12 питань до андеграунду. Кияни Zoanthropy про гроші, божевілля та фейсбук

Столичний пост-метал гурт розповів Karabas LIVE, як він бачить себе і свою музику в сучасній Україні

Вони почали грати восени 2016 року, але остаточно сформувалися навесні 2017-го. Відтоді у них вийшло два міні-альбоми під назвами vol.1 та vol.2  – останній в серпні цього року. Повільно і вірно вони осягають пост-метал, який так і не прижився в Україні, хоча на світовій важкій сцені почуває себе цілком упевнено.

Хлопці з київського гурту Zoanthropy відповіли на наші 12 насущних питань. У бесіді беруть участь – Микола (гітара), Саша (барабани) і Борис (вокал).

Зоантропія – форма божевілля, коли людині здається, що вона перетворюється чи вже перетворилася на тварину. Вважається різновидом меланхолії

 

1. Наскільки пост-метал сьогодні затребуваний в українській реальності?

Микола: Пост-метал – досить нішевий жанр. Є, наприклад, ситуація, коли андеграунд перенасичений гуртами певного жанру, я такими вважаю стоунер та хардкор. Але з пост-металом ситуація протилежна – його в Україні майже немає.

Те щоб був якийсь попит на пост-метал, я теж сказати не можу. Ходить на концерти приблизно стільки ж людей, скільки й на інші гурти місцевого рівня. Але позиція типу «такого ще не грають, давайте ми будемо одними з небагатьох» — це не про нас. Ми граємо пост-метал тому, що це музика, яка нам подобається та є цікавою.

Сашко: На мою думку, пік популярності і активності пост-метальної сцени в Україні припав приблизно на 2011-2013 роки. Пам’ятаю немалу кількість  івентів і гуртів у цьому жанрі, які існували у той час. Selma — несамовитий пост-метал з саксофоном з Рівного, столичні гурти Uprising Fomalhaut, Frunze, 86 та Rings of Rhea, харків’яни riiga та Blodørn, Starchitect з Херсона та інші.

Пізніше, на деякий час, вітчизняних гуртів в даному жанрі суттєво поменшало, привози пост-метальних гуртів з-за кордону теж стали рідкістю. На щастя, з часом почали з’являтись нові українські гурти споріднених жанрів, які увірвались з новою пічалькою, міццю та силою і вони дійсно тримають марку. Чого варті одні тільки Soom або White Ward.

2. Як виникла ідея зібрати гурт? Адже усі ви десь грали до цього.

М: Ідея створення гурту виникла у мене і мого брата Бориса. Я щось собі награвав вдома, показував це, йому сподобалось. Нам просто хотілося грати цікаву музику, яку б ми самі могли слухати. Так, всі ми маємо досвід в інших колективах, але на момент створення Zoanthropy ніде не грали. З Сашком та Андрієм, які долучились трохи згодом – так само.

Хворі усі, просто хтось цього ще не збагнув, а хтось збагнув, але гарно приховує. Час від часу кожен із нас дичавіє

3. Ваш другий EP за об’ємом звучання – біля 25 хвилин – тягне майже на великий реліз. Ви відразу замислювали щось масштабне чи це так вийшло в процесі?

С: Характерною рисою пост-металу є довгі треки. Ми не виключення. Відштовхувались від матеріалу, який був написаний і який ми могли розвивати. Тож, було заплановано записати два ЕР (vol.1 та vol.2), по три треки в кожному.

В процесі матеріал еволюціонував і ставав більш різноманітним. Порадились і взяли другого гітариста – вже працюєм з ним над повноформатним альбомом. У нашій звірячій сім’ї гарне поповнення, яке зробить звучання гурту ще більш цікавим. Більше новин згодом.

 М: Новому гурту відразу сідати за роботу над альбомом, при цьому не маючи ніякого релізнутого матеріалу і мінімальної фан-бази – погана ідея. Відразу було вирішено не викладати ніяких демок. Робимо хоч і невеликий шмат роботи, але якісно. Тому зійшлися на форматі EP. Над vol.2 працювали з урахуванням досвіду попереднього міні-альбому, усвідомлюючи його слабкі та сильні сторони.

4. Наскільки зоантропія проникла у вас особисто? Чи часто ви спостерігаєте її повсякденно?

Борис: Певно, багато хто пам’ятає знаменитий епіграф до «Страху і відрази у Лас-Вегасі»: «Той, хто перетворюється на звіра, позбувається болю людського буття». Людина у своїй суті – звір, до того ж найтрагічніший з усіх звірів, бо розуміє що одного дня помре, як не крути. Як би ми не намагалися приховати своє внутрішнє звірство, свою скотинячу суть, вона усе одно є у кожному із нас.

Зоантропія – це хвороба, але цілком здорових людей не існує. Хворі усі, просто хтось цього ще не збагнув, а хтось збагнув, але гарно приховує. Час від часу кожен із нас дичавіє, і хай краще це ставатиметься усвідомлено, цілеспрямовано і нетравматично для оточуючих, як то подуріти на концерті чи закатати угарну вечірку, аніж показувати свою справжню суть, коли треба і не треба. У повсякденному житті цього і так вистачає, досить поїздити у транспорті, послухати ті розмови і дріб’язкові сварки, відчути на собі хамство чи побувати увечері під АТБ або іншим районним продуктовим.

Zoanthropy на сцені. Фото: Катерина Лащикова

5. У вересні на своїй сторінці в фейсбуці ви відмічали двісті лайков. Зараз їх більше. Вам важлива ваша фан-база як така?

М: Фан-база для нас дуже важлива – і лайків вже 206! Хоч ми і займаємось музикою тому, що кожен з нас її дуже любить і отримує від неї кайф, але якщо нас при цьому ще хтось слухає – значить все не дарма.

Ми не дуже активно працюємо над іміджем, популяризацією гурту і над тим, щоб нас почули якомога більше людей. Зараз сконцентровані в роботі над музикою. Але звісно, який би ти шедевр не створив, якщо ти його викладаєш на загал у вигляді порожньої фб-сторінки із лінком на твій супертрек, це нікому цікаво не буде.

Як трохи розвантажимось і звільняться руки для іншої роботи, обов’язково попрацюємо ще й над супутнім контентом – обгорткою для музики так би мовити.

6. Чи часто опускаються руки в процесі створення музики?

Б: На жаль, падінь не уникнути. Бувало й таке, коли зовсім нічого не йшло, не було натхнення і бажання його шукати. Репетирували аби репетирувати, просто ганяли на автоматі старий матеріал. Бувало таке, що я текст не міг створити місяцями: не знав, як і про що писати, слова тупо не лізли у голову. Наприклад, текст до найкоротшого нашого треку Iscariot’s Journal я виношував мало не два місяці. Проте у таких випадках головне – не забувати, що ці періоди тимчасові й найбільша темрява у час перед світанком. Із таким настроєм можна подолати усе.

Потроху відходять в минуле дикі гіги формату з 16.00 до 04.00 ранку на 15 команд, але вони все ще присутні

 7. Ви рідко виступаєте. З яких причин?

М: В період весна-літо грали щомісяця, майже все в Києві щоправда. Хотілося б виступати більше в інших містах. Граємо, коли це виходить в нас і як запрошують організатори. Ось прямо зараз не виступаємо, бо зміна складу, новий матеріал, реаранжування старого, треба підготувати програму.

С: Ми дійсно не часто граємо. Я вважаю, що гурт не має тупо сидіти і чекати запрошення пограти, над цим треба працювати і самим. Це більше стосується питання, яке ти задавав раніше, стосовно розвитку фан-бази. Думаю, згодом ситуація зміниться і ми ще багато де пограємо.

 8. Європейські тури – чи актуально це для вас?

М: Наразі нічого конкретного. Але з готовою програмою будемо активно шукати варіанти концертів за кордоном. Деякі ідеї стосовно цього вже є.

9. У вашій музиці і текстах багато пограничних станів. Як вони впливають на вас, які травми залишають?

Б: Наша музика – це емоція, нерв і водночас спосіб сублімації вогкого і холодного мороку, який накопичився у душі. Певно, звідси й уся пограничність: не завжди маєш нагоду чи потрібні слова висловити наболіле, от і приходить на допомогу музика. Без стресів і неврозів у житті ніяк, тож цей травматизм є нашим засобом виразності, відповіддю на те, що ми бачили, чули, сприймали, але ніяк не наважувалися сказати прямо.

10. Музыка це ваше хобі. Чим зайняті в житті і що робите для того, щоб музика стала основним зайняттям?

М: В кожного учасника є звичайна офісна (чи не дуже) робота. Серед нас є програмісти, перекладач та менеджер з продажу новобудов. Хто ким працює, думаю, не так цікаво.

Щоб музика була основним заняттям, треба паралельно зі своїм гуртом ще працювати адміністратором на репетиційній базі, давати уроки гри на інструменті і з кавер-бендом грати за гроші на весіллях та корпоративах.

В порівнянні з цим мати офісну роботу, і хай не так багато часу на творчість, — не найгірший варіант. Отримую на роботі гроші, щоб витрачати їх на музику так би мовити. Ймовірність того, щоб андерграундний метал-бенд почав приносити прибуток, достатній для комфортного життя, настільки мізерна, що всерйоз не розглядається.

С: Кожен з нас із задоволенням перетворив би музику на своє основне заняття, аби була така нагода, але пост-метал і комерція – речі несумісні. Нічого не залишається, як трохи відставити музику на другий план.

Я вважаю, що це не є погано, бо людина, тим більш музикант,  має бути різносторонньою. Мають бути успіхи і в роботі, і в творчості, і в особистому житті. А коли грошей немає, вже три дні не їв, по хаті копійки збираєш на проїзд, сам в лахміття вдягнутий, але займаєшся суто музикою – таке геть не надихає. Завдяки роботі ми маємо можливість робити наш вклад в музику більш якісним.

Zoanthropy. Фото: В’ячеслав Шведов

11. Як варто реорганізувати структуру андеграунду у країні, щоб це усе запрацювало?

М: Якби навіть в Україні була Центральна Андеграундна Комісія, яка б займалася реорганізацією, навряд чи я та людина, яка може сказати, що і як треба змінити. Але поділюся своїми думками.

В Києві з місцями, де виступити, проблем немає. Є біда, що не всі гурти займаються тим, щоб донести свою музику до потенційного слухача. Не готові витрачати час та кошти на просування гурту та організацію концертів. Клінічна стадія – це не мати записаного матеріалу і скиглити, що в нас андерграунд поганий, бо організатори не звуть на хороші лайви і не забезпечують кілька десятків слухачів під сценою. Це щодо музикантів.

Щодо іншого. Знаю, що в більшості міст проблема з майданчиками. Регулярно організовувати цікаві заходи, тим паче з новими гуртами, просто ніде. Потроху відходять в минуле дикі гіги формату з 16.00 до 04.00 ранку на 15 команд, але все ще присутні. Гурти із категорій, які я назвав вище, зголошуються на такі виступи – не мають альтернативи. Організатори беруть туди аби кого – в один вечір на сцені можна побачити батя-рок, стоунер і дез-метал.

Але по суті організаторам, слухачам і, я вважаю, музикантам такі виступи не потрібні. Краще менше, але якісніше. На тематичний захід на 3-4 гурти схожого напряму приходить більша аудиторія. На такі концерти можна додавати й зовсім невідомі гурти, але саме того ж жанру.

12. Де грань, за яку вам не хочеться заходити в процесі просування себе?

М: Ми зараз не на тому рівні, щоб дане питання було актуальним. Може й хотіли б продатись з потрохами і робити спільний трек з Монатіком – так ніхто ж не пропонує. Можливо все зміниться після інтерв’ю на Karabas LIVE чи коли наберемо 300 лайків.

А з того, що є більш нагальним наразі – не хочеться грати на сумнівних заходах тільки заради того, щоб грати. Якщо немає варіантів хорошого концерту, значить треба сумлінніше працювати над собою, матеріалом і його просуванням, щоб з’явилися.

Головне фото: Катерина Лащикова

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 12 вопросов андеграунду. The Troubled о стимуляторах, сайкобилли и ненависти

Ще більше новин та цікавостей у нашому Телеграм-каналі LIVE: швидко, зручно та завжди у вашому телефоні!

Саша Пролетарский

музыкальный критик и фотограф из Одессы, автор проекта artmageddon.net

Все статьи автора

Подписаться на email-дайджест

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Поиск по разделам
Daily
Music
Show
Tech
Today
Интервью
Колонки
Новости
Подборки
Рейтинги
Статьи