов 19 листопада. До нього увійшли 14 треків із олдскульним звучанням, які стосуються жорстких і болючих тем для кожного українця — Майдан та війну на Донбасі. Станом на вечір 21 листопада альбом очолював українські чарти iTunes та Google Play.

Freel – чи не перший молодий український музикант, який наважився говорити про це відкрито. Не менш відкрито поговорили з ним і ми.

«Своєю смертю я нічого нікому не доведу. Краще писатиму пісні»

Ти почав писати сольний альбом в 2014 році. Що спонукало тебе його завершити?

У 2014-му моє життя лежало в руїнах. Розпався гурт «На відміну від», на який я витрачав всі свої сили та час. Від мене пішла дівчина, не залишивши мені навіть посуду. Пам`ятаю, як їздив до Ділі на дачу і позичав у його мами якісь тарілки (Діля – Едуард Приступа, екс-музикант ТНМК, учасник проекту ED BUMI. Співпрацював із «На відміну від» – ред.).

І ось уяви, сиджу я в порожній квартирі, майже без грошей. Я мав товстезний конверт, куди складав бакси, зароблені з Бєляєвим на піснях, написаних для поп-зірок. До того часу конверт фактично спорожнів. Постало питання, що робити далі. А тут ще й завершився Євромайдан, розпочалася війна на Донбасі. Мені потрібно було висловитися про ці події.

Коли ти відчув, що гонитва за грошима вбиває творчість?

Коли ми з Бєляєвим почали заробляти вкрай багато на гоустрайтингу. Він зазвичай писав перший куплет і приспів, який ми і показували замовникам у вигляді демо, а я завершував другий куплет. Тобто, заслуга Бєляєва тут більша, ніж моя, і в якийсь момент це відобразилося на розподілі грошей за роботу. Дещо з наших напрацювань навіть потрапило до репертуару Кіркорова, хоча він завжди платив помірні гонорари. Найщедрішою виявилася Анна Седокова.

Пісні для «На відміну від» ми писали ночами, але на них залишалося все менше часу. Тоді я і вирішив, що з мене досить. А Бєляєв, наскільки мені відомо, займається цим досі.

Як на мене, у «На відміну від» ти хотів перш за все показати, на що здатний. А в альбомі «Спалах» тобі нарешті є, що сказати.

І я сказав! Я відчував, що маю висловитися. Хоча влітку 2014-го був у кроці від того, щоб поїхати на фронт і там здохнути. А потім уявив, як вмираю десь там у степу, перетворюючись на донбаський чорноземом, і запитав у себе: «Чувак, а що і кому ти доведеш своєю смертю?» Тож вирішив, що краще і далі писатиму пісні – може, так з мене буде хоч якась користь.

Як думаєш, чому українські музиканти майже не говорять у піснях про Майдан і війну прямим текстом?

Я й сам до останнього часу боявся про них говорити. Пісню «Скоро відкриється метро» ми написали з Ділею ще під час Революції Гідності, але тоді мені чомусь не хотілося її нікому показувати. Зрештою, вона стала заключним треком на альбомі.

Або трек «Спалах», який я писав під час боїв наших солдат за Донецький аеропорт. За кілька місяців на війну поїхав мій найкращий друг, письменник Артем Чех, і я картав себе за те, що зараз не там і не з ним. Відчував себе Набоковим, який втік від війни з нацистами за кордон, а потім все життя мучив себе тим, що мав би замість того героїчно вмерти.

На твою думку, реп конче має бути гостросоціальною музикою?

Не обов`язково. Просто в «На відміну від» мені цієї злободенності не вистачало. Ми писали або ліричні пісні «для дєвочєк», або стьобні «для мальчіков». Хоча, у нас в архіві лежить багато не виданого матеріалу, в якому вистачає сарказму та провокативності. Ось, наприклад, трек про «Караванського стрілка» (невідомий, що розстріляв охорону київського торговельного центру «Караван» у 2012-му – ред.) із рядками: «Охрана, отмєна! Охрана, отмєна! Але ніякої охрани вже давно нема».

Але ти й досі пишеш пісні за гарячими слідами, як от «Шпиль».

Я уважно спостерігав за історією із отруєнням Скрипалів і тим, як Росія заперечує будь-які факти причетності до неї своїх шпигунів. Моя дружина, яка не дуже активно стежить за новинами, попросила мене розповісти їй про цей кейс від самого початку. Потім я йшов вулицею, слухав у навушниках новий альбом Емінема Kamikaze, і тут мене прорвало. Почав фристайлити на ходу і одразу записав рядки на диктофон. Ось так за день пісня і народилася.

«Вірю, що в Росії вистачає адекватних людей»

Ти справді вважаєш, що у Росії немає людей із критичним мисленням, як у пісні «Шо там у хохлов»?

А як можна вірити у новини про те, що у нас в маршрутках розраховуються сіллю? Це ж брєд! Перед тим, як писати текст для біжучого рядка із кліпу на «Хохлов», я проконсультувався зі своїми друзями та колегами з політичних ЗМІ. Там немає жодного вигаданого слова, все це – витяги з реальних випусків новин про Україну на російському телебаченні та у пресі.

Але я не з тих, хто переконаний, що Росія – вселенське зло. Паперовий Кремль, який згорає у відео, не є уособленням всіх росіян. Я вірю, що там вистачає і адекватних людей.

Погані не люди, а режим?

Саме так. Бо він працює не на народ, а заради власного збагачення. Тому їм усім там дах і позривало.

Що може змінити ситуацію на краще?

Мені здається, у Росії вже був свій Майдан – путч 1991 року. Але скинути нинішню російську владу народу вже ніхто не дасть. Все може змінитися хіба що після смерті їхнього політичного лідера. Але не факт, що після нього не прийде хтось гірший.

«Не забуду, як повз мене проносили загиблого героя Майдану»

У пісні «Чорний дим» ти розповідаєш, як щодня їздив на Майдан.

У ній йдеться не про мене, а про мого ліричного героя. Бо коктейлі Молотова я не кидав, і з пагорба в мене, на щастя, не стріляли. Але все одно було страшно.

Коли було найстрашніше?

У день, коли почалися бої на Грушевського, я чомусь опинився на Майдані один. Пам`ятаю, як підійшов максимально близько до барикад і тримався обома руками за арматуру, бо не міг зрушити з місця від страху.

А в останні дні Майдану допомагав носити шини з вулиці Грінченка. Ніколи не забуду, як повз мене проносили тіло одного із загиблих героїв.

Рядки про червону калину в Сибіру – алюзія на вірш Василя Стуса?

(Цитує з пам`яті): «На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми…» Чи не в кожній пісні «Спалаху» є такі літературні пасхалочки. У тому ж «Чорному димі» є ще й натяк на персонажа із «Лісової пісні» Лесі Українки: у неї був Той, що греблі рве, а у мене – Той, що рве колючий дріт. У пісні «Спалах» можна почути пряму цитату з драми: «О, не журися за тілом! Ясним вогнем засвітилось воно…»

Любов до літератури мені привила мама, яка працює викладачкою фортепіано. Репом я зацікавився у підлітковому віці, а до того багато читав, через що зіпсував собі зір.

Перш, ніж стати музикантом, ти мріяв бути письменником. Літературні амбіції ще залишилися?

Ми з Чехом були впевнені, що пов`яжемо життя з літературою. Навіть заснували власне «Нове літературне об`єднання» (або просто НЛО). Думаю, коли-небудь напишу автобіографічну книгу, де розповім і про музику, і про все інше. Має вийти щось у стилі Довлатова.

«Мій кліп кожен день крутили на М1. І що це мені дало?»

Трек «Я хочу суку» звучить як пародія чи принаймні стилізація під нову школу репу. Як ти до неї ставишся?

Зараз я шукаю холодне мінімалістичне звучання, і «Я хочу суку» якраз відображає ці пошуки. А щодо ньюскул-репу, то в ньому є чимало крутих музикантів – той же Drake. Хоча кричати одну фразу всю пісню, як багато хто з сучасних МС, я б не зміг. З іншого боку, 15-річним слухачам така музика подобається – в ній вони виражають свій протест.

Проти чого може протестувати підліток?

Проти сім`ї, проти школи, та проти всього світу! Всі ж такими були, чи не так? Один з моїх начальників навіть припустив, що я почав займатися репом, аби висловити протест своїй мамі, яка має справу з академічною музикою. Але, блін, так і є, я цього не приховую! (Сміється)

Мені важко уявити якусь із пісень «Спалаху» на радіо чи ТБ. За роки гострайтингу ти втомився від хітів?

Ну так, форматним альбом не назвеш. Але я впевнений, що пісні з нього все одно потраплять у ротації. Ось пісня «Скоро відкриється метро» в дуеті з Ділею – цілком радійна.

Не треба думати, що як тільки ти потрапиш у телевізор, одразу станеш зіркою. Коли ми із «На відміну від» та Ділею зняли кліп на пісню «Обійми мене», його по три рази на день крутили у прайм-таймі на М1. І що це мені дало? (Сміється)

Тоді ми з Бєляєвим поставили перед собою чіткі цілі: альбом, ротація на М1, фіти з ВУЗВ і ТНМК, обкладинка в ХЗМ, кліп від Придувалова. Я обов`язково виконаю цей план до кінця, хоч і вже сам. Тільки от для цього треба буде відродити ХЗМ, аби потім одразу його закрити (Сміється) (ХЗМ або «Екстрім» — український журнал про альтернативну музику та культуру, що виходив у 2000-ні — ред.)

Думаєш, друкована преса в Україні ще комусь потрібна?

Я думаю, якщо у нас з`явиться щоквартальний журнал про музику, він буде дуже популярним. Але в ньому мають бути тільки такі матеріали, які хотілося б всім передруковувати.

«У США комерційний та батл-реп – різні речі»

У колонці для Karabas LIVE ти писав, що основна причина того, що з репом в Україні все погано – лінь самих українських реперів. Ти згодний, що за останні два роки ситуація покращилася?

Та нічого не змінилося! Просто ви, музичні журналісти, нарешті почали помічати український реп (Усміхається) От коли ви написали про Денні Дельта? Два роки тому, коли в нього вийшов альбом «При5». А дехто пам`ятає його ще з гуртів «Лезо» та «Аромотерапія». Ми із Денні – чи не найстаріші з діючих українських реперів.

А як же ТНМК?

Мені здається, зараз я ніби підхоплюю прапор «танків» і відчуваю через це велику відповідальність. Діля мені завжди казав, що я – копія Фоззі. Ми з ним навіть народилися в один день! А останнім часом я взагалі називаю Фозза своїм сансеєм (Сміється)

В американських батлах ніколи не брали участь зірки. Коли таке бажання з`явилося у Дрейка, менеджери сказали йому: «Чувак, в тебе з головою все добре?»

Ти був суддею в українських реп-батлах. Чому вони у нас не вистрілили, на відміну від Росії?

А чому вони не вистрілили в США? Це ж батьківщина репу! Як думаєш, що тут не так?

Напевно, в Америці всі вже звикли до батлів і ніхто не ставить собі за мету зробити з них шоу.

Правильно, бо в американських батлах ніколи не брали участь зірки. В США комерційний та батл-реп – різні речі. Коли бажання побатлитися з`явилося у Дрейка, менеджери сказали йому: «Чувак, в тебе з головою все добре?» Бо одна ганебна поразка від ноунейма – і вся твоя популярність піде коту під хвіст.

У той же час у Росії батл-реп зараз є золотою жилою. Oxxxymiron наростив собі фан-базу не завдяки власним пісням, а завдяки батлам. В результаті всі стали свідками того, як Гнойний опустив Оксі обличчям у лайно, а потім він бере і розносить Dizaster – «найкращого батл-репера Америки». І за якийсь час Діз знімається у рекламі російського пива. Зрозуміло, до чого я веду? До того, що Мирон сам придумав собі «ворога», аби потім його переможно «знищити».

«Я готовий розйобувати, як ніколи»

Нещодавно ти сказав мені, що другим українським артистом після «Океану Ельзи», який збере «Олімпійський», буде репер. Влітку стало відомо про те, що таким артистом має шанс стати MONATIK.

Ну, в музиці MONATIK є елементи хіп-хопу (Усміхається) Але я не відмовляюся від своїх слів: український репер корись збере стадіон.

Ось дивися: зараз «Океан Ельзи» збирають найбільше людей на концертах серед усіх музикантів пострадянського простору. Майже 100 тисяч глядачів, це справді неймовірно! Другий за ними – Баста, на концерт якого в російському «Олімпійському» було продано 35 тисяч квитків. Погодься, це теж немало.

Що ти плануєш робити для того, щоб стати «другим після ОЕ»?

Важко працювати. Останні кілька місяців я займаюся тільки музичним проектом. Не те, щоб пишу кожен день пісні, але постійно вирішую якісь організаційні питання. Можливо, можна було б найняти менеджера, але я переконаний, що краще все робитиму сам, бо знаю, що саме мені потрібно.

Не думав заручитися підтримкою продюсерів? В Україні є mamamusic та MOZGI Entertainment. Останнім реп не чужий.

Коли ми з Бєляєвим лише переїхали в Київ, то хотіли йти до Юрія Нікітіна. Були переконані, що це саме та людина, яка зможе взяти на себе всі організаційні питання гурту, а нам залишатиметься тільки писати музику. Але ти можеш уявити, що я принесу Нікітіну альбом «Спалах»? Я – ні. Хоча нещодавно дивився відеозапис якогось із його воркшопів і переконався, що це один із небагатьох українських продюсерів старої школи, який залишився при здоровому глузді. Успіх KAZKA – яскравий тому доказ.

А от іти до Потапа ніколи навіть не думав. Хоча б тому, що ми з «На відміну від» дуже жорстко стібали його та його тусівку на початках. Але навіть якщо уявити, що я почну працювати із MOZGI Entertainment, очевидно, що вони будуть ліпити з мене зірку. А я хочу залишатися тим, ким є насправді.

Ти називаєш себе «найкрутішою мавпою в цих джунглях». Які маєш для цього підстави?

Минуло 13 років від того часу, як я почав писати реп. Я досі адекватний і досі у грі. Так, поки досягнення Freel не значні, але зараз мій альбом займає перше місце за продажами в Google Play та iTunes в Україні. В мені ще не згасла іскра. І зараз я готовий розйобувати, як ніколи.

Фото: Nastasiya Ermolenko, Molly Route

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 8 украинских рэперов-фрешменов, которых надо послушать