12 питань до андеграунду. «Злидень» про темряву, Дніпро і концерти як секс

Фронтмен гурту з Дніпра розповів, чому їхній останній альбом – це одна історія

Минулого року у цього тріо з Дніпра вийшов другий альбом «Сильного з’їдять». По суті, вони є унікальними, адже на мішанину з стилів краста, панку, хардкору, ді-біта і блека мало хто зазіхає. Інформації про них мало, це не самоціль, це просто життя і просто незалежна ні від чого творчість. Ми поговорили з гітаристом і вокалістом гурту «Злидень» Максимом про силу, слабкість та інші насущні речі.

 1. Чому «Злидень» майже не займається просуванням своєї творчості в маси?

Не можу сказати, що ми зовсім не займаємось просуванням нашої творчості. У нас є інста-профайл, Bandcamp. Я не бачу великого сенсу в тому, щоб форсувати саморекламу. Тим більше що ми не робимо чогось незвичайного в сенсі творчості та не прагнемо це продати чи грати сотні концертів на рік. Краще більше часу витрачати на саму музику, випускати нові релізи та займатися концертною діяльністю в задоволення. В прицнипі, якшо ви не фанат краст-панку, навряд вам сподобається наша творчість, а таку музику майже ніхто у нас не грає. Так що музика сама знаходить свого слухача.

2. Що в альбомі «Сильного з’їдять» для вас найважливіше?

Це був альбом, коли ми дійсно почали думати про вихід на новий рівень в плані музичної концепції та звучання. Важливо було отримати цілісну картну, щоб при прослуховуванні не було відчуття, що якась композиція вибивається з контексту. Хотілося, щоб альбом прослуховувався на одному диханні як одна історія в декількох розповідях. Сподіваюсь, що нам це вдалося.

3. Які моменти залишаються за кадром кінцевого результату і що найважче в запису вашого матеріалу?

Не можу сказати, що були якісь реальні складнощі. Якщо підходити до запису серйозно, готуватись задалегідь – проблем в прнципі не виникає. Ми пишемося на своїй ретипиційній базі, на своєму обладнанні, нам допомагають друзі і в шию ніхто не жене. Так що ні, складностей не має.

4. В Україні сьогодні людина це інструмент маніпуляції або мета придушення?

На жаль, як показує практика, людина все частіше є чим завгодно, але не людиною.

5. Ви сильні або слабкі?

Думаю, що не слабаки, але точно не такі сильні, як хотілося б.

6. В українському красті ви одні з небагатьох. Це ваша відповідальність або збіг обставин?

Ну, його ніколи багато й не було. Так склалось, що слухати д-біт люблять, а грає ніхто. Хотілося би щоб діспанк набрав оберти, та скоріш за все цього не буде.

7. За що ви любите і за що ненавидите Дніпро?

Можу точно сказати, що Дніпро мені не подобається тим, що в нас не розвинута сцена і практично нема для кого грати концерти. Якісь очевидні речі на кшталт екології та криміногенної ситуації розглядати сенсу не бачу – усі живемо в одні країні і знаємо, що тут особливої різниці між містами немає. Але всеж таки своє місто я люблю, воно доволі затишне, не дуже велике і нам тут комфортно.

8. Чого глобально бракує українській андеграундній сцені?

Зараз вистачає всього, що треба музикантам, щоб розвиватись і видавати новий матеріал. Можливо, хотілось би бачити більше концертів, де можна було б побачити гурти із різних піджанрів, наприклад якийсь блек метал, дарк хардкор і пост панк з дарк вейвом. Таких поєднань трохи не вистачає.

9. Як ви розсіюваєте темряву і як бережете світло?

Вчасно тисну на вимикач.

10. Як вижити такій групі, як ви, щоб не впасти у відчай і не відступитися?

Не бачу підстав узагалі для таких питань. Ми ж не якийсть комерційний проект, потерпаючий від невдалого контракту та депресій від невизнаності. Не робимо, чого не хочемо, і поки буде натхнення займатись творчістю, так воно і буде.

11. Соратники по сцені – це важливо чи ні?

Важливо. Є певні переконання, у тому числі політичні, так що нам далеко не все одно з ким грати на одній сцені.

12. Що вам особисто дають ваші рідкісні концерти?

Ну, для когось може було б замало, а от для нас в самий раз. Вони не набридають. Живий виступ – це як секс у відносинах. Як один із проявів задоволення від усього процесу творчості. На концерті ти не просто граєш музику, а ще й вкладаєш в сам виступ емоції, які були в тобі на момент написання пісень. Тим самим переживаючи це знову і знову. Особисто я, як гітарист, так взагалі «горю»! Граючи не бачу нічого і нікого навколо. Для мене це дуже яскраві емоції. Дуже кайфово! Чого і всім бажаємо від процесу гри своєї музики!

Фото надані гуртом «Злидень»