Волонтерство як стиль життя. 4 дуже різні історії про досвід благодійності

Волонтерка на музичних фестивалях, організаторка місця відпочинку для військових, дівчина, що малює з дітьми-сиротами, та любителька тварин з притулків розказують, чому їм потрібна благодійність

Волонтерство – безоплатна добровільна діяльність, яка приносить користь не лише суспільству, а і самому волонтеру. Аби дізнатись, що отримують волонтери, задіяні у різних сферах, ми запитали у чотирьох людей про їх досвід благодійності.

Волонтерка на музичних концертах і фестивалях

Не уявляю своє життя без концертів і фестивалів. На них треба багато грошей, тому волонтерство це чудовий вихід.

Мені цікава концертна діяльність, як вона працює зсередини. Більшість фестивалів шукають волонтерів з 18 років, тому у мене невелика практика роботи на івентах.

Рідко беруть волонтерів без досвіду і вмінь. Мої перші спроби — невеликі немузичні фестивалі. Після них пішли і музичні івенти. День вуличної музики в Києві, Atlas Weekend.

На фестах треба завжди бути готовим до того, що задачі з’являтимуться по ходу. Треба бути на підхваті і не боятися несподіваних поворотів.

Є люди, яким в кайф чисто поволонтерити, виконувати задачі. Комусь цікавий безкоштовний прохід на сам захід. Такі люди халтурять і губляться. На рейві у Metaculture, наприклад, була лаунж-зона, де волонтери сиділи на барі змінами по двоє людей. Хлопець з паралельної зміни закинувся колесами і десь пропав. Довелося стирчати зайві години. Всіляке трапляється.

Я хочу взяти від івентів усе. І працювати на совість і максимально сходити на події. У перервах між змінами не відпочиваю, а біжу послухати улюблених артистів чи послухати лекції. Чудово, якщо між цим вдається знайти баланс. На Atlas Weekend вдалось влаштувати свій час так, щоб почути максимальну кількість музикантів і не халявити. Правда, наступний тиждень я відсипалась.

Кожне волонтерство — новий досвід. Мені траплявся лише позитивний. Знайомі, які теж задіяні у музичних івентах, розповідають різні історії. Бувають провтики в організації, через які некомфортно працювати, бувають особисті конфлікти. Поширеною скаргою є те, що волонтерів сприймають як найманих за гроші робітників. Не всі враховують цей фактор і понаднормово навантажують людей.

Окрім досвіду і навичок, волонтерство дає знайомства. Це і нові друзі і зв’язки у сфері, у якій бажаєш далі розвиватися.

Більшість волонтерів схожі: молоді, амбітні, цікаві і легкі на підйом. Їм не треба пояснювати, навіщо працювати там, де не платять. За стереотипом нашого суспільства це є чимось поганим.

З багатьма спілкуюся і дружу. Ми ділимося можливостями і анкетами наборів, перетинаємося на заходах.

Це як певна секта. Спробувавши раз, далі хочеться ще. Це не ті відчуття, які отримуєш на фестивалі, на який прийшов по квиткам. Це приємні спільні спогади з командою і внутрякові мемчики.

Приємно розуміти, що ти допоміг зробити класний івент. Ти ґвинтик у великому механізмі організації фестивалю. Думки припиняти поки не виникало.

Волонтерка в притулку для собак і котів

Якось я захотіла допомогти безпритульним тваринам. Слідкувала в мережі за діяльністю черкаських притулків і випадково натрапила на київський проект Gaia. Спочатку трохи допомагала їм грошима, згодом сама привезла корм і працювала фізично.

Була там цілий день: усіх кішок і собак почухала, прибрала маленькі вольєри, змінила воду і нагодувала котів. Декількох собак взяла на вигул.

Після першого знайомства навідуюсь до притулку кожного місяця. Їжджу сама чи з друзями. Зазвичай у вихідний ми компанією декілька годин гуляємо з собаками біля озер. Це найкращий варіант поспілкуватися з дорогими людьми і побути власниками дуже добрих собак. Ми робимо їх щасливішими.

Взимку зібрала велику суму на корм. Сказала друзям, що це буде такий подарунок на Новий рік. Всі прислали кошти, навіть декілька незнайомців докинули по 50-200 грн. Наразі хочу зробити акцію подвійного плюса до карми – стати донором крові і пожертвувати виручені кошти на притулок.

Я волонтер лише у одному притулку, бо мені імпонують їх чіткі правила і позиція. Там годують тварин лише суперпреміальним кормом або якісним м‘ясом. Звірі з паспортами, щепленнями і стерилізовані. Там не беруть більше тварин, ніж можуть утримувати.

Волонтерство — це прояв альтруїзму. Я не можу без такої діяльності, але вона стосується лише тварин. Собак і котів люди приручили і мають нести за них відповідальність. Я розчаровуюсь у людстві, виконуючи його обов’язки.

Організаторка місця відпочинку бійців

Я займаюся громадською діяльністю і волонтерством двадцять років. До війни мене цікавила екологічна спрямованість, а з початком її я почала допомагати армії. Я вважаю, що все залежить від виховання. У моїй родині не було шансів залишатися байдужою.

Волонтерити — це перш за все витрачати свій час, сили та вкладати душу. Це і є найскладнішим. Звичайно, легше періодично перераховувати гроші.

Я максимально намагаюся не бачити тих, кому допомагаю. Щоб не прив’язуватися до людей і не пропускати всі ситуації крізь себе. Як правило, я усе необхідне передавала через інших волонтерів. Іноді були дуже великі обсяги допомоги, тому знати адресатів особисто було нереально.

Я живу в Дніпрі. Була учасницею подій на Майдані.  Тоді відправляла кошти в Київ, а в Дніпрі роздавала газети з інформацією про події. Коли з’явилися перші поранені, стала волонтеркою в військовому госпіталі. Об’єдналася в групу з людьми, з якими познайомилася. Ми купували медикаменти та обладнання.

Влітку 2014-го мій брат Павло Хазан, який є керівником благодійної організації «Фонд оборони країни», запропонував співпрацювати. Я стала волонтером фонду. Займалася питаннями медицини — поранені, допомога у госпіталях і лікарнях, аптечки, організація тренінгів з тактичної медицини.

У 2015-му я створила волонтерський проект — місце відпочинку для бійців на залізничному вокзалі «Вокзал Дніпро», який досі працює в цілодобовому режимі.

Історій, пов’язаних з волонтерством, було маса, але головне — це люди, з якими зіштовхнула ця діяльність. Це найкращі люди, деякі з яких мені здаються святими.

Волонтерство — це стиль життя, який не можна змінити. Не буває і дня, щоб хтось не звернувся з проханням.

Організаторка мистецьких майстеркласів для дітей

На початку 2017 року познайомилася з парою, яка напередодні Нового року закупила подарунки та канцтовари для дитбудинку.

Надихнувшись їх прикладом, вирішила створити свій благодійний проект. Я творча особистість і люблю малювати. Так з’явилася ідея робити художні майстер-класи. Ці заходи допомагають дітям зацікавитися образотворчим мистецтвом і дають можливість задуматися над майбутньою творчою професією.

Більшість дитбудинків, чиї реквізити знайшла в інтернеті, не охоче йшли на контакт. Поки шукала будинок, робила дописи у фейсбуці, що збираю команду, канцтовари і гроші. На сайті, де купувала фарби і пензлики, зробили гарну знижку, дізнавшись про благодійність.

З командою ми нервували, коли вперше приїхали в будинок-інтернат для дітей з синдромом Дауна. Дарма. Діти виявилися дуже доброзичливими, допитливими і вихованими. Зараз роблю проект для будинків престарілих.

Київським держустановам, як правило, такі речі не цікаві, тут вистачає волонтерів. А знайти вихід на регіональні заклади для проведення благодійних заходів практично неможливо.

Завдяки волонтерству я відчуваю себе потрібною і сильною людиною. Я стаю частиною чийогось життя і від цього мені не так самотньо.

Головне, дати людям зрозуміти, що кожен може допомогти. Для цього не обов’язково жертвувати гроші або мати якийсь особливий талант.

Фото надані героями. Обкладинка і перше фото: dakota corbin та remi walle з unsplash

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Автостопом по Европе: как объездить 7 стран в одиночку и найти себя