Володимир Бебешко: «Я не можу викреслити із життя Кіркорова та Повалій»
22 084
Продюсер-корифей українського шоу-бізнесу – про стьоб, шансон, сир «Окупаційний», матюки в прямому ефірі та попит на треш
Володимир Бебешко у шоу-бізнесі з 80-х. За майже 40 років в якості звукорежисера, аранжувальника і продюсера він зробив чимало для найпомітніших поп-артистів України і Росії. То були часи, коли розплутувати клубок культурних зв`язків між країнами ще мало хто вважав за потрібне.
Біографія Володимира Бебешка важить на непоганий сюжет для роману про шоу-бізнес.
Дрогобицьке музичне училище, робота в Нижньому Новгороді бас-гітаристом, три роки в`язниці за звинувачення в спекуляції, аранжування пісень поп-музикантів першого ешелону в Москві на початку 1990-х. Повернення до Львова, співпраця із «Братами Гадюкіними», запуск свого першого продюсерського проекту «Сестричка Віка», де співає Вікторія Врадій – колишня солістка ВІА «Лабіринт» та перша дружина Бебешка.
Еміграція до США, переїзд до Києва наприкінці 1990-х. Робота із продюсером Євгеном Рибчинським, відкриття власної студії, де Бебешко ліпив майбутніх зірок у телепроекті «Шанс».
Сьогодні Володимир Бебешко продовжує аранжувати пісні і продюсує власних артистів: кітчевий поп-гурт «Пающіє Труси», ліричну співачку Мілу Нітіч та стьобний поп-фольк-проект «СолоХа». «Труси» Бебешко створив у 2008-му разом із своїм приятелєм Кузьмою Скрябіним.
Спілкуючись із ветераном української сцени, розумієш, що для нього найважливіше — розважати слухачів. Шоу-бізнес для Володимира Бебешка – просто робота. Він справляє враження людини старого загартування, яка свято вірить у те, що лише попит народжує пропозицію, а інакше й бути не може. Погоджуватися із продюсером чи сперечатися з ним і ламати культурну парадигму пострадянського періоду, яку він віддано відстоює – вирішує кожен сам.
«Не плутайте стьоб і фріків»
Стьоб – те, що виділяє ваших артистів серед багатьох інших — від «Братів Гадюкіних» до «Пающіх трусов» та СолоХи. Як ви зрозуміли, що це – ваша фішка?
Я люблю стьоб і нічого навмисне не вигадував. Кожен має робити те, що йому подобається, а мені завжди подобалося створювати музику з гумором. Тому я колись придумав Левка Дурка – проект за участі мого рідного брата, який нині живе у Львові і досі інколи виступає на дитячих святах. І тому ось вже п`ять років пишу прикольні аранжування пісень для студії «Квартал 95».
Як ви перетворили солістку звичайного ВІА Вікторію Врадій на «Сестричку Віку»?
Фішку «Сестрички Віки» я запозичив у «Гадюкіних» після того, як записав із ними їхній перший альбом «Всьо чотко!» (вийшов у 1989-му – ред.). Вважаю, що це найпотужніша їхня робота. Вже пізніше цю естетику підхопив Кузьма Скрябін.
Як вам творчість «Братів Гадюкіних» після смерті Сергія Кузьминського?
Кузьминський був генієм. Він ідеолог «гадів», його неможливо перевершити. Те, що хлопці роблять нині, має право на існування. Але в їхньої музики вже не той фасон. Суржик залишився, а от шарм зник.
Ви тільки вслухайтеся в тексти Кузі! «Гадюкіни» — це вже легенда. Я дуже ображався, що на премії YUNA не вшанували цих музикантів.
Чому? Цьогоріч гурт отримав нагороду у номінації «За особливі досягнення».
Серйозно? Я не стежив. Бачите, схаменулися.
DZIDZIO, Оля Полякова, «ТІК» — українських музикантів, які беруть стьобом, у нас вистачає. Ви бачите серед них конкурентів?
Давайте не будемо плутати фріків зі стьобними музикантами. Перших у нашому шоу-бізнесі більше, ніж других.
У чому різниця?
Фріки – це артисти, які працюють у жанрі клоунади і буфонади. Як на мене, така музика не має мистецької цінності.
«Постібатися» – це не просто посміятися з явища, а ще й викрити його вади?
Саме так. Тому «Пающіє труси» — це стьоб у чистому вигляді. Я завжди кажу, що дівчата – асенізатори українського шоу-бізнесу.
«Гриби» — теж стьоб?
Так! І чудова відповідь на скиглення молодих виконавців: «Я зірка, чому мене ніде не показують?» Чому це когось має хвилювати? Зніми кліп, закинь у YouTube, як це зробили «Гриби». Якщо ти створив хіт, за три дні тебе знайдуть всі, кому потрібно.
Тобто, ви визнаєте, що сучасним музикантам продюсери вже не потрібні?
Є музиканти, які все вміють самі – і пишуть, і співають, і знімають. Втручання продюсера або будь-якої людини зі сторони їм може лише зашкодити. Хороший приклад – «Лісапетний батальйон». У маршрутці із баяном ті бабці виглядали класно і природньо. А потім з`явився якийсь пацан, який почав робити їм ремікси, і все зіпсував.
В чому тоді полягає ваша робота?
Я працюю із поп-артистами, у цьому жанрі без продюсера нікуди. Хтось повинен відповідати за створення фонограм, підбирати костюмерів і балет. А якщо йдеться про самородків…От навіщо продюсер реперам? Сіли собі пацани в підворотні, «репанули», і пісня пішла в народ.
Чому ж в українських реперів це не виходить?
Ой, облиште! Реп – це не наша культура. Репер ніколи не збере в Україні стадіон. Та й у нас таку музику не вміють робити на гідному рівні. Ну немає у нас таких, як Емінем! Власне, як і в Росії. Подивіться на їхні батли: суцільна лайка, нецензурщина…
Ви дивилися хоч один батл з Oxxxymiron?
(Не впевнено) Ну, то вже зовсім інший рівень. Але те, що робить Тіматі, несерйозно. У російській музиці зараз взагалі криза жанру. Тому більшість їхніх нагород нині забирають українські музиканти – LOBODA, MONATIK, «Время и Стекло».
Зате в Україні чудово себе відчуває Олег Винник. Це правда, що ви доклали руку до створення його першого альбому?
Можна сказати, що я запустив цей проект з музичної точки зору. Олег приніс мені перші пісні, які написав сам, а я допоміг йому з аранжуваннями. Щоправда, я тоді наполягав на тому, щоб все це звучало більш інтелігентно, в стилі Хуліо Іглесіаса. Але Олегу захотілося рухатися в бік Вадима Казаченка і його «больно мне, больно».
Його успіх серед вітчизняних слухачів заслужений?
Однозначно. Пам`ятаю, як Винник приносив перші пісні на радіо, а йому відповідали: «Да это же нафталин! Мы это не поставим». А нині всі б`ються за ефіри та інтерв`ю із ним. Це ще раз підтверджує думку, що радійники і телевізійники не повинні нав`язувати людям своє бачення формату. Люди самі оберуть те, що їм до вподоби.
«Годі плакати за Кузьмою – час робити з нього легенду»
Коли ви познайомилися із Кузьмою, «Скрябін» грали похмуру музику.
Так, вони тоді звучали дуже панково, як The Cure. Моя улюблена пісня «Скрябіна» тих часів – «Клей».
Як думаєте, чому в середині 2000-х «Скрябін» так сильно повеселішали?
Слухайте, ну треба ж колись починати писати хіти! Кузьма абсолютно природньо прийшов до такого стилю, я його до цього не схиляв. Навпаки, завжди підколював: «Хто тебе буде слухати? Ти ж відстій!» І така критика стимулювала його робити музику простішою, доступнішою для людей.
До речі, напишіть там у себе червоними літерами: в Україні немає музичної критики. Все обмежується талант-шоу, де журі кидається шаблонними фразами: «Це фантастично! Це несамовито!» Ніхто не може сказати прямо: «Із вашою музикою щось не так – міняйте професію». Відсутністю конструктиву наші метри псують творчу молодь.
Щодо критики. Читали Karabas Live, Muzmapa, Comma, LiRoom?
Не чув, не читав. Треба почитати. Ну, дай Бог вам успіхів!
Повернемося до «Скрябіна». На вашу думку, чи виправдовує своє існування гурт без його лідера?
Музиканти підтримують бренд і виконують свою місію. Сподіваюся, що в майбутньому на «Скрябін» чекає ребрендинг. Але якщо так продовжуватиметься далі, все поступово закінчиться, бо нові пісні за Кузьму вже ніхто не напише. Інша справа, що в Андрія залишилося вдосталь не виданого матеріалу, який можна переаранжувати і записати.
Наразі «Скрябін» вирушили в тур до 50-річчя з дня народження Андрія.
Ну бо скільки можна цієї панахиди? Вже наплакалися. Треба згадувати про Кузьму як про легенду. Не завадило б зробити окремий фестиваль на його честь.
«Макс Барських – це український шансон»
Ви вмієте грати на гітарі, клавішних та барабанах. Коли востаннє грали наживо?
Приблизно 5 років тому, на Сорочинській ярмарці. Мене тоді витягнув на сцену Серго Чантурія. Він взявся за гітару, я сів за барабани, і ми увалили рок. У Міли Нітіч, яка була з нами, очі на лоба полізли. Вона від мене такого не очікувала.
Зараз більше працюєте в студії?
Звичайно. Але музикант час від часу має повертатися до інструменту. Я завжди готовий, але не хочу – свого часу награвся. На сцену мене не тягне, зате можу зробити хороший звук на концерті. В Україні із цим страшні проблеми. Класної апаратури море, а спеціалістів немає.
На якому останньому концерті ви працювали як звукорежисер?
З останнього – на концерті Оксани Білозір. Музиканти там грали наживо, і все звучало, як з платівки. Бабусі та дідусі навіть не відчули різниці між живим звучанням і записом.
Як людина, яка певний час провела в кримінальному осередку за ґратами, ви можете пояснити, чому в нашому суспільстві настільки популярний шансон?
Давайте внесемо ясність. Шансон – це високохудожня французька музика. А те, що ви маєте на увазі – елементарний «блатняк», до якого я ніколи не мав стосунку. Його слухають в`язні саме в російських тюрмах, а нашим «зекам» більше подобається скоріше DZIDZIO (Сміється)
Якось після подій на Майдані один артист з кола Кіркорова та Баскова телефонує мені і запитує: «Так что, у вас там теперь бандеровцы?» А я йому: «Ти в курсі, що ти із бандерівцем 20 років працював?»
Після виходу на свободу у вас не було бажання взятися за подібний проект?
Ну чому? Я 30 років працюю із Гаріком Кричевським як аранжувальник. Звучання пісні «Привокзальная» та інших його хітів – моїх рук справа. Але це вулична лірика. Та навіть на радіо «Шансон» ви сьогодні чистого шансону не почуєте. І якщо у тих піснях є кілька нецензурних слів, то це ще не означає, що це «блатняк».
Українського шансону не існує?
Як такого – ні. У нас його нішу займає весільна, застільна музика. Хоча, зараз назву вам одне ім`я: Макс Барських. (Співає хриплим голосом, імітуючи гру на гітарі): «В голове моей туманы-маны…» Чим це не шансон, загорнутий в сучасне аранжування? Те саме можу сказати про «Шлепки» Олі Полякової.
Феномен шансону в тому, що такі пісні легко відтворити. І якщо твої пісні грають у кабаках – вважай, що ти зірка. А якщо ні – нікому вони й не потрібні.
«Не розумію, чому влада чіпляється до артистів»
Ви робили аранжування для багатьох російських зірок…
Так, мав справу майже з усім першим ешелоном російського шоу-бізнесу.
Чи змінилися ваші стосунки з цими артистами після 2013 року?
Звичайно. Вони ж до нас тепер не їздять, тож спілкуємося переважно телефоном. Якось після подій на Майдані один артист з кола Кіркорова та Баскова телефонує мені і запитує: «Так что, у вас там теперь бандеровцы?» А я йому: «Ти в курсі, що ти із бандерівцем 20 років працював?» Я ж сам із Стрия, в дитинстві разом з друзями бігав у кожухах та з іграшковими автоматами по горах – гралися в повстанців.
А взагалі я досі дружу і з Кіркоровим, і з Лолітою, і з Лорак, і з Повалій. Не можу просто взяти і викреслити цих людей зі свого життя. Ми спілкуємося навіть попри різні політичні погляди. Але сам я українець, тому до Росії не їжджу принципово, як і мої артисти.
Як ви ставитеся до законопроекту щодо гастролів українських артистів в РФ, зареєстрованого у Верховній Раді на початку лютого?
Я мав про це дискусію з віце-прем`єр-міністром В`ячеславом Кириленком. Не розумію, чому влада чіпляється до артистів? Якщо вже вішаєте клеймо на тих, хто має зв`язок із країною-агресором, то давайте вішати його на всіх. Нехай всі українські продукти, які продаються в Росії, у нас виходять під етикетками «Ковбаса Окупаційна», «Сир Агресор». Хай це напишуть на лобах у бідних заробітчан, які будують дачі російському генералітету.
У нас немає закону, який би забороняв в`їзд українських артистів в Росію. Тому для наших музикантів це питання совісті і патріотизму: хочу – їду, хочу – ні. Бажаєте покарати такого артиста? То заберіть у нього звання народного артиста України! А інакше це просто смішно.
У середині 2000-х ви працювали музичним продюсером телепроекту «Шанс». Чим, на вашу думку, він відрізнявся від сучасних талант-шоу?
Давайте з’ясуємо, в чому суть нинішніх вокальних конкурсів на телебаченні. Виходить на сцену людина, співає, потім жюрі коментує виступ шаблонними фразами, про які я вже згадував, і на тому все закінчується. А що робили ми у «Шансі»? Брали людей з вулиці і за один день перетворювали їх на зірок. До того ж, це був наш власний, український формат, а не куплений.
І де ті зірки нині? З усіх випускників проекту більш-менш тримається хіба Віталій Козловський.
А з учасниками сучасних талант-шоу хіба інакше? На те воно й телевізійне шоу, що створено в першу чергу з метою заробітку для телеканалу. З іншого боку, це шоу може дивитися продюсер, який потім захоче взятися за просування когось із його учасників.
Як думаєте, чому чимало колишніх учасників «Шансу» сьогодні можна побачити на «Голосі країни» чи «Х-Факторі»?
А куди їм ще йти? Молоді співаки ніколи не знайдуть дорогу до слухача, допоки хтось не створить великий музичний фестиваль, де вони зможуть показати себе у всій красі, а серед публіки будуть продюсери, які зможуть обрати для себе цікавих артистів.
Народ все одно обиратиме кумирів сам. Так, The Hardkiss слухає молодь і студенти, але скільки це відсотків від усієї кількості українських слухачів? От приїде Melovin після «Євробачення», і що він збере?
«Я не готовий братися за серйозний проект»
У нацвідборі «Євробачення 2017» співали Міла Нітіч і «Пающіє труси». У 2018-му логічно було б побачити там СолоХу.
Ми із СолоХою подавали заявку, але вона не пройшла до півфіналу. В продюсерів своє бачення нацвідбору.
Ви розчарувалися в конкурсі?
Ні, цього року був цікавий відбір. Але серед конкурсантів я не побачив справжніх бійців – таких, як Джамала, яка вийде на сцену і буде співати за будь-яких обставин. Цьогорічні учасники показали хорошу художню самодіяльність, але це занадто низький професійний рівень для подібного конкурсу.
У Melovin все добре, але посередньо. Серед представників від інших країн він просто загубиться. TAYANNA гарно співала, але відчувала себе на сцені некомфортно. Яскраво показали себе KADNAY – ось де справжня свіжа кров.
Найслабше місце цьогорічного нацвідбору – журі. Професійну оцінку конкурсантам давав лише Євген Філатов. Джамалу в її положенні можна зрозуміти і вибачити. А ось дешеві трюки і матюки в ефірі неприпустимі. Якщо генерал направив ракету не туди, він йде у відставку. Так і тут: людина має встати і просто піти геть із шоу.
Пригадується минулорічна суперечка Міли Нітіч із Андрієм Данилком. Артисти у вас із характером?
Моє слово як продюсера завжди вирішальне. Я створив ці проекти. Щось не подобається? Іди у «ВИА Гру»! (Сміється)
Вам не здається, що слухачі вже втомилися від стьобу і хочуть справжньої музики?
Все залежить від настрою людини. Сьогодні в мене один настрій – послухаю «Труси», завтра буде інший – увімкну ONUKA. Ну і подивіться – маси ж все одно слухають Винника, Полякову і DZIDZIO. Добре хоч «Океан Ельзи» стадіони збирає.
Але ж такі артисти, як The Hardkiss, потроху пробиваються у ефіри і теж стають масовими. Ви готові їм допомагати?
Їм не треба допомагати. Народ все одно обиратиме кумирів сам. Так, The Hardkiss слухає молодь і студенти, але скільки це відсотків від усієї кількості українських слухачів? От приїде Melovin після «Євробачення», і що він збере? Клуб Atlas?
Що повинно відбутися, щоб Володимир Бебешко взявся за серйозний музичний проект?
Зараз я до такого точно не готовий. Треба вирощувати нову генерацію молоді, яка любитиме батьківщину, читатиме книжки і боятиметься Бога. Держава і батьки мають нормально виховувати дітей.
Свого часу ви продюсували джазову співачку і вашу дружину Олександру Бєліну. Чому з цього нічого не вийшло?
Просто Саша якраз таки вирішила віддати перевагу серйозному вихованню нашої доньки. Зараз донька вчиться у США на програміста, знає три мови. Дай Бог, щоб усі діти мали таку можливість. Але от приїде вона сюди, і з ким їй тут розмовляти? Звичайно, у нас є і прогресивна молодь. Коли я читаю лекції в університеті Поплавського, то бачу її перед собою. Але поки таких людей ще замало.
Фото з особистого архіву Володимира Бебешка
