alyona alyona:«Хтось вдома шкарпетки в’яже чи плете з лози, а я читала реп»

Альона Савраненко розповіла Karabas LIVE про свою повагу до минулого і гостре бажання рухатися у майбутнє

Пушка. Королева українського репу. «Наша Cardi B». Минуло лише шість місяців з того моменту, як Альона Савраненко показала себе світу як alyona alyona, а авансів їй роздали на п’ять років вперед. Декого така увага навколо дівчини дратує – мовляв, є багато кращих за неї укрреперів/ок.

Нехай шанувальники віртуальних батлів визначають, хто там краще. Ми бачимо те, що бачимо: колишня вихователька з дитсадка з Баришівки, що на Київщині, — це зріла, змістовна та вражаюче професійна артистка. аlyona alyona – це не просто картонний образ яскравої провінціалки з хіп-хоп скілами. Це особистість, якій є що сказати про світ і про себе за самим великим рахунком. Таких людей на музичній сцені завжди замало.

8 квітня вийшов дебютний альбом Альони «Пушка» з 13 пісень, який на сьогодні займає третє місце в українському чарті Google Play. Титульна пісня при цьому посідає 22 сходинку у локальному чарті Apple Music, що для україномовного треку – великий успіх.

А 17 травня концертом у Харкові почнеться її перший тур Україною і Польщею.

Між прем’єрою альбому та туром ми й зустрілись з alyona alyona, аби поговорити про її дитинство, страхи, кохання, коріння і гостре бажання рухатися вперед.

 

Дитинство: від «Руки вверх» до Емінема

«10 років, як у грі», — кажеш ти про себе в одному з треків. Можеш коротко пояснити, якими ці 10 років були для тебе?

В 2009 році я викинула у мережу свій перший у житті трек – «Жіночий удар по стереотипам». Із того моменту я й починаю для себе відлік своєї кар’єри. За ці роки я випустила багато матеріалу на різних мовах та у різних жанрах, шукала своє звучання. Це якщо коротко.

Перший твій псевдоним був Альона Алькаїда. Як тобі спало на думку назватися ім’ям терористичної організації?

Мені тоді було років 15. Навпроти мого дому було закинуте будівництво, де ми з компанією збиралися – пили пепсі-колу, лузали насіння, тусили. Розмовляли про наболіле тінейджерське – уроки, вчителі, батьки. Так ось, там мене кликали Алькою. А коли я зачитала реп, мені друзі кажуть: «Та ти ж Алькаїда!» Я сказала: «Це слово не айс». Але потім ми знайшли його переклад, і виявилося, що воно означає «база», «фундамент». І я подумала: «Так я ж хочу закласти фундамент жіночого репу в Україні. Тоді мені підходить».

Альона – це твоє ім’я за паспортом?

Так, я завжди була Альоною. У свідоцтві про народження, у паспорті. Я не Олена, яка по суті є Лєною. Я Альона.

Ти пам’ятаєш день, коли у твоїй голові з’явилося псевдо alyona alyona?

Я хотіла залишити Альона Алькаїда. А потім подумала: якщо я створю свій сайт, наприклад, його ж забанять за пропаганду тероризму. Це мені не підходило. І якось, коли ми з друзями їхали в авто і думали, як би його замінити, у голові крутилося «Альона… Альона…», всі думали про друге слово, а вирішили залишити просто Альона Альона. Це було наприкінці 2017-го чи на початку 2018-го.

Коли реп вперше достукався до твого серця?

Це було ще у дошкільному віці. По телевізору я побачила кліп Coolio Gangsta’s Paradise. Досі пам’ятаю його сюжет. Це було «о-о-о!» — шок посеред виступів гурту «Аква Віта» та Ірини Білик. Але потім це забулося. Я слухала різний поп, багато татового року, альтернативи. А десь вже у 11-12 років реп до мене повернувся.

Я жила тоді на Кировоградщині, ми обмінювалися касетами – вони бродили з рук в руки, як книжки. Іноді тобі давали касету без упаковки та надписів: просто – коричнева. Ми обмінювалися Linkin Park, Limp Bizkit, Guns’n’Roses… «Руки вверх», «Рефлекс», «Демо», «Краски»… І ось я вмикаю одного разу касету, а там – реп. І моя свідомість перевертається. При чому я не можу пояснити, чому так відбулося. Це було абсолютно ірраціональне.

Мій тато їздив у відрядження по Кіровоградщині, я замовляла, щоби він мені купив касет з репом. Він обходив ці ларьки з пальоними записами та питав: «Дайте реп, дитина просить». З таким асортиментом було проблеми, тому одного разу замість репу він мені привіз «Ляписа Трубецкого». Але коли в мене з’явилися касети Децла та Емінема, ото було свято.

А що було на тій першій касеті? «Коричневій»?

То був збірник «Голос вулиць» 1998 року. Російсько-український. Там ще був трек «Дибани мене» ТНМК.

А коли я вже переїхала до Київщини, то почалося нове життя – я їздила на Петрівку за дисками. Я оптом купляла їх по 7 гривень за штуку. Саме тоді я відкрила для себе історію американського репу.

Початок: було страшно

Я чув історію про те, як ти з’явилася якось на андеграундному батлі у Києві, коли тебе ще не знали у столиці, та порвала всіх. Так і було?

Це був не батл, я не прихильниця цього формату. Можу подивитися, але приймати участь – ні. Я не люблю ображати, переходити на особистості. Те, про що ти чув, це була велика хіп-хоп тусовка, яку організовував Слава Fame (В’ячеслав Семенченко, відомий як репер Fame – ред.). Там були графітчики, стріт-бол, брейк-данс… І був вільний мікрофон. Ну, і я вирішила почитати під біт. То, коли почала, ті баскетболісти м’ячі покидали. Стояли мовчки та дивилися на мене.

Ти була готова до такої уваги?

Я шалено переживала. Мій голос змінився від хвилювання – став таким пісклявим, тоненьким. Страшно було.

Страшно, але ж ти сама пішла на це. Чому?

Мені вже було 25. І то був переломний момент – я вирішила , що пора той мій реп виносити до людей. До цього я читала публічно лише три-чотири рази: у 12 років у школі сольно, у 16 років із подругою (нас мало бути троє, але третя дівчина злякалася та не вийшла на сцену) та пару разів на хіп-хоп тусовках.

До 25 років для мене читати реп – то було, як роздягнутися догола. «Нє, не буду». Це було сокровенне хобі. Хтось вдома малює картини, хтось шкарпетки в’яже чи плете з лози, а я – читала реп. Співати могла, а читати реп – ні. І ось тоді, на тусовці Fame я вирішила: «Або ти виходиш і читаєш, або навіщо ти взагалі це робиш». І я почала.

І коли я відкрилася та почала шукати реп-тусовки, то виявилося, що їх майже нема. Український реп не став популярним, тому все почало згасати. На івенти приходило до 200 людей, і це було щастя.

Як з часом змінилося ставлення до твого заняття батьків?

Спочатку було так: читає дитина реп – хай собі читає. А зараз, не скажу що вони палкі шанувальники моєї творчості, але вони дуже раді, що мені це подобається. Татові подобаються ті мої пісні, де є якійсь вокал, наспів.

Перші кроки: шоу-бізнес

Коли я почув пісню «Велика і смішна», то подумав, що ти людина, яка швидко втомлюється від метушні. Але ж ти входиш до шоу-бізнесу, тут без цього ніяк.

Насправді, двіж-париж мене не напрягає. Робота у дитячому садочку – це постійний двіж-париж, тому жити у такому русі для мене нормально. Але різниця між життям у Баришівці і у Києві в тому, що там я відпрацювала і пішла в тишу, а тут нема поняття «відпрацював». Зараз восьма година вечора, а я сиджу та даю інтерв’ю. У Баришівці я би вже дві години як відпочивала.

Тому декілька днів на місяць дійсно є бажання втікти, закритися і провести час із самою собою, але я про це співаю у треку «Голови». А «Велика і смішна» — це про те, що в мене є своя колія, якою я йду. Собаки гавкають, відбувається все що завгодно, а я йду. З посмішкою. Така яскрава плямка, яку завжди видно.

Тобто переїзд до столиці тобі дався без психотравм?

Так. Єдине – іноді виникає сум за дітьми.

А вони за тобою сумують?

Діти – вони такі… Скажімо так – вони пам’ятають. Їм там є чим зайнятися. Приїжджаєш – вони: «Як ми тебе давно не бачили!» Потім ти їдеш, і вони такі: «Ну що, пішли в кубики гратися?»

Бачиш зірок на власні очі – і виявляється, що вони зовсім не такі, якими були для тебе, коли ти сидів вдома та їв смажене насіння

22 березня ти була церемонії YUNA, там був ще той двіж-париж. Які враження?

Я рухаюсь до своєї мети. Для цього потрібно і пройтись по червоній доріжці, і виступити на церемонії. Тому я пішла і зробила це. Звичайно, було страшно. Сцена велика, навколо ходять такі артисти, що я ніколи не думала, що побачу їх поруч… Такі події дозволяють побачити зірок у звичайному побуті і позбутися кліше, які в тебе є, коли ти бачиш їх тільки по телевізору та у новинах в Інтернеті. Бачиш людей на власні очі – і виявляється, що вони зовсім не такі, якими були для тебе, коли ти сидів вдома та їв смажене насіння. Це дуже цікаво.

З багатьма познайомилася там?

Так, звичайно. Від багатьох отримала респект. Дуже дякую їм всім. Настя Каменських, наприклад, перед моїм виходом на сцену заспокоїла мене, коли побачила мої перелякані очі. Сергій Бабкін, Христина Соловій, Джамала, KADNAY, MamaRika, MONATIK, Потап… Багато хто підходив, вітався.

На сцені ти була з ще однією дівчиною. Хто вона?

Це бек-вокалістка. До речі, багато хто подумав, що ми удвох, тому що alyona alyona – це вона Альона і я Альона. Але її звати Еліна, вона співачка-початківець, шукає себе – ми запросили її для співпраці на концертах. На сцені ми зазвичай втрьох – ще DJ Expert, він же Коля Макєєв. Він відкрив мені очі на скретчі, до нього я не розуміла, яка це шалена частина вайбу.

Слова: божі та людські

Коли я почув пісню «Падло», де ви відсмалюєте з Alina Pash, я вирішив в тебе спитати: ти можеш дати відсіч, коли тебе ображають?

Бог казав, що якщо тебе б’ють у праву щоку, підставляй ліву. Бо агресія породжує агресію, а це не добре. Людина, яка намагається образити іншу людину, точно нещаслива. І мені не хочеться у відповідь тикати її носом у її ж нещастя. Думаю, життя це і так з нею робить. Тому ні, давати здачі – це не про мене, не мій стиль життя та поведінки. Я можу відшуткуватися.

Цитуєш Новий Заповіт. Ти християнка?

Я хрещена. В церкву ходжу нечасто, в мене мама там співає. В мене з татом схожі погляди – Бог точно є, але для того щоб з ним спілкуватися, не обов’язково ходити в церкву щотижня. Це треба робити, коли і дуже сильно цього хочеш. Я з тих людей, хто нічого не просить в Бога. Я з тих, хто каже Богові: «Дякую». Можу ввечері перед сном запитати в нього поради на рахунок якогось рішення, яке мені потрібно прийняти. І все.

А в дитинстві мама не водила тебе постійно до церкви?

Тільки на свята. А коли я була зовсім маленька, років у 5, то ходила якийсь час до церковного хору, тому що у селі не було гуртка по вокалу. Це тривало декілька місяців. Нас вчив сам батюшка. Але більшість дітей пропускали заняття, тому все це швидко скінчилося.

Твої тексти свідчать особисто для мене про те, що ти дуже начитана людина. Це так?

У ранньому дитинстві моїми улюбленими книжками були «Крихитка Цахес» та «Маленький принц». Коли ми переїхали з Капітанівки (Кіровоградська область – ред.) в Новомиргород (Кіровоградська область – ред.), я майже жила в районній бібліотеці. Перечитала всі казки народів світу, які там були, клянусь. Помітила, що багато казок одна від одної відрізняються лише іменами героїв. Пасла гусенят та читала. Все дитинство я провела з книжками.

У тінейджерський період книжки трохи відпали. Але коли в мене була робота у Києві на Оболоні, куди мені потрібно було дістатися з Баришівки, я повернулася до цього. У дорозі, яка займала 2,5 години, я перечитала десятки книжок видавництва «Клуб сімейного дозвілля». Люко Дашвар, Ірен Роздобудько, Наталка Доляк… Всіх перечитала. Хрумкала книжки, як горішки. Закінчився і це період. Після нього вже більше реп писався, ніж книжки читалися.

Ти просто накопичила стільки чужих слів, що почали народжуватися свої.

Так-так. Я народжувала, народжувала і народжувала.

Дві великих теми твоїх текстів – це, з одного боку, коріння і, з другого, сильне бажання рухатися вперед. Як ти поєднуєш одне з іншим?

Без минулого нема майбутнього. Є люди, які жалкують з приводу того, що відбулося: ось, вийшла заміж та розвелася, яка колосальна помилка – та інше. А я вважаю так – все, що відбувається, то твій урок. Без нашого минулого ми не були б тими, хто ми є.

Я дякую всім музикантам, хто відмовив мені у фітах – вони зробили мене сильніше. Дякую вчителям, які і занижали, і завищували оцінки. Дякую університету за те, що мене не відчислили, коли я пропадала на сцені. «Так закалялась сталь». Тому я повертаюсь до минулого.

А ще тому, що сільське дитинство – воно офігєнне. Взагалі дитинство – це офігєнно, бо твоя голова не забита клопотами. Про це трек «Літак». Ми бігли по полю, та гречка лоскотала нам коліна і пузо, ми добігали 200 метрів до того кургану, лізли на абрикосу, трусили її – це було класно. Мені інколи цього зараз не вистачає.

А «Літак» — це тому, що над вами проносилися літаки?

Ні. Це тому, що тато мені з газет майстрував паперові літачки. Запускати його – це було круто. Тому я й вихователькою дітям робила постійно літаки. Політ – це взагалі суперкруто.

Минуле – це фундамент? Наша алькаїда?

Так! Не забувай, ким ти був. Не забувай вчителів. І це не тільки люди, а й обставини, місцевість, де ти жив. Але не можна прив’язуватися до цього та жити минулим. Тому я співаю: «Викидай». Звільняй місце для нового, бо треба йти вперед, змінювати себе і світ.

Бачу і по текстам, і зараз під час розмови – в тебе дуже потужна самоіронія.

Ну, як можна не поржати з себе?

Звідки це в тобі? Природнє чи це результат роботи над собою?

Та яка там робота над собою – я дівчина з провінції. Це терези – з одного боку твої комплекси, з другого – твоє вміння постібатися над собою. Я завжди вміла жартувати над собою так, як ніхто. Це був п’ятий туз з колоди, коли я грала в КВН. Просто виходила Альона, ржала з себе – і все.

Чув, що психологи вважають жарти над собою захистом від сарказму оточуючих.

Сто відсотків. Гра на випередження. Я теж побачила в якийсь момент, що коли шуткувала з себе в компанії, для тих людей це вже ставало неактуальним. А якщо хтось «гнав біса», я йому вибачала.

Ображалась я, коли мені було 11-12 років. Хлопець, який проходив повз, міг просто дати мені підсрачника. Просто тому, що я дівчина і мені на базарі купили такий ж портфель, як і йому. Так він бачив це. Але зараз я його агресію розумію і вибачаю, дай бог йому здоров’я.

Велика гра: нові цінності від alyona alyona

Ти неодноразово співаєш, що прийшла «перевернути гру». Про що саме йдеться?

Я не перший рік спілкуюсь з українськими реперами. Ми всі чекали – хто ж переверне гру? І кожен думав, що він. І я теж. Я й мамі казала: «Твоя доня прийшла перевертати гру». Це слова про наболіле.

А що з грою не так? Чому її потрібно перевертати?

Тому що україномовний реп впав в якесь забуття. На ринку багато російськомовного, він популярний. Діти в сім років ходять під вікнами і слухають про те, як хтось когось «єто самоє» і в кого що в бокалі налито. Це ж чиста пропаганда. Це мотивує їх брати цей бокал. Бо репери – це приклади для наслідування, взірці. «Він же такий крутий, з дівчиною» і все таке, та-ра-та. Ось цю гру хотілося перевернути.

Забагато наркоти?

Так. Не в кожному треку, але в цілому забагато. Це стало модно.

Тобто ти пропонуєш слухачам інші цінності?

Так, хочеться збаламутити болото. Аби підняти з дна смарагди, які там лежать. Особисто для мене це так.

Послухавши альбом, я побачив в тобі лідерські якості. Ти саме така за характером?

Є таке.

І в дитячому садочку так було?

Там не можливо бути їх лідером. Серед них є свій. Але якщо ти будеш товаришувати з цим лідером, то всі діти будуть твої. Ти маєш бути взірцем і людиною, яку діти поважають та люблять. Так і з дорослими. Завоюй їх повагу – люди підуть за тобою.

Закохані повинні дивитися в одну сторону, а не один на одного. Ми дивилися один на одного. А коли глянули в сторони, виявилося, що вони абсолютно різні

Яким важливим речам ти ще навчилася у садочку?

Терпінню. Вмінню не реагувати миттєво, емоційно. Є такий вислів: «Не давай обіцянок та не бажай зла, коли ти на емоціях». А з дітьми ти постійно на суперемоціях. Тому вчишся себе контролювати, тримати себе в руках, бути зосередженим. Дітей постійно треба рахувати.

Діти навчають тебе творчості. Вихователь повинен вміти і танцювати, і співати, і малювати, і ліпити. Діти навчають радіти дрібницям. У вирі подій ми не помічаємо дива, які з нами трапляються. Діти звертають на це твою увагу. Коли ми на прогулянках зустрічали метеликів чи слимаків, це завжди було великою цікавою подією.

Коли стільки часу проводиш з дітьми, з’являється сильне бажання бути самою мамою?

Материнський інстинкт в мене відкрився ще до початку роботи в садочку, коли ми, психологи, проходили там практику. До того я побоювалася дітей – не знала, як реагувати на їхній плач, наприклад. А на практиці все це зникло. Вони підходили до мене, гладили моє довге волосся, розповідали щось. Виявилося, що я прекрасно можу їх розуміти.

Не скажу, що горю материнством і готова завтра зачати, післязавтра народити. Я відповідально до цього підхожу. Дитина повинна бути в повній сім’ї, зараз ще не час. Але морально я до цього готова.

В тебе вже було велике кохання в житті, яке зносило дах?

Звичайно, як у всіх. Просто так склалися обставини, що наші шляхи розійшлися. Любов любов’ю, але закохані повинні дивитися в одну сторону, а не один на одного. Ми дивилися один на одного. А коли глянули в сторони, виявилося, що вони абсолютно різні.

В твоїх піснях я знайшов лише один рядок, де ти прямо кажеш про Україну. В «Літаку»: «Доля Вкраїни спустошена». Про що саме ці слова?

Це про місце, де я росла. Там далі є слова «хати в рівень з землею устелені». Якщо ти приїдеш в те село на Кіровоградщині, де я росла, ти зрозумієш… Колись там були пишні двори – з квітами, деревами, кущами. Це було гарно. Коли я востаннє там була, то побачила: кожна третя хата завалена, в багатьох ніхто не живе. Так виглядає зараз моя вулиця. Про це мої слова.

Фото надані прес-службою alyona alyona

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: WTF: что вообще происходит в клипе «Падло»?