KOZAK SYSTEM 2020: пісні кохання, вогню та меча

7 456

Музичний оглядач Ігор Панасов – про концертну презентацію альбому «Закохані злодії», яка серед інших зібрала у Києві відомих політиків, акторів, письменників

Коли на твій концерт приходять Ірма Вітовська-Ванца, Василь Шкляр, Євген Нищук та Петро Порошенко, значить, ти більше, ніж музикант. Якщо ти при цьому не сидиш постійно у прайм-таймі топових телеканалів та не молишся на Інстаграм, значить, тебе цінують не за медійність, а за смисли.

У фойє столичного Жовтневого палацу 29 лютого перед концертом гурту KOZAK SYSTEM було щось на кшталт дефіле відомих блогерів, політиків, кінодіячів, літераторів. Звичайно, лідером цього міні-шоу став п’ятий Президент України – якщо б був на це час, з ним би сфоткався майже увесь зал.

Але не ці гості отримали головну увагу та повагу вечора. Її мали ветерани війни на Донбасі, яких KOZAK SYSTEM запросили на концерт. Овації, зал на ногах. Таке палке та щире вітання людей, завдяки яким більша частина України живе без обстрілів, велика рідкість на концертах.

І цей порив глядачів — не лише їхнє бажання. Це наслідок ще й тієї наснаги, яку у зал транслювали самі KOZAK SYSTEM. Для них запрошення ветеранів не є формальним жестом, як це було у 2014-2016 роки для багатьох українських артистів. Це їхні побратими на війні, де діють не лише снаряди, а й пісні.

Досить сумних пісень

21 лютого вийшов четвертий великий альбом KOZAK SYSTEM – «Закохані злодії». За емоціями це, напевно, найромантичніша з робіт гурту. «Козаки», які вісім років тому почали з опанування мистецтва роботи з шаблею, створили альбом, у якому скоріше можна трохи відпочити від битв. Відпочити та з новими силами повернутися до справ.

«Закохані злодії» — це продовження традиції того українського поп-року, на початку якого стояли Тарас Петриненко, «Плач Єремії», Марія Бурмака. Того сегменту нашої музики, який базується на міцному зв’язку з українським словом та локальною культурною традицією загалом.

Не випадково одним з найсильніших елементів нового альбому є трек «На маленькій планеті» на вірш письменника-шістдесятника Миколи Вінграновського. Пісня, в якій через мелодію, щільну ритм-секцію, вокальну міць та фірмове для KOZAK SYSTEM соло на трубі переданий не лише меседж рядків класика, але й те, наскільки невід’ємним та рідним для музикантів гурту є великий культурний контекст України.

Вчора на сцені Жовтневого були зіграні майже всі пісні з нового альбому. Слухати їх у запису та слухати разом з майже двома тисячами глядачів – це два дуже різних досвіди.

Маланка назавжди

Всесвіт KOZAK SYSTEM, який вони вчора збудували навколо своєї музики, включає різні галактики. Сергій Жадан читав вірш у відеопосланні. Картини та образи Марії Примаченко та Івана Семесюка змінювали одне одного на екрані у глибині сцени. Мілош Єліч та Оксана Муха з’явилися, аби разом з фронтменом «козаків» Іваном Леньо виконати «Я відчуваю тебе» з нового альбому. Слова Василя Симоненка стали епіграфом до однієї з пісень.

Вихід Katya Chilly, як і кожен її вихід будь-де, став відкриттям паралельних світів, зануренням у хтонічні прошарки та видобуванням енергії, яку самі KOZAK SYSTEM не продукують – в них інший жанр. Треба було бачити, як сильно Леньо тримав руку Каті – так, наче в ній у цей момент сконцентрувалася вся міць пісні «А вже тому 7 рік буде». І як тепло обійняв її потім, сповнений вдячності за цей тонкий момент.

Потім стався вибух, після якого вже не було спокою нікому до самого кінця. Трубач-клавішник Сергій Соловій увімкнув свої режисерські таланти, пішов у зал, під «Маланку» підвів на ноги біля сотні глядачів та відправив їх у хоровод. Хлопці та дівчата, серед яких була й Ірма Вітовська-Ванца, показали, що таке гуляти по-справжньому у Жовтневому палаці. Це був вир стихійної і неймовірно чистої енергії.

Після цього Соловій заборонив всім сідати на свої місця. Зал почав перетворюватися на живу фан-зону. Частина її на одну з пісень перекинулася на сцену – діти та жінки створили серед музикантів святковий танцпол. До початку весни 2020 року залишалося три години.

Сіль землі

KOZAK SYSTEM – це не про прогресивний саунд та новітні технології. Це про те, чого не має багато хто з українських музикантів з прогресивним саундом – залізна віра у кожне заспіване слово, чітке розуміння свого шляху та місця музики у житті в цілому. Це про вміння чесно горіти світлом предків, яке відображається в тобі самому – через генну пам’ять, мову та мистецьку спадщину.

Це про хист писати «свою книгу вогнем і мечем». Про розуміння пісні як розваги та зброї. Про усвідомлення особистого як частини історії своєї країни. Ось про це KOZAK SYSTEM.

І якщо колись в Україну прийде вітер, який знесе усе випадкове та ненадійне, який зруйнує міста і перетворить їх на пустелю, вижене звідси всіх, хто шукатиме щастя на чужині, тут залишиться лише те, що є сіллю цієї землі. І пісні KOZAK SYSTEM точно будуть серед цих скарбів.