12 питань до андеграунду. RADZ про Європу, незатребуваність та перфекціонізм

Творчий тандем братів Дмитра та Сергія Радзецьких відповідає на питання про життя та музику

Дмитро та Сергій Радзецькі – багаторічні та послідовні адепти експериментальної музики в Україні. Їхня музика охоплює цілий спектр стилів від прог-року та джазу до ембієнту та нео-класики. Імпровізація та непередбачуваність для слухачів у поєднанні з вражаючою виконавчою майстерністю – це органічні ознаки музики братів.

Свою енергію Радзецькі втілюють у формі різних гуртів/проєктів: RADZ, SЮR Band, Ukrainian Improvisers Orchestra, ЧАЙ З М’ЯСОМ та інших. До того ж вони є розробниками власного унікального інструменту, який має назву Радз-гітара.

Наприкінці минулого року під маркою RADZ було випущено відразу два альбоми: Soltice, автором якого є повністю Дмитро, та Live In Europe, на якому можна почути композиції з виступів братів Радзецьких влітку 2019 року на Заході. Окрім цього, у 2019-му вийшов ще й альбом ЧАЙ З М’ЯСОМ.

Ми поставили 12 запитань Дмитру та Сергію, аби дізнатися, що є на сьогодні RADZ та їхні інші проєкти і які завдання вони вирішують.

1. Наскільки RADZ сьогодні задовольняє ваші братні амбіції?

Дмитро: З першого ж дня свого існування, коли ми тільки спробували грати разом у 6 і 12 років, ми бачили, що у нас майже ідеальне розуміння одне одного в музичному полі. Усі ідеї, плани і амбіції, які з’являються у нас поодинці, знаходять відповідну взаємну підтримку. Можна сказати, що якщо у мене з`явиться якась ідея, є велика вірогідність, що дуже скоро така ж сама ідея з`явиться і у Сергія, і навпаки.

Сергій: Наші братні амбіції постійно збігаються з загальними творчими амбіціями і планами. Реалізувавши якусь музичну ідею, ми удвох одразу відчуваємо стрибок натхнення. Ділити це відчуття з братом – додаткове амбіційне задоволення.

2. Конфлікти між вами в творчості — як часто і з якого приводу вони бувають?

Дмитро: Конфлікти бувають майже завжди, і ми вважаємо, що це є невід’ємною складовою будь-якого плідного творчого процесу. Головне об’єктивно оцінювати саму суперечку, виносячи з неї користь. Найчастіше такі суперечки стаються з приводу якихось технічних питань. Оскільки я більше займаюсь технічною складовою, а Сергій естетичною, іноді у нас виходить так, що я намагаюсь просунути якісь технічні нововведення задля більшого враження, а Сергій намагається адаптувати подібні аспекти для кращого сприйняття слухачем. Тут ми і намагаємося шукати компроміси.

Сергій: Часто. Інколи навіть повністю побудовані на ненормативній лексиці. Але це все заради спільного результату. Ми дорослі люди, і якщо після творчих суперечок є розуміння своєї помилки, нам легко за себе вибачитись. Вибачатись і пробачати – це також інколи приємно.

3. Що вам дають концерти в Європі?

Дмитро: Досвід. Як виконавський, так і побутовий. Усі плюси і мінуси які трапляються в подібних поїздках, дають можливість побачити такі речі, які ніяким чином неможливо передбачити і прорепетирувати. Від нас як виконавців залежить лише вміння адаптуватися під ситуацію (будь це маленький клуб з мінімумом обладнання, або ж велика опенейр сцена, на якій вітром здуває пюпітри, стійки, б’є в очі освітлення і гучність на больовому порозі), щоб донести до слухача те, що ми так копітко готували.

Сергій: Зараз у нас творчі орієнтири саме на виступи за кордоном (не тільки Європа). Цікаво та цінно спостерігати за сприйняттям твоїх музичних ідей у людей різних країн, зі своїми культурами та поглядами. Як це не прикро, але про виконавців зі Східної Європи досі мало хто знає та не має можливості оцінити композиторський та виконавський рівень. Наприклад, під час інтерв’ю з нами австрійський радіоведучий був шокований тим, що на наших теренах люди взагалі знають, хто такий Френк Заппа.

4. Перфекціонізм — що це для вас?

Сергій: Це питання більше до Дмитра. Він у нас відповідає за перфекціонізм. Інколи суперечки трапляються і через це.

Дмитро: Мабуть чи не найперша і біль і спокуса водночас. Іноді чуючи у голові те саме ідеальне звучання ще неіснуючої музики, я можу кілька годин поспіль налаштовувати звук необхідного синтезатора до того стану, що я вже забуваю, з чого все почалось. Тут і намагаюсь самому собі вибудовувати рамки.

5. Наскільки ви відчуваєте незатребуваність в своїй країні і чи відчуваєте її взагалі?

Дмитро: Зараз такий час, коли майже кожен артист намагається сформуватись самостійно, починаючи від свого стилю і закінчуючи своєю аудиторією. Тож питання незатребуваності в широкому сенсі слова це питання риторичні: «А що я зробив для цього?», «Чи достатньо з мого боку було дій, які призвели до такої ситуації?» Чому масова публіка не вихована на інтелектуальній музиці? Чому експеримент не сприймається пересічним слухачем? Цими питаннями ми задаємося постійно, і інколи це боротьба з вітряними млинами — слухач в Україні дедалі потребує розвитку.

Сергій: Інколи ставало питання: чому грати саме це і кому воно потрібно?! Але з часом якось зупинилися на своєрідному власному маніфесті: «Створюємо ту музику, яку вміємо демонструвати якісно, і якщо це нам подобається, значить сподобається й іншим».

6. Ваш глядач — хто він і яка у вас з ним комунікація?

Дмитро: Найчастіше це такі ж самі шукачі чогось незвичного, як і ми, люди відкриті до усього нового, нестандартного. Також це поціновувачі жанрів, в яких ми працюємо, і це найчастіше люди старшого покоління, які були виховані на рок-музиці 70-х. Молодь найчастіше цікавиться саме та, яка сама знаходиться в постійному пошуку нового, і відкрита до усіляких експериментів.

Сергій: Спостерігаємо за собою, що з досвідом підготовки різних програм та спілкування з різною публікою ми навчилися будувати виступ та спілкування з глядачем таким чином, що задовольняємо смаки самих різних верств населення та віку. Наприклад, гламурні дівчата захоплюються експериментальними перформансами Імпровізаційного Оркестру, а пенсіонери можуть висловлювати захват від пісень про пошук м’яса від колективу ЧАЙ З М’ЯСОМ.

7. Що для вас майстер-класи і навіщо ви даєте їх?

Дмитро: В моїй практиці майстер класи проходять у форматі щотижневих уроків з учнями на гітарі — завдяки більш менш регулярній структурі занять вдається досягти в певному сенсі передачу досвіду. Неодмінно це виховує і мене самого на прикладі індивідуального підходу до учнів і музикантів різного віку, рівня, спрямованості і зацікавленості.

Сергій: Як офіційний артист бас-гітарних брендів (Gallien-Krueger, Lakland, Elixir), маю можливість демонструвати всі переваги цієї техніки на власному виконавському і творчому прикладі. Я створив ексклюзивну програму музики для бас-гітари соло, яка відкриває цей інструмент як самодостатній та різноплановий. З цією ідеєю вже відвідав 25 міст України, де із задоволенням спілкуюсь з колегами, викладачами та студентами.

8. Наскільки академічна музика як бекграунд заважає або допомагає вам?

Дмитро: Академічна музична освіта з кожним роком дає нам розуміння того, що є непохитні цінності, які при правильному, не консервативному погляді не заважатимуть, а навпаки допомагатимуть при тотальних експериментах, намаганнях знести кліше і догми, базуючись на класичних традиціях — як у виконавстві, так і у мистецтві в цілому.

Сергій: У студентські роки відчував що академічна освіта заважає мислити онлайн з інструментом. Важко було імпровізувати без заздалегідь продуманого матеріалу та нот. В іншому академічний бекграунд навчив концентрації та вмінню ефективно проводити час, займаючись на інструменті.

9. Що ви втрачаєте з віком і які ваші найголовніші поразки?

Дмитро: Не можна сказати що це неодмінна втрата, але поступово змінюється відношення до очікуваної реакції публіки: раніше ми більше працювали над тим, щоб публіка не була байдужа після наших виступів. Зараз відчувається більше звертання до себе самого і намагання досягти внутрішньої рівноваги зі своєю творчістю. Сподіваюсь, що це природній процес.

Мабуть індивідуально своєю поразкою я можу назвати недостатньо високий рівень менеджерських якостей, адже ми вже більше 10 років займаємось усіма своїми проектами самостійно, і працюючи над музикою, звісно не так багато часу маєш на професійний менеджмент. Сподіваюсь, що все ж таки це так чи інакше тимчасова проблема!

Сергій: З віком трохи втрачається «легкість на підйом». Тепер під час гастролей більше приділяємо уваги умовам, в яких будемо жити, пересуватись. Раніше було байдуже, хвилював лише виступ.

10. У своїй творчості ви більше опікуєтесь освітою глядача або демонстрацією своїх досягнень?

Дмитро: З впевненістю і без сорому можу сказати, що перші пару років нашої концертної діяльності ми акцентували увагу на унікальності Радз-гітари, вибудовували навколо цього концепцію, навіть хизувались кількістю і масштабністю наших проектів і оркестрів. В певній мірі, непідготовленій публіці це необхідно, щоб привернути увагу. Але вже багато часу більше робимо акцент саме на нестандартний підхід до творчості у різних його проявах, тим самим спонукаючи глядача до самоаналізу, пошуку і розширення світогляду.

Сергій: Мікс двох понять. Демонструючи на сцені свої вміння та створену музику, тим самим ми мотивуємо і глядача дізнаватись більше і самовдосконалюватись. Навіть на простому освітньому рівні, на кожному концерті ми розповідаємо про дадаїзм, лютневу музику батька Галілео Галілея, географічні цікавості тощо.

11. Ваші групи — це ваш світ, наскільки він слабкий або сильний? Що йому заважає повсякденно?

Дмитро: Музика, яку ми створюємо — відображення наших внутрішніх устремлінь. Вона може бути споглядальною, агресивною, чудернацькою і це буквально віддзеркалює наші людські якості. Кожний стан формує в нас певний баланс, і від нас залежить тільки правильне використання тих чи інших емоцій, як у житті так і у творчості. При досягненні рівноваги це не заважатиме.

Сергій: Як і все живе, цей світ постійно пульсує. Бувають як і енергетичні виплески активності та креативу, так і тижні спокою та відпочинку від музики взагалі.

12. Яке ваше надзавдання в музиці?

Сергій: Відтворювати свій внутрішній світ через звуки, поєднуючи їх у найцікавіших та незвичних комбінаціях.

Дмитро: Втілення себе у звуці.

Головне фото: сторінка RADZ у Facebook