12 питань до андеграунду: Relikt про мову, фолк та фейкові лайки

Фолк-рок гурт з Білорусі – про страх маркетингу, німе кіно та зв’язок громадянської позиції і музики

Вони з Мінську, починали ще у 1999 році, але у своєму нинішньому вигляді та стилі працюють лише останні 9 років. Вони беруть білоруські народні пісні і замішують його в казані з пост-роком, прогресив-роком і гранджем. І виходить у них це вкрай переконливо.

У жовтні 2019 року у Relikt вийшов новий альбом Дрэва Жыцця. Про це та багато іншого ми поговорили з ідейним натхненником і барабанщиком колективу Олександром Демиденко.

1. Грати фолк в Білорусі – плюси, мінуси, підводні камені?

Ми не граємо фолк (ані в американському поданні, ані в місцевому), а використовуємо білоруські народні пісні як творчий матеріал. Тому приставку «фолк» до нашої музики додати доречно, але не варто вважати нас фолк-колективом.

Плюси – це дуже цікавий процес, творчий виклик для самих себе, духовне переживання, а також «місіонерська» діяльність – розповідати своєю музикою про білоруські пісні людям, які без нас ніколи б до цього не дійшли. Мінусів немає – народні пісні це велика частина, але не 100% нашої творчості (коли хочемо щось сказати поза народних пісень – пишемо авторські).

Підводні камені — це непорозуміння. Деякі думають, що ми, як і більшість, повинні бути фолк-кавер-бендом, який не йде від мелодії, настрою і гармонії вихідного матеріалу, а просто співає народні пісні як є, тільки під електрогітару. У нас же 90% авторський внесок (музика, аранжування, мелодії), а від народного матеріалу залишаються лише слова і зовсім небагато мелодії. У багатьох це викликає гнів – начебто ми робимо замах на святе і викривляємо народні пісні. Ми з любов’ю до них ставимося, але ніколи не заявляли, що граємо автентику.

2. Альбом Дрэва Жыцця народжувався у маках чи ні? Які його больові місця?

Наші творчі муки закінчилися тоді, коли ми навчилися грати (згідно з нашим стандартом). Зараз головні питання — це «що сказати», «кому» і «навіщо». В цьому і больові місця. Творити – це для нас найприємніший і улюблений процес: збиратися на студії, записувати демо, слухати, редагувати. Потім – йти на велику студію і відсторонитись від зовнішнього світу, записувати.

Біль там, де маркетинг: я не вмію це робити, боюся, не люблю. Одна справа – записати 90 дублів барабанів за 3 дні (я дуже задоволений цією роботою), інша справа – цифрова дистрибуція, прес-релізи (які створюються нашими близькими людьми, і за це я дуже вдячний), розсилки, соцмережі і т.д. З іншого боку, коли ти self-managed, то нема коли сумувати (лише журитися час від часу). І ще це міцний зв’язок з аудиторією, слухачами, без проміжних ланок.

3. Гурту двадцять років, ваш стиль змінювався. Що було основним мотивом рішення працювати з етнічним матеріалом?

Relikt’у 20 років фактично — тому що назва виникла у 1999 році (на честь однойменного фільму; а звідки ж 13-річний житель Світлогорська зміг би ще його запозичити?). Ми пережили кілька етапів: 1999-2004 (школярі, які репетирували у дворі будинку, за моргом, в під’їзді), 2005-2009 (хлопці, які вчилися грати на поганих інструментах в гаражах), 2010-донині (ті, кого можуть вже знати як Relikt). По-хорошому, це повинні бути абсолютно різні групи, з різними назвами, мовою виконання, музикою. У цих різних «реліктах» грали абсолютно різні люди. Relikt, який зберігся до наших днів – це лише останні 9 років.

Етноматеріал приходив поступово — перша проба була у 2008 році. Це була пісня «Ой рана, на Івана», якою ми за традицією досі завершуємо наші виступи. Чому ми вирішили це робити? — питання ідентичності. Тоді ж і постало питання про перехід на білоруську мову в текстах. Я згадую, що тоді це викликало певний негатив як з боку учасників (вже ex-), так і з боку слухачів. Вважалося, що це робиться не щиро, якщо хтось міняв мову (я навіть не знаю, чому люди так думали), були такі питання: «Ви ж у житті не говорите 100% білоруською, навіщо пісні співаєте?»

А нам просто хотілося бути унікальними. Співати про своє, для своїх. Розповідати про себе іншим.  Не бути епігонами сусідньої культури.

4. Що вас придушує в творчості, а що дає повітря?

Ми 100% вільна група, нічого не душить. Ми нікому нічого не винні, що хочемо, то і робимо. У цьому плюс, в цьому і мінус. Доводиться бути здобувачами. Іноді настають часи занепаду, коли ти досяг якоїсь мети і тепер не знаєш, а чи треба йти далі? Якби був контракт, ми про це навіть не замислювалися б.

З точки зору творчості – є внутрішнє розуміння того, якою може бути наша музика і якою не повинна бути. Така червона лампочка, яка спалахує, якщо щось не так. Вона не дає зробити дефект.

Свобода вибору може трохи пригнічувати – ти завжди боїшся, що вибрав не найвдаліший варіант, що в іншому жанрі міг би зробити кращу музику, вибравши інші теми для пісень – міг би допомогти більшій кількості людей. Це може гальмувати процес, тому краще просто робити те, що виходить найкраще.

5. Як ви створюєте обкладинки альбомів? Адже вони у вас всі концептуальні.

По-різному. Лекавие трави оформляв я, стосовно інших обкладинок була співпраця з  дизайнерами. Дрэва Жыцця оформляв наш однодумець в музиці — Юрка Осеннік (відомий підляський музикант, Zero-85). Ми просто йому довірилися, і він зробив так, як бачив. Скоро будуть готові диски — має бути дуже гарно, на крафтовому папері, зі срібною фарбою.

Обкладинки це, звичайно, дуже важливо, але є деяка подвійність в їх функції – вони можуть як доповнити сприйняття музики, так і задати кордону. Залежить від людини. Раніше, в дитинстві, я завжди слухав музику на касетах – і завжди розглядав обкладинки, звідти отримував додаткову інформацію, чим більше, тим краще: хто на чому грав, де записано тощо.

Навіть якщо артист не співає про політику – він цим висловлює свою громадянську позицію. Відкидає/ігнорує реальність? Або його вірші це троянський кінь? Ескапіст або хитрун?

6. Чи часто вам здається, що час вас недооцінює?

Лише тоді, коли нам говорять про це. Дуже часто чуємо фрази типу: «Якщо б ви народилися і були такі на початку 90-х у США, Європі, на Місяці і Марсі, то ви б збирали стадіони, а тут колгоспники вас не розуміють». Або: «Он ті хлопці, грати/співати не вміють, а на тому фесті грали, на цьому. А вас чому не кличуть?»

Ми себе «дооцінюємо», ми усвідомлюємо музику, вміємо її робити на тому рівні, який розуміємо як хороший. Але коли тобі часто говорять – «ну що ж ви ще не зірки», я не знаю що на це відповісти. Чомусь у людей дуже дискретне розуміння світу рок-музики: або ти ніхто/невдаха, або зірка/збирач стадіонів. Та й сам успіх міряється виключно кількістю лайків, переглядів. Хоча начебто все вже давно знають, як їх собі намалювати, американський гурт Threatin провів майстер-клас (гурт, який створив імідж популярного, використовуючи фейкові сайти, сфабриковані лайв-відео та куплені перегляди – ред.).

Нас радує число людей, які купують нашу музику, ходять на концерти, діляться фідбеком.

7. Основна проблема незалежної сцени Білорусі на ваш погляд?

Музичне підприємництво сюди прийшло лише у вигляді кавер-бендів. А хороші музиканти зосереджені на відточуванні навичок створення музики, це їх поглинає. Тому просувати себе вони не можуть. Думаю, це зміниться (бо змінююсь сам, а я типовий представник білоруської сцени).

8. Громадянська позиція і творчість — зв’язок, відмінності і точки перетину?

Все пов’язано. Навіть якщо артист не співає про політику – він цим висловлює свою громадянську позицію. Відкидає/ігнорує реальність? Або його вірші це троянський кінь? Ескапіст або хитрун? Або артист занадто багато співає про політику – може він червоний оселедець? Або attention whore? Кожен випадок треба розглядати індивідуально.

9. У 2015 році в Одесі на фестивалі Німі Ночі ви озвучували фільм 1929 року – «У Вогні народжена», знятий Володимиром Корш-Сабліним. Робити музику до німого кіно – це цікаво?

Цікаво, але важко. Нотного запису матеріал не мав, і ми репетирували його під час перегляду фільму. Робили це ночами, тому що зняти в оренду студію було дешевше саме вночі (в той час у нас не було студії). Це було суперечливо: музикою ми хотіли показати те, що відбувається на зображенні, але насправді не відображає реальність. Наприклад, викликати симпатію до негативних персонажів, або антипатію до позитивних. Або показати, що на зображенні повний абсурд і музика кричить: «Не вірте!»

Коли у тебе немає слів, а тільки інструменти, доводиться гарненько пофантазувати. Але тепер я згадую про це з позитивними емоціями, хотілося б знову до вас приїхати і показати цей фільм. Ще більше хочеться приїхати в Україну і зіграти для вас Дрэва Жыцця. Я знаю є люди, які нас чекають.

10. Чи часто ви задаєтесь питанням, що музику, яку ви виконуєте, розуміють далеко не всі і це автоматично відсіює більшу частину аудиторії?

Навіть найбільш комерційно успішна музика може бути кимось не зрозуміла. Ми від цього не страждаємо. Радіємо черговим досягненням у вигляді нових слухачів, які відкривають для себе Relikt. Зараз ми готуємося до великої презентації альбому (31 січня) і нам дуже цікаво, що скажуть люди, які дізналися про нас 10 років тому, і люди, які полюбили нас після виходу Дрэва Жыцця.

Щодо питання розуміння. Наші слухачі – це абсолютно різні люди: від шанувальників funeral jazz та math rock до народників і просто любителів якісної музики. Це вчителі, айтішники, художники, мами, дідусі, футболісти, електрики, хто завгодно. Єдине, що їх об’єднує – інтелігентність і заняття творчістю. Люди просто розділяють з нами атмосферу музики Relikt, естетику.

11. Чи є у вашій творчості сьогодні місце ненависті і як часто ви себе стримуєте, щоб не випустити її?

У світі і так багато ненависті, а мало краси. Ми хочемо множити прекрасне, а не давати пісням клікбейт-назви з трьома знаками оклику. Ненависті надовго не вистачить, це токсичне почуття. Воно не допоможе, працює швидше як індикатор.

12. Надзавдання, до якого ви йдете, але воно весь час висковзує від вас?

Займатися лише музикою. Адже саме це дозволить нам робити її краще.

Фото: Facebook/Relikt