12 питань до андеграунду. Кияни Zoanthropy про гроші, божевілля та фейсбук

Столичний пост-метал гурт розповів Karabas LIVE, як він бачить себе і свою музику в сучасній Україні

Вони почали грати восени 2016 року, але остаточно сформувалися навесні 2017-го. Відтоді у них вийшло два міні-альбоми під назвами vol.1 та vol.2  – останній в серпні цього року. Повільно і вірно вони осягають пост-метал, який так і не прижився в Україні, хоча на світовій важкій сцені почуває себе цілком упевнено.

Хлопці з київського гурту Zoanthropy відповіли на наші 12 насущних питань. У бесіді беруть участь – Микола (гітара), Саша (барабани) і Борис (вокал).

Зоантропія – форма божевілля, коли людині здається, що вона перетворюється чи вже перетворилася на тварину. Вважається різновидом меланхолії

 

1. Наскільки пост-метал сьогодні затребуваний в українській реальності?

Микола: Пост-метал – досить нішевий жанр. Є, наприклад, ситуація, коли андеграунд перенасичений гуртами певного жанру, я такими вважаю стоунер та хардкор. Але з пост-металом ситуація протилежна – його в Україні майже немає.

Те щоб був якийсь попит на пост-метал, я теж сказати не можу. Ходить на концерти приблизно стільки ж людей, скільки й на інші гурти місцевого рівня. Але позиція типу «такого ще не грають, давайте ми будемо одними з небагатьох» — це не про нас. Ми граємо пост-метал тому, що це музика, яка нам подобається та є цікавою.

Сашко: На мою думку, пік популярності і активності пост-метальної сцени в Україні припав приблизно на 2011-2013 роки. Пам’ятаю немалу кількість  івентів і гуртів у цьому жанрі, які існували у той час. Selma — несамовитий пост-метал з саксофоном з Рівного, столичні гурти Uprising Fomalhaut, Frunze, 86 та Rings of Rhea, харків’яни riiga та Blodørn, Starchitect з Херсона та інші.

Пізніше, на деякий час, вітчизняних гуртів в даному жанрі суттєво поменшало, привози пост-метальних гуртів з-за кордону теж стали рідкістю. На щастя, з часом почали з’являтись нові українські гурти споріднених жанрів, які увірвались з новою пічалькою, міццю та силою і вони дійсно тримають марку. Чого варті одні тільки Soom або White Ward.

2. Як виникла ідея зібрати гурт? Адже усі ви десь грали до цього.

М: Ідея створення гурту виникла у мене і мого брата Бориса. Я щось собі награвав вдома, показував це, йому сподобалось. Нам просто хотілося грати цікаву музику, яку б ми самі могли слухати. Так, всі ми маємо досвід в інших колективах, але на момент створення Zoanthropy ніде не грали. З Сашком та Андрієм, які долучились трохи згодом – так само.

Хворі усі, просто хтось цього ще не збагнув, а хтось збагнув, але гарно приховує. Час від часу кожен із нас дичавіє

3. Ваш другий EP за об’ємом звучання – біля 25 хвилин – тягне майже на великий реліз. Ви відразу замислювали щось масштабне чи це так вийшло в процесі?

С: Характерною рисою пост-металу є довгі треки. Ми не виключення. Відштовхувались від матеріалу, який був написаний і який ми могли розвивати. Тож, було заплановано записати два ЕР (vol.1 та vol.2), по три треки в кожному.

В процесі матеріал еволюціонував і ставав більш різноманітним. Порадились і взяли другого гітариста – вже працюєм з ним над повноформатним альбомом. У нашій звірячій сім’ї гарне поповнення, яке зробить звучання гурту ще більш цікавим. Більше новин згодом.

 М: Новому гурту відразу сідати за роботу над альбомом, при цьому не маючи ніякого релізнутого матеріалу і мінімальної фан-бази – погана ідея. Відразу було вирішено не викладати ніяких демок. Робимо хоч і невеликий шмат роботи, але якісно. Тому зійшлися на форматі EP. Над vol.2 працювали з урахуванням досвіду попереднього міні-альбому, усвідомлюючи його слабкі та сильні сторони.

4. Наскільки зоантропія проникла у вас особисто? Чи часто ви спостерігаєте її повсякденно?

Борис: Певно, багато хто пам’ятає знаменитий епіграф до «Страху і відрази у Лас-Вегасі»: «Той, хто перетворюється на звіра, позбувається болю людського буття». Людина у своїй суті – звір, до того ж найтрагічніший з усіх звірів, бо розуміє що одного дня помре, як не крути. Як би ми не намагалися приховати своє внутрішнє звірство, свою скотинячу суть, вона усе одно є у кожному із нас.

Зоантропія – це хвороба, але цілком здорових людей не існує. Хворі усі, просто хтось цього ще не збагнув, а хтось збагнув, але гарно приховує. Час від часу кожен із нас дичавіє, і хай краще це ставатиметься усвідомлено, цілеспрямовано і нетравматично для оточуючих, як то подуріти на концерті чи закатати угарну вечірку, аніж показувати свою справжню суть, коли треба і не треба. У повсякденному житті цього і так вистачає, досить поїздити у транспорті, послухати ті розмови і дріб’язкові сварки, відчути на собі хамство чи побувати увечері під АТБ або іншим районним продуктовим.

5. У вересні на своїй сторінці в фейсбуці ви відмічали двісті лайков. Зараз їх більше. Вам важлива ваша фан-база як така?

М: Фан-база для нас дуже важлива – і лайків вже 206! Хоч ми і займаємось музикою тому, що кожен з нас її дуже любить і отримує від неї кайф, але якщо нас при цьому ще хтось слухає – значить все не дарма.

Ми не дуже активно працюємо над іміджем, популяризацією гурту і над тим, щоб нас почули якомога більше людей. Зараз сконцентровані в роботі над музикою. Але звісно, який би ти шедевр не створив, якщо ти його викладаєш на загал у вигляді порожньої фб-сторінки із лінком на твій супертрек, це нікому цікаво не буде.

Як трохи розвантажимось і звільняться руки для іншої роботи, обов’язково попрацюємо ще й над супутнім контентом – обгорткою для музики так би мовити.

6. Чи часто опускаються руки в процесі створення музики?

Б: На жаль, падінь не уникнути. Бувало й таке, коли зовсім нічого не йшло, не було натхнення і бажання його шукати. Репетирували аби репетирувати, просто ганяли на автоматі старий матеріал. Бувало таке, що я текст не міг створити місяцями: не знав, як і про що писати, слова тупо не лізли у голову. Наприклад, текст до найкоротшого нашого треку Iscariot’s Journal я виношував мало не два місяці. Проте у таких випадках головне – не забувати, що ці періоди тимчасові й найбільша темрява у час перед світанком. Із таким настроєм можна подолати усе.

Потроху відходять в минуле дикі гіги формату з 16.00 до 04.00 ранку на 15 команд, але вони все ще присутні

 7. Ви рідко виступаєте. З яких причин?

М: В період весна-літо грали щомісяця, майже все в Києві щоправда. Хотілося б виступати більше в інших містах. Граємо, коли це виходить в нас і як запрошують організатори. Ось прямо зараз не виступаємо, бо зміна складу, новий матеріал, реаранжування старого, треба підготувати програму.

С: Ми дійсно не часто граємо. Я вважаю, що гурт не має тупо сидіти і чекати запрошення пограти, над цим треба працювати і самим. Це більше стосується питання, яке ти задавав раніше, стосовно розвитку фан-бази. Думаю, згодом ситуація зміниться і ми ще багато де пограємо.

 8. Європейські тури – чи актуально це для вас?

М: Наразі нічого конкретного. Але з готовою програмою будемо активно шукати варіанти концертів за кордоном. Деякі ідеї стосовно цього вже є.

9. У вашій музиці і текстах багато пограничних станів. Як вони впливають на вас, які травми залишають?

Б: Наша музика – це емоція, нерв і водночас спосіб сублімації вогкого і холодного мороку, який накопичився у душі. Певно, звідси й уся пограничність: не завжди маєш нагоду чи потрібні слова висловити наболіле, от і приходить на допомогу музика. Без стресів і неврозів у житті ніяк, тож цей травматизм є нашим засобом виразності, відповіддю на те, що ми бачили, чули, сприймали, але ніяк не наважувалися сказати прямо.

10. Музыка – це ваше хобі. Чим зайняті в житті і що робите для того, щоб музика стала основним зайняттям?

М: В кожного учасника є звичайна офісна (чи не дуже) робота. Серед нас є програмісти, перекладач та менеджер з продажу новобудов. Хто ким працює, думаю, не так цікаво.

Щоб музика була основним заняттям, треба паралельно зі своїм гуртом ще працювати адміністратором на репетиційній базі, давати уроки гри на інструменті і з кавер-бендом грати за гроші на весіллях та корпоративах.

В порівнянні з цим мати офісну роботу, і хай не так багато часу на творчість, — не найгірший варіант. Отримую на роботі гроші, щоб витрачати їх на музику так би мовити. Ймовірність того, щоб андерграундний метал-бенд почав приносити прибуток, достатній для комфортного життя, настільки мізерна, що всерйоз не розглядається.

С: Кожен з нас із задоволенням перетворив би музику на своє основне заняття, аби була така нагода, але пост-метал і комерція – речі несумісні. Нічого не залишається, як трохи відставити музику на другий план.

Я вважаю, що це не є погано, бо людина, тим більш музикант,  має бути різносторонньою. Мають бути успіхи і в роботі, і в творчості, і в особистому житті. А коли грошей немає, вже три дні не їв, по хаті копійки збираєш на проїзд, сам в лахміття вдягнутий, але займаєшся суто музикою – таке геть не надихає. Завдяки роботі ми маємо можливість робити наш вклад в музику більш якісним.

11. Як варто реорганізувати структуру андеграунду у країні, щоб це усе запрацювало?

М: Якби навіть в Україні була Центральна Андеграундна Комісія, яка б займалася реорганізацією, навряд чи я та людина, яка може сказати, що і як треба змінити. Але поділюся своїми думками.

В Києві з місцями, де виступити, проблем немає. Є біда, що не всі гурти займаються тим, щоб донести свою музику до потенційного слухача. Не готові витрачати час та кошти на просування гурту та організацію концертів. Клінічна стадія – це не мати записаного матеріалу і скиглити, що в нас андерграунд поганий, бо організатори не звуть на хороші лайви і не забезпечують кілька десятків слухачів під сценою. Це щодо музикантів.

Щодо іншого. Знаю, що в більшості міст проблема з майданчиками. Регулярно організовувати цікаві заходи, тим паче з новими гуртами, просто ніде. Потроху відходять в минуле дикі гіги формату з 16.00 до 04.00 ранку на 15 команд, але все ще присутні. Гурти із категорій, які я назвав вище, зголошуються на такі виступи – не мають альтернативи. Організатори беруть туди аби кого – в один вечір на сцені можна побачити батя-рок, стоунер і дез-метал.

Але по суті організаторам, слухачам і, я вважаю, музикантам такі виступи не потрібні. Краще менше, але якісніше. На тематичний захід на 3-4 гурти схожого напряму приходить більша аудиторія. На такі концерти можна додавати й зовсім невідомі гурти, але саме того ж жанру.

12. Де грань, за яку вам не хочеться заходити в процесі просування себе?

М: Ми зараз не на тому рівні, щоб дане питання було актуальним. Може й хотіли б продатись з потрохами і робити спільний трек з Монатіком – так ніхто ж не пропонує. Можливо все зміниться після інтерв’ю на Karabas LIVE чи коли наберемо 300 лайків.

А з того, що є більш нагальним наразі – не хочеться грати на сумнівних заходах тільки заради того, щоб грати. Якщо немає варіантів хорошого концерту, значить треба сумлінніше працювати над собою, матеріалом і його просуванням, щоб з’явилися.

Головне фото: Катерина Лащикова

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 12 вопросов андеграунду. The Troubled о стимуляторах, сайкобилли и ненависти