10 головних театральних прем’єр осені 2018-го в Україні

13 382

Найцікавіші новинки чергового сезону, який почався у вересні

Сьогодні театр в Україні проходить крізь усі кола пекла. Часом, режисери бояться експериментувати з новими жанрами, або актори не розуміють, як відіграти роль дерева. Іноді глядач не вловлює вайб, а може просто будівля театру вибивається з архітектурного простору. Та все ж трапляються вдалі випадки, тоді розумієш – є контакт, тримаємося.

У цій добірці — найліпші театральні прем’єри до кінця 2018 року, на яких ти отримаєш хліб, видовища і обов’язково щось більше. Всі вони на сьогодні вже є у афішах театрів.

Харків

“Гамлет”, реж. Оксана Дмітрієва
Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва

Режисерка Оксана Дмитрієва не вперше адаптує для лялькового театру класичну літературу. Раніше трупа експерементувала з творами Гоголя, Чехова, Мольєра й багатьма іншими.

ХДАТЛ не обмежує себе дитячою аудиторією, а актори часто стають безпосередньою частиною перфомансу. У “Гамлеті” використовують в окремих сценах тростинових ляльок, що підсилює трагізм. Сценографія витримана в грубо-сірому кольорі, глядач зосереджений на смисловому навантаженні й дійстві, його не відволікають зайвими деталями.

Атмосфера вистави моторошна, божевільна й по-осінньому безвихідна. Чесна інтерпретація датського королівства, без надуманої романтизації й сентиментальності.

Львів

“Боженька”, реж. Ігор Білиць
Львівський театр Лесі

Режисер Ігор Білиць, який уже ставив у театрі Лесі успішну “Людину в підвішеному стані” за п’єсою Павла Ар’є, презентує новий проект. Цього разу за текстову основу взята робота молодого драматурга Валерія Пєчєйкіна, який уже співпрацював із Кирилом Серебренніковим, а тепер потрапив і у Львів.

Кошеня потрапляє до лісу, де всі звірі задихаються у своїх стереотипах. Це не орвелівський “Колгосп тварин”, оскільки час пройшов – сенси змінилися, тепер не кожен сам обмежує свою свободу: расизмом, квазірелігійними переконаннями та звичайними страхами – і ніякі свині не потрібні.

Комедія звірів про людське, про те, що ми обговорюємо кожного дня: сексуальні субкультури, релігія, бруд політики і гомосексуалізм. І про те, як із цим всім жити.

Одеса

“Вона його любила”, реж. Стас Жирков
Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька

Життя на дві дії. Саме такий жанр нової вистави, постановкою якої займався Стас Жирков, режисер із київських “Золотих воріт”. “Вона його любила” – це про дівчину та її вчителя. І хоча сюжет до болю знайомий, тут усе набуває жорстокого, ледь не чорнушного забарвлення. Проте це й історія про любов, різну й не завжди зрозумілу, місцями безглузду.

Стас Жирков режисирував уже легендарних “Сталкерів”, випускав вистави у Німеччині. “Вона його любила” – соціальний виклик у форматі “глядач на сцені” на основі п’єси Андрія Іванова. Це сповнена експресії розповідь про сьогодення арго. Однозначно, один із перших вісників реінкарнації театру в Одесі.

Київ

“Парадокси злочину”, “Сон Аліси”, “Анна Кареніна”, реж. Влад Троїцький
Центр сучасного мистецтва ДАХ

Цілих три серпнево-вересневі прем’єри від Влада Троїцького. “Парадокси злочину”, де відчуваються контексти Достоєвського й Честертона, іронічна музично-драматична притча “Сон Аліси” і розверстаний-переосмислений Толстой у постмодерністському опусі “Анна Кареніна”.

Ще навесні ДАХ влаштовував Slow Art Set, де були поєднані частини п’єс режисера й драматурга KLIMа. Пізніше Владу Троїцькому цього видалося замало, тож він створив три нові повноцінні вистави.

У постановках ДАХу одну з головних ролей завжди відіграє музичний супровід (і він не обмежується фріковою кабаретністю Dakh Daughters), у них присутня певна медитативність, пошук нових сенсів і своєрідна ритміка в текстах. Це естетичне одкровення, яке неможливо передбачити.

“Фрекен Юлія”, реж. Іван Уривський
Театр “Золоті ворота»

Історія “Фрекен Юлії”, написана Августом Стріндбергом, відома: любовний трикутник між аристократкою, лакеєм і кухаркою, особистісне падіння й істерія. Проте Іван Уривський не тільки перевертає догори дриґом стереотипні образи зі шведської п’єси, він ще мінімізує сценографію до декількох предметів. Проте кожна декорація набуває сенсу, впродовж вистави символіка окремої речі тільки розширюється.

У “Фрекен Юлії” усе чітко поділено на “чорне й біле”. Натуралізм тільки посилює зрозумілість того, що відбувається. Але все це не спрощує виставу, навпаки – допомагає зазирнути глибше, розібратися в цій готиці.

“Орестея”, реж. Ілля Мощицький
Театр на Подолі

Незалежна театральна трупа “Мізантроп” і Театр на Подолі створили спільну постановку античної драми “Орестея”. Античність ніколи не вийде з ужитку інтерпретацій, тому що це про естетику й сексуальність, про гуманізм і про вічні істини.

Ілля Мощицький поєднує хореографію, візуальні технології, оперний спів, декілька мов і голі тіла – виходить чуттєве й пристрасне дійство. «Орестея» — історія про жертвоприношення, жагу помсти, батьковбивство й табуйовану любов.

Сучасний міф стає для глядача екстремальним досвідом. Це змушує пристосуватися до нового театру й відкритися до іншого сприйняття краси. Згодом Театр на Подолі обіцяє експериментальну версію “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

“HOMO FERUS”, реж. Андрій Білоус
Молодий театр

Сучасний український театр грається й зі знайомими іменами нашої літератури. Особливо цікаво бачити інтерпретації творів зі шкільної програми, які втовкмачені в наші голови з академічною старанністю.

Андрій Білоус пропонує подивитися інакше на Івана Карпенка-Карого — одне з перших імен в українській драматургії. А ще він звертається до явища “Homo ferus” – людини, що відмовившись від цивілізації, зростає в дикій природі, Мауглі.

Сироту Харитину в Андрія Білоуса, на відміну від “оригінальної”, виховує зграя вовків. Проте згодом дівчина опиняється в реальному світі, де має пізнати людську сутність, емоції, кохання й зраду.

“Очищення”, реж. Григорій Глодій
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

«Очищення» — п’єса фінської авторки з естонським походженням. Головна героїня Алійде згадує минуле, розповідаючи історію про себе, а разом із тим й Естонії. Дівчина була змушена приймати жахливі рішення, на межі моральності: між благородством і власним життям, між гріхом і коханням. Це розмова про злам особистості, депортації до Сибіру та віру в майбутнє.

У цьому творі вгадується більше паралелей між Естонією й Україною, ніж може здатися на перший погляд. Однак, на відміну від нашого сприйняття, тут послання закликає прийняти свою історію, із усією її контроверсійністю й прямолінійністю. Відкинути одвічну віктимність власного народу й пройти крізь Очищення.