12 питань до андеграунду: KAT про побіг від себе, Pink Floyd та Харків

Автори одного з найсильніших українських рок-альбомів 2019 року розповіли про те, як дружба між ними народжує музику

У вересні 2019-го в них вийшов новий альбом «Это случится с тобой», який потрапив до списків найкращих релізів року в Україні. Після цієї роботи вони остаточно затвердилися у форматі тріо. Не перестаючи змішувати панк, емо і хардкор, харків’яни КАТ тихо і впевнено досягають задуманого.

Про новий альбом, амбіції і натхнення ми поговорили з Кирилом Бренером (гітара), Андрієм Андрєєвим (барабани) і Максимом Дюкаревим (вокал, бас).

1.Що для вас є найважливішим сьогодні?

Андрій: Тримати баланс, вчитися новому та не хворіти.

Максим: Зберігати зв’язок з друзями та сім’єю, намагатися набувати нові зв’язки та навички, не марнувати час та здоров’я.

Кирило: Якщо йдеться про КАТ, то мабуть найважливіше це продовжувати рухатися в тому напрямку, який ми обрали. Якщо в загальнолюдському контексті – життя і є найважливішим, як би це банально не звучало.

2. Особисто для вас альбом «Это случится с тобой» — про відчай або про надію?

Андрій: Завжди треба обирати позитивне, тому надія.

Максим: Для мене — багато про що, але точно не про відчай.

Кирило: Я б не сказав, що цей альбом має якусь одну спільну лінію, але якщо вже намагатися її окреслювати, то я б сказав, що він про крихкість життя та порожнечу, яка виникає, коли, якщо трохи перефразувати Роджера Вотерса та Pink Floyd, крихкий лід вашого існування дає тріщину.

3. Наскільки ви відчуваєте недооціненість?

Андрій: Все повинно відбуватися природньо, якщо хтось вважає нас недоціненними, так тому і бути.

Максим: Важко відповісти. З одного боку цей альбом виглядає найбільш успішним та визнаним з усіх, де я приймав участь, але водночас здається, що можливо й заслуговує куди більшої уваги. У будь-якому разі це доволі специфічна музика, що створена в Україні (сміється).

Кирило: Трохи є, але то скоріше наша провина, ніж умовної «публіки». Мене це вже давно не бентежить та я нескінченно вдячний всим тим, кому подобається наша музика і хто щось знайшов в ній для себе. Хай би скільки тих людей не було – 10 або 500.

4. Ваші головні амбіції?

Андрій: Не занижувати планку, робити цікаву (у першу чергу для самих себе) музику, а люди зі схожим смаком це почують і, сподіваюсь, оцінять. Також, звісно, треба свій музичний рівень покращувати.

Кирило: Чесно кажучи, у нас мабуть нема великих амбіцій. Це погано, але є як є. Я хочу лише продовжувати грати музику і все. Якщо це вийде на новий рівень – круто. Ні – ок, ми кайфуємо від процесу і без того. Хотілося б в тур згоняти, подивимось.

5. У пісні «Это случится с тобой» є слова – «Сбежать бы поскорей». Куди бігти можна сьогодні?

Андрій: Можна бігти від труднощів, але так чи інакше настане мить, коли доведеться мати з ними справу, тому краще вирішувати ці проблеми одразу.

Максим: Насправді мова йде про те, що бігти нема куди, можна тільки прийняти долю як вирок або як виклик.

Кирило: Ці слова здебільшого про побіг від себе, а від цього, як відомо, ніде сховатись та нікуди бігти. Тому відповідь – нема такого місця.

6. Формат тріо вас задовольняє на даному етапі?

Андрій: Так. Less is more. Одного разу після концерту нам сказали, що ми звучимо як група, що складається більше ніж з трьох людей, як на мене це гарний комплімент, який добре описує ситуацію з нашим форматом.

Максим: Цей формат був вимушеним, коли нас покинув наш колишній басист Олексій, але особисто мене цей виклик надихнув і загартував, тепер все стало на свої місця і відчувається дуже органічно.

Кирило: Повністю задовольняє. Ми пройшли через декілька змін складу і зараз наш саунд та зігранність мені дуже подобаються.

7. Що ви залишили у минулому?

Андрій: Мабуть, ми залишили у минулому молодих нас, добре проведений час, досвід, який ми зараз реалізовуємо. Звучить трохи негативно, але навпаки це щось добре – те, що ми відчували, те, що народжує майбутнє.

Кирило: Важке питання, навіть не знаю що тут сказати. Як гурт ми мабуть залишили в минулому спроби грати хардкор, бо в нас це не дуже виходило.

Мене вбиває проросійська орієнтованість Харкова, вбиває місцева влада та «совок», який тут засів мабуть назавжди

8. Що вас надихає в Харкові, а що вбиває?

Андрій: Ми всі тут народились, зустрілись і познайомились, а також, як то кажуть, «спелись», тому це не може не надихати. Окрім цього Харків мабуть одне з найкомфортніших міст для життя в Україні зі своєю історією, архітектурою і т.п., це також надихає. «Вбиває», звісно, дуже гучно сказано, мабуть просто дратує — багато грубих і малоосвічених людей, потворна сучасна архітектура, що знищує історичний облік міста.

Кирило: Ще важке питання, бо Харків це рідне місто, яке мені важко оцінювати об’єктивно. Я одночасно і люблю його, і ненавиджу. Мене надихають мої друзі, вулиці та місця, які я знаю з дитинства; надихають люди, які не бояться та виходять на ЛГБТ марші, протести тощо; які роблять цікаві культурні заходи, намагються зробити це місто більш освіченим та прекрасним – таких насправді багато в Харкові. Мене вбиває проросійська орієнтованість Харкова, вбивають тупорилі мешканці, неспроможні провести елементарні паралелі між своїм життям та діями місцевої влади, вбиває та сама місцева влада, вбиває «совок», який тут засів мабуть назавжди.

9. Мала кількість людей на ваших концертах – тенденція чи реальність?

Андрій: Звісно реальність. Все нішеве і вузьконаправлене і має таким залишатися – з дуже маленьким колом поціновувачів нішевого та вузьконаправленого.

Кирило: Ми ніколи не збирали багато людей, тож це реальність, до якої ми звикли. Ми трохи більше стали з’являтися в інофпросторі з «Это случится с тобой», нас почуло трохи більше людей, тому я думаю, що ця ситуація може змінитися. Наприклад в Харкові було досить багато людей (як для концерту КАТ), коли ми грали презентацію.

10. Ваші основні задоволення крім музики?

Андрій: Сім’я, друзі, фільми\серіали, велосипеди, коти, фотографія. Також околомузичні теми — звукозапис, музичне обладнання і т.п.

Кирило: Література та спорт. Я завжди читаю, книги зі мною завжди. Щодо спорту – моя головна пристрасть це НФЛ (професійна ліга з американського футболу у США – ред.), я кожного року дуже уважно слідкую за сезоном; ще люблю теніс та снукер. Також трохи займаюся сам – біг, басейн, зал.

11. Вам важлива згадка вашого альбому в різних підсумках минулого року?

Андрій: Так, звичайно, ми дуже вдячні що потрапили в досить велику кількість топів і вдячні за таку увагу і допомогу в розповсюдженні нашої музики.

Максим: Так, дякую всім, хто відзначив для себе наш альбом. Для мене він — наразі найкраща наша робота, і це дуже приємно, коли виявляється, що не тільки я так вважаю.

Кирило: Це не головне, але безумовно приємно, коли твою роботу помічають. Тож це важливо, але я особисто розумію, що ці підсумки здебільшого складали або наші друзі або друзі друзів, тому не треба перебільшувати значимість. Але повторюсь – це приємно і ми вдячні.

12. Якщо все кинути і поїхати з України, то яку музику ви заграєте?

Андрій: Я не хочу їхати з країни, я тут народився, виріс, тут моя сім’я, друзі, з якими ми граємо музику і просто добре проводимо час. Кидати все життя заради іншої країни не приваблює. Але якби теоретично таке сталося, то думаю грав би те, що перетинається з моїм досвідом і смаком людей, які там живуть.

Максим: Не маю жодної уяви. Можливо і не грав би взагалі, бо для мене музика, яку ми граємо, беспосередньо пов’язана з хлопцями. Ми дружимо вже протягом багатьох років і саме це особисто мені допомагає не втрачати віру в нашу музику.

Кирило: Не думаю, що географія якось вплине на музику. Наразі я взагалі не хотів би лишати Україну, не дивлячись на повний ад, який тут відбувається. Але хто знає, що буде далі? Якщо на хвилину уявити, що ми всі переїхали в умовний Берлін, то не думаю, що наша музика кардинально змінилася б. Можливо, тексти стали б англійською, не знаю.

Головне фото: зі сторінки KAT у Facebook