“Бумбокс” і карантин. Як концерти у великому залі дарують надії

Андрій Хливнюк і команда першими з українських артистів від початку карантину вийшли на сцену великого залу

Неминуча осінь знов заганяє музикантів під дахи. Починається найдивніший в історії України концертний сезон у закритих приміщеннях: 1 людина на 5 квадратних метрів, дистанція 1,5 м, маски, антисептики. Якщо ряди стільців чи крісел — заповняти не більше 50%. Наразі саме такі вимоги українського МОЗ. Що буде далі — невідомо.

Знищене фестивальне літо 2020-го перетворилося на відчайдушні спроби врятувати українську музичну сцену хоч якось. Камерні опен-ейр майданчики у Києві, Харкові, Львові, Вінниці та ще деяких містах збирали по 200-600 глядачів. На незвичні нові формати — вертикальні, автоконцерти — приходило іноді трохи більше. Маски, дистанція, антисептики.

При цьому були й концерти, де всі вимоги йшли собі лісом — організатори нахабно порушували правила. Робили вони це не від класного життя, балансуючи на межі з банкрутством, викликаним коронавірусною реальністю. Кидати в них за це каміння чи ні — моральне питання кожного особисто.  

Період концертів на повітрі майже завершено. І виступи “Бумбокс” 18-19 вересня у київському клубі Stereo Plaza відкривають новий етап — життя української сцени у сезоні осінь-весна 2020-2021.

Ліхтарі і нова економіка

Перший концерт у Stereo Plaza у новому форматі пройшов ще у серпні — це був “Ляпис’98”. Вхід до залу — лише в масках. Те, що раніше було бурхливою фан-зоною, тепер — столики на чотирьох з відповідною дистанцією між ними. VIP-сектор на другому поверсі — лише сидячий. Загалом — близько 1000 місць. Замість докарантинних 5000.

На кожному столику — дезінфектор і симпатичний ліхтар. Все разом — затишний простір на кшталт великого кафе чи ресторану, але без стукання виделками о тарілки. Рай для інтровертів і тих, хто втомлюється стояти по 2-3 години на ногах.

Здається, все лише на краще. Тепер дивимося з іншого боку: основна маса квитків у цю оновлену фан-зону на концерти “Бумбокс” коштувала 1200-1800 грн. (у VIP — ще дорожче, до 3500 грн). Близько двох сотень найдешевших — за 750 грн — були розкуплені дуже швидко. Тобто для більшості глядачів бюджет такого вечора був десь біля позначки 3000 грн на двох. Це за умов, що вони нічого не замовляли у барі закладу.

Це нова економіка великих концертів в Україні, де зали не можуть бути заповненими на всі 100. Як довго це триватиме, знають лише олімпійські боги та віщуни. Вони ж, мабуть, в курсі, чи буде після зняття карантинних заборон повернення до економіки минулого життя.

Адаптація і відчуття живого

Музикант Андрій Хливнюк прекрасно розуміє це. Протягом вечора він декілька разів щиро дякував глядачам за те, що вони прийшли. Глядач з грошима для живої безкомпромісної музики в Україні на сьогодні — це справжнє золото.

Концерт 18 вересня тривав більше ніж 2,5 години.

“Плачемо і сміємося”, — написав у фейсбуці директор Stereo Plaza Максим Шульженко перед початком концерту. “Бідам усім назло”, — було надруковано на піратських футболках з написом “Бумбокс”, що продавалися біля клубу. Ці дві фрази дуже римувалися одне з одним.

“Щось в цьому є, щось в цьому є”, — сказав Хливнюк, оглядаючи зал з ліхтарями десь у середині виступу. Він просив усіх “stay safe”, радив скуштувати коктейлі та не відмовив маленькому хлопчику, який забажав фото з ним, прямо під час концерту. Все було зроблено дистанційно — Андрій, не злізаючи зі сцени, віднайшов потрібний ракурс і зробив фото на телефон свого маленького шанувальника, який стояв біля сцени.

Було стійке відчуття, що у цей вечір всі — “Бумбокс”, глядачі, персонал клубу — настільки цінують важливість моменту, наче це останній концерт в їхньому житті. Наче один незграбний рух, і зал перетвориться на гарбуз, а Попелюшка відправиться додому у роздовбаних черевиках. Навіть охорона була особливо ввічлива.

Справді, ці два концерти “Бумбокс” надзвичайно важливі — це доказ, що відчувати одне одного наживо у великому просторі, наповненому музикою, ми зможемо навіть тепер, коли починаються холодні дні.

Це приклад для сотень українських музикантів, які зараз розмірковують над тим, аби змінити професію, не робити фатальних висновків. Залишити собі хоча б право повернутися до цього у майбутньому.

Це сигнал для тих, хто організовує концерти, що варто шукати варіанти подій на цю осінь-зиму-весну, аби музична сцена — одна з найголовніших гордостей нинішньої України — не стала порожнечею.

Це меседж для глядачів: якщо ви під час карантину підете на концерт улюблених музикантів, і це буде коштувати вам у 2-3 рази більше, ніж раніше, ви отримаєте адекватну енергію та віддачу за це.

Це час, коли важливо ментально та фізично згрупуватися, як співає один непересічний український гурт.

“Бумбокс” на піку форми

Хто слідкує уважно за “Бумбоксом”, той знає — з минулого року він звучить відчутно інакше, ніж всі роки до цього. Оновлений склад, в якому бас-гітаристка Інна Невойт разом з ударником Олександром Люлякіним дають захоплюючу грувову ритм-секцію. Новий  матеріал, з якого склалися дві частини альбому “Таємний код: Рубікон” і в якому взагалі немає пісень, на яких відпочиваєш. І це не гнітюче напруження — це відчуття плідної внутрішньої праці, яку ти робиш разом з гуртом, коли слухаєш його. Вдячної праці.

“Бумбокс” з першої пісні на сцені увімкнув цю хвилю безкомпромісності та відвертості. Жодного моменту не було відчуття, що хтось недопрацьовує. І справа не лише у особливому моменті карантинного концерту. У листопаді минулого року у київському Палаці спорту все було на тому ж градусі. Різниця хіба що у тому, що тоді діджей Валік не стрибав десять раз за виступ з подіуму, де сидів Люлякін. А вчора стрибав. Як скажений.

В багатьох піснях Хливнюк імпровізував з текстом. В “Ангела” після рядку “І люди вже не як кораблі” прокричав “Кузьма!” У фіналі “Голого короля” декілька разів так несамовито вигукнув “Ізмєна!”, наче його хтось зрадив тут і зараз. Політичний підтекст цієї пісні таким чином вигадливо перетнувся з політичним контекстом сьогодення.

“Бумбокс” з 2014 року, на відміну від більшості українських музикантів, максимально занурений у реальність. І той невеличкий спіч, який Хливнюк видав перед піснею “Рубікон”, лише підкреслив ясність та прозорість його мислення:

“Я можу тут співати перед вами, а ви пити шампанське лише завдяки тим чоловікам та жінкам, які нас зараз захищають. Найменше, що ми можемо зробити зі своїм сумлінням у такій ситуації — не забувати про це”.

Було багато чого ще. “Безодня” у живому виконанні дотепно перетворилася на всесвітній хіт Sweet Dreams. Концертна версія пісні “Впало небо” — ще більш епічна подія, ніж цей трек у запису, хоча, здавалося б, куди вже далі. Інну Невойт вітали всім залом — в неї був день народження.

Під час коди у пісні “Рок-н-ролл” Хливнюк з особливим натиском вигукував слова про те, що шоу має продовжуватися. Звичайно, мався на увазі не саме цей концерт. І взагалі не лише концерти. І навіть не шоу як такі. Немає ніяких сумнівів — це були слова про все те, що дозволяє нам відчувати себе вільними та живими. На 100%, не менше. 

Павло Литвиненко

 Фото: Юрій Грязнов