Андрій Хливнюк: «Я спробував докричатися до людей по інший бік лінії фронту»

Фронтмен гурту «Бумбокс» розповів Karabas LIVE, чому написав одну з нових пісень російською та як у київському кафе знайшов нову бас-гітаристку

«Бумбокс» робить черговий крок. Він складається з двох напівкроків: сьогодні, 12 вересня, вийшла перша частина альбома «Таємний код: Рубікон», у листопаді очікуємо другу. Паралельно, рівно через тиждень, гурт починає тур по Україні, присвячений цій прем’єрі.

У першій частині чотири з семи пісень виходили до цього. Але важливо їх бачити у мозаїці «Таємний код: Рубікон» — музичні історії «Бумбокс» активно пов’язані між собою, і поруч одна з одною працюють ефективніше. Враження, яке створює перша частина коду-рубікону – в’язка тягуча суміш чуттєвості та тривоги. У цих семи піснях постійно відчувається присутність сонця, але воно рідко не затягнуто хмарами.

Ми зустрілись з Андрієм Хливнюком за два дні до прем’єри. І поговорили про всі зміни та головні новини, які трапилися з «Бумбокс» за останній рік: зміну складу, розставання з гітаристом Андрієм «Мухою» Самойло, співпрацю з Тіною Кароль, використання російської мови у пісні «ДШ» та цікаву гру з піснею «Ангела як я» гурту «Крихітка», яка стала частиною роботи «Таємний код: Рубікон».

Про таємний код поговоримо на кінець бесіди, а спочатку скажи: з якого боку Рубікону лунають пісні нового альбому?

Зараз поки що збоку Риму. Це італійська сторона, а не гальска. Перехід через Рубікон ще не відбувся.

Тобто військовий похід ще не почався?

Це військовий похід проти себе. Рубікон – всім зрозумілий образ, який давно загубив своє коріння у розмовній мові. Але називаючи так аби що – машину, собаку, альбом, — ти обов’язково повернешся на дві тисячі років назад. І виникнуть до тебе питання. Хоча для мене Рубікон – це така проста штука, як «пан, або пропав», «зроби, або помри» та інше.

Це не контркультурна, а лірична платівка з прямим посилом та натяками на другий та третій сенси. Багато в чому вони змотивовані тим, що відбувалося у важкому і незвичайному 2018 році. Альбом начебто про любов і те, хто кого покинув, але в середині, так сталося, там дуже багато акордів та тем, які натякають на…

Тривогу?

На капець. Я писав любовну лірику, а на світ Божий лізло все, що сиділо в голові. Широкому загалу це, можливо, не буде читатися, але це і є таємний код. Я про те, що суспільство, друзі, співробітники – увесь наш простір розділився на «свій – чужий». І спілкуючись, іноді навіть з близькими, тобі приходиться переходити Рубікон, йти проти Риму. Розумієш?

Чи це тепер назавжди в Україні? Чи це вікова штука, і просто гупає зрілість у двері? Чи це просто вплив суспільно-революційного життя, яке ми всі не можемо ігнорувати?

Я відчув в альбомі лейтмотив втрати. Героїня пісні «Твій на 100%» слухала альбом з тим, кого вже нема. «Ангела» — це прірва між зустріччю у першому куплеті та прощанням у другому.

Це одна з ознак таємного коду, ти все вірно помітив. Ці пісні пов’язує схована в них хвиля української рок-музики кінця 90-х та початку 2000-х. Для «Ангела» я взяв матеріал гурту «Крихітка», а у «Твій на 100%» не випадково покликав зіграти екс-гітариста «Димної суміші» Сергія Мартинова. Обидві команди зараз знаходяться у неактивному стані. А коли вони працювали, ми вже теж увійшли у процес. Тому у цих піснях дійсно є відчуття втрати. Не коханої людини, а хвилі, про яку сказав.

Тоді був сплеск українського нео-року, пост-гранджу. Здавалося, ось-ось, і ми вступимо в епоху r’n’b, але відбулося повернення в махровий диско-хаус, в естраду. В місилово ні про що, у відсутність сенсів. І це теж втрата. Україна постійно перебуває у статусі Великої Надії – є відчуття, що ось-ось, і Київ стане творчою меккою, хабом, «новим Берліном», про який говорить вся Європа. До нас їздять писати музику, знімати кліпи, фільми, наймають дизайнерів… Ми постійно в такій фазі – або зараз все перегорить, або вибухне. На початку 2000-х теж було таке відчуття.

То який альбом слухала героїня пісні «Твій на 100%»?

Альбом, який наживо записала на Хрещатику «Димна суміш». Або альбом гурту ХВК, або «Крихітки», або «Фактично самі», або «Суперсиметрію» «Океана Ельзи». Вона слухала всі ці альбоми. Хоча реальна дівчина, історія якої підштовхнула мене на створення цієї пісні, розповідала мені в Борисполі про альбоми «Бумбокс».

Треба чітко розуміти: оприлюднюючи щось, ти мусиш це відпускати, далі воно живе своїм життям. Коли я слухаю улюблені альбоми, я бачу себе

Коли для тебе прийшов кінець цієї епохи початку нульових?

А він ще не прийшов. І ще не зрозуміло, чим це продовжиться. Чи будуть послідовники? Чи взагалі це має значення? Може це гра, яку ми собі вигадали? Я лише скажу: зайчики мої, якщо ті, хто зараз в Україні грає наживо і вважається топ-рівнем, це і є «потолок» — то це сумно і смішно. Нам давно не вистачає вишеньки на торті, перлини, свого Джимі Хендрікса. Когось, хто буде справді глибоким й крутим.

Це твоя претензія й до себе?

Безумовно. Ми теж не хапаємо зірок з неба… Україні потрібен свій стиль, характер. Не можна просто підмішувати етнику до світової музики… Тобто можна, але поки що в нас не вийшло зробити це настільки круто і вибухово, щоб це стало подією для світу.

Як зараз іспаномовна музика та раніше була балканська?

Так! І це не амбіція, просто бажання, мрія. Не про себе особисто, а взагалі про нашу країну. Я не про те, що нам треба сісти і думати, як це зробити. Просто цього хочеться. Прорахувати це неможливо, воно має статися органічно.

І ще щодо «Твій на 100%». Ти вважаєш, що людина має право трактувати твої пісні, як їй заманеться?

Звичайно. Треба чітко розуміти: оприлюднюючи щось, ти мусиш це відпускати, далі воно живе своїм життям. У твоїй статті, у нашій пісні люди бачать себе. Як кажуть, у музиці не буває забагато «я». Тому що будь яке «я» — це буде та людина, яка слухає пісню. Ті, хто живе за окнами, які світяться ввечері, та хто їде в машинах по вулицях – вони переживають приблизно одне й теж. І це плюс. Тому музика вміє лікувати.

Коли я слухаю улюблені альбоми, я бачу себе. Мені не дуже й цікаво, що за люди їх створили, чим вони себе «ушатували» до стану, щоб таке написати. Найважливіше те, що вони за допомогою звуку потрапили в мій емоційний стан, де до цього звуків не було.

«Ангела як я» «Крихітки» — особливий для тебе трек?

Я вважаю, що це дуже недооцінена пісня і вона мала б стати золотим фондом для нашого радіо. Це про роздуте его, про нашу зацикленість на собі. Якщо б я знімав кліп на цю пісню, я б показував Джокера.

Версія «Бумбокс» більш драматична, ніж у «Крихітки».

Так, треба було дотиснути, змінити грув. До речі, я дуже вдячний Саші (Кольцовій – ред.) – вона відразу приїхала на БЗЗ, де ми працювали, і взяла участь у запису. Мені треба було перезаписати частину з її вокалом. Ми не могли це засемплувати, тому що був потрібен інший темп. Саша з декількох дублів все зробила.

Пісня «ДШ» написана російською мовою. Чому?

Тому ще це пісня не тільки про самотнього тата з двома дітьми. Це спроба докричатися до людей по інший бік лінії фронту. Сказати їм про те, що на них чекає революційна або еволюційна зміна. Це пісня про катастрофу, ще один таємний код, і саме про це буде кліп на «ДШ», який ми зніматимемо через тиждень.

Мені було важливо, щоб люди, які не знають української мови, почули і відчули меседж цієї пісні без перекладу. Це дуже цікавий процес – пошук мови, яка може максимально гостро висвітлити сенс.

До речі, вчора ми були в Одесі, до мене підійшла офіціантка і каже: «Поки я не послухаю «ДШ» п’ять разів ввечері, я не можу заснути». Я кажу: «Це ж не колискова». А вона мені: «Я знаю». Це мене схвилювало. Що в голові цієї 20-річної дівчинки, якщо вона так робить?

«Безодню» ти заспівав разом з Тіною Кароль. Як і чому ви вийшли на такий варіант колаборації?

Я шукав інструмент. І можливості Тіни, її обертони – це було саме те, що я шукав. Мені було потрібно, щоб голос полетів до неба, в ту октаву, куди я сам дістатися вокально не можу. І щоб це відбулося у той момент «Безодні», де все натягнуто до максимуму, де ясно – або ви залишитеся на все життя ворогами, або буде полегшення. Таку висоту передала Тіна, за що я їй дуже вдячний. Як вдячний Джамалі, в якої тембр голосу як в дудука, могла свого часу передати «Зливу».

Тому колаборації – це не завжди про підвищення продажів та бізнес-план. Це завжди експеримент. А у випадку з «Безоднею» це був пошук людини, з якою хочеться зробити щось значуще.

Я був у червні на вашому концерті на київському арт-заводі «Платформа», почув новий склад. Груву побільшало.

Ми рухаємося саме в цей бік. Я навіть ще хотів би збільшити склад – бек-вокал, перкусія. Зараз це поки що просто думки про майбутнє. Я хочу, щоб «Бумбокс» рухався в бік тихих манер, але на великих майданчиках. Коли ти не за рахунок крику і гучності, а за рахунок динаміки та професійності музикантів можеш святкувати штуку під назвою концерт. Щоб на пісні «Метро» не треба було прикривати одне око під натиском хвилі звуку. Ми постійно вчимося.

Як ти знайшов бас-гітаристку?

Я поїхав послухати Інну Невойт в одному з київських кафе на Лівому березі, коли мені про неї розказали. Вона грала у кавер-бенді з Одеси. Я пив пиво, слухав, і це було дуже круто. До речі, ця історія зайвий раз нагадала мені про те, що Лівий берег у Києві має своє насичене життя. А то кияни з цим культом Правого берега просто показилися.

Олег Аджікаєв – це наш новий гітарист і саундпродюсер гурту. Другий гітарист Дмитро Кувалін – він з Донбасу. Мені приємно і цікаво спостерігати, як для них здійснюється мрія – грати на великій сцені, займатися у житті лише музикою, втілювати свої ідеї.

В них всіх був випробувальний термін?

Ні, я обрав їх відразу. У рок-гурті випробувального терміну не буває – ви або можете грати разом, або ні. Це стає зрозумілим на першій репетиції, а іноді навіть до неї. Ти бачиш, як грає людина, і розумієш, як кажуть іноді музиканти, будете ви «липнути» один до одного чи не будете.

Багатьох дуже турбує питання, що тепер з Мухою.

З Мухою все нормально. Турбуватися за нього не слід. Це легендарний український музикант і композитор, віртуозний виконавець. Просто прийшов час зробити нам, як мінімум, відчутно довгу паузу у спільній творчості. З багатьох причин. Можливо, колись ми будемо знов грати разом. Муха – реально крутий чувак, один з найкрутіших в Україні.

Я свідомо не виношу на світло побутові деталі. Не хочу говорити про те, хто хороший, а хто поганий. Якщо треба знайти поганого, тоді це я. Я поганий!

Я й не питав про побутові деталі. Це мабуть інші журналісти в тебе спитають.

Для них я цє і сказав. Для тих, хто з них буде це читати.

Як і обіцяв, останнє питання про таємний код. Які головні таємні коди, загадки для тебе є у сьогоденні?

Перше: чи покрутиться наш світ ще якийсь час, чи всі шанси вже втрачено? Планеті приходить капець, і це дуже швидко відбувається на наших очах. А в багатьох діти, в мене теж. Тому мене це хвилює.

Друге: чи наше плем’я, яке фарбує вігвами в жовто-синє, зможе встояти у битві з іншим племенем? Чи не заберуть у нас всіх мустангів та не поведуть наших жінок до себе інші індіанці?

Третє і головне для мене: чи ті глечики, що я роблю у своєму вігвамі, і далі будуть зручні для того, щоб пити з них верблюже молоко?

Ці три питання мене турбують більше за все. Інші не так важливі.

Першу частину альбому «Таємний код: Рубікон» можна послухати на Apple Music, Google Play, YouTube та Deezer

Фото надані прес-службою гурту «Бумбокс»