Женя Галич: «Хроніки «Я хворію на ковід» у соцмережах – це як флешмоб»

Лідер O.Torvald Женя Галич – про психоз пандемії, атаку на культуру, смерть батька та 15-річчя гурту

ВІРУС

Людство поділилося на три частини. Перші – залякані та не можуть носа з-під маски висунути. Другі чомусь вирішили, що вірусу не існує, хоча він вбиває. І є треті – які розуміють, що хвороба реальна, але й бачать, що влада різних держав, яка приймає великі рішення, веде свою пандемічну гру. Хто ти з цього списку?

Я з третіх. Зазначу, що я перехворів на ковід. І хлопці з гурту теж.

Що тебе підштовхує до думки, що нами рухають як пішаками?

Вже багато років людству нав’язують ідею, що наша планета перенаселена. І, думаю, коли почав ширитися вірус, ті, хто приймає державні рішення, вирішили скористатися ситуацією.

Більше того, я впевнений, що вірус штучно створений. Лікарі, з якими я спілкуюся, вважають саме так. На їхню думку, вірус вийшов з-під контролю і пішов гуляти світом. Чому я думаю, що штучний? Тому що в десяти людей, які перехворіли і яких я знаю, перебіг хвороби був абсолютно різний. У цього вірусу немає логіки.

Отже, коли сильні цього світу побачили, що відбувається, вони вирішили використати це для своїх справ. Одні – для того, щоб керувати свідомістю сотен мільйонів, інші – щоб заробити грошей. Уяви, яка це неймовірна зброя – можливість взяти і просто закрити країну на декілька місяців?

Ти, коли хворів, вів публічний коронавірусний щоденник?

Ні. Мені така поведінка здається штучним методом привертання до себе уваги. Це популізм. «В мене ковід, зверніть на мене увагу». Ну, блядь. Чому, коли я хворію на грип, або коли в мого сина вітрянка, я не розповідаю про це, а тут маю це робити? На ковіді багато хто хайпує, коли пише про свою хворобу. Я так не вмію.

Піар-менеджерка не підштовхувала тебе до того, що треба теж хайпувати?

Говорила. Пропонувала вести щоденні стріми: «Привіт, я сьогодні хворію ось так…» А я їй сказав: «Давай я буду щодня по пісні записувати для сторіз. Це мені набагато ближче».

Коли публічна людина розповідає про те, як хворіє на ковід, це особливо розганяє паніку. Наприклад, я захворів через тиждень після нашого туру з камерними виступами «99 друзів Галича». І якщо я б про це написав, багато хто вирішив би, що це через концерти. А може я підхопив вірус у супермаркеті, хто знає?

Тому хроніки «Я хворію на ковід» у соцмережах — це як флешмоб або тренди в Tik Tok, які щодня нові. Я не беру в цьому участь, адже цей вірус також і соціальний.

Соціальна дистанція перетворює життя у новий формат. Як тобі ці зміни?

Я цього боюся.

Чому?

Тому що це показує, як великими масами людей, які не думають, дуже легко керувати. Завтра скажуть вколоти в себе якусь штуку, і більшість без жодної думки в голові це зробить.

Те ж і з дистанцією. Нам багато років було відомо, що якщо людина хворіє, кашляє, до нєї краще не наближатися. І що коли ти сам хворієш, то треба сидіти вдома лікуватися. Ліки та харчі тобі принесуть близькі або друзі. А навіть якщо їх немає, вийшов швидко, все купив – і давай додому.

Ось це все, що я сказав, — це соціальна відповідальність. І для мене вона поняття значно вищого рівня, ніж соціальна дистанція. Дистанцію може утримувати кожен дурень, якщо його залякати. А мати соціальну відповідальність – це дано не всім.

На мою думку, культ соціальної дистанції формує сприйняття будь-якої іншої людини як чогось ворожого. І підриває рівень довіри у соціумі.  

Я згоден. Ось тобі приклад. Я живу за містом, і коли захворів, мені лікар сказав: «Не говори сусідам, що в тебе ковід. Вони тобі хату спалять. Люди неадекватні зараз».

Ти пам’ятаєш цю історію, як в Івано-Франківську захворіла сім’я і їм влаштували обструкцію озлоблені сусіди? Я вважаю, це дуже небезпечно – на рівні постанов держави узаконювати соціальну дистанцію і заганяти спілкування між людьми у маргінальну зону. Це може призвести до того, що ми будемо дивитися одне на одного як вовки і думати: «Не дай бог, це хворий».

Більш того, у всьому цьому є психологічна пастка. Якщо ми бачимо людину, яка дотримується дистанції, це автоматично і підсвідомо підводить багатьох з нас до думки, що це хворий і небезпечна ситуація. І це жесть.

Ти довіряєш людям, з якими спілкувався лише в онлайні?

Ні, не довіряю. Я взагалі на 100% дуже рідко довіряю.

А якщо ти багато годин проговорив з людиною в Zoom, роздивився її?

Не має значення. Поки ми не пройдемо разом випробування, я точно не зможу довіряти. Має бути перевірка реальним життям, різними ситуаціями.

Карантин мені допоміг більше зрозуміти про те, що на сьогодні стоїть за словом «культура». Я думаю, культура – це мистецтво комунікації. А книги, музика, кіно, картини – досвід, який допомагає цю комунікацію будувати. Коли новий тренд – це недовіра, дистанція та онлайн, чи не чекає нас різке падіння попиту на культуру?

Я людина офлайну. Скільки б ми не провели з нашою командою нарад в онлайні, мені цього не вистачає. Коли ти поруч з людиною, ти можеш зазирнути їй в очі, відчути деталі її стану та поведінки. Це дуже важливо.

Коли O.Torvald грає онлайн-концерт, я не відчуваю нічого. Ані емоцій власних, ані віддачі слухачів. Мені некомфортно. Тому нові формати масових заходів я відчуваю як небезпеку для своєї улюбленої справи. Ті ж самі відчуття в мене як у глядача: я дивився на карантині онлайн-концерт Queen, це був жах. Гурт Queen не повинен грати онлайн.

Це як секс в онлайні з тим, кого кохаєш. Так, можна й на відстані досягти якогось результату, але без запахів, дотиків та безлічі інших офлайнових речей це ніколи не може увійти у порівняння з реальним сексом.

Психологи кажуть, що основа звичок формується приблизно за місяць. Якщо людям ще півроку показувати онлайн-концерти, може, вони остаточно звикнуть до цього нового життя?

Так, ми знаємо, що люди пристосовуються навіть до життя за ґратами і витримують це десятиріччями. Але б я такого не хотів.

БАТЬКО

Два роки минуло, як ти втратив тата?

20 листопада буде два роки.

Ти можеш поділитися досвідом, як виходив зі стану горя? Як повертався з цієї ями?

Я ніколи про це не говорив, але зараз скажу: найстрашніше те, що я й досі не зрозумів, що він пішов.

Навіть не так. Коли я дізнався про це, я швидко, як чоловік, прийняв, що відбулося. І в мене відразу в середині з’явився фільтр, який не давав емоціям стрибати вище за певний рівень. Я затиснув емоції і не чіпав їх.

Хотілося плакати, кричати. Але цей фільтр не пропускав відчуття назовні.

Ти це робив несвідомо?

Так, несвідомо. Типу «все гаразд, піклуйся про маму, треба організувати похорон, все зробити». Мене це в якийсь момент навіть лякало. Я хотів все це викашляти, виблювати, але не міг.

Ситуація змінилася з часом. А саме тоді, коли я не зміг йому подзвонити. Взяв телефон, збирався його набрати, а потім зупинив цей рух і сказав собі: «Ага… Зрозуміло».

Чи коли чув одну з його улюблених пісень, які ми слухали разом – наприклад, Handler гурту Muse та «Смысла.нет» Pianoбой. Чи коли згадував з мамою сімейну поїздку до Карпат.

Ось тоді мене й почало накривати.

Найбільшою допомогою мені стала думка про те, що треба жити так, щоб він був задоволений мною. Дивився зверху і розумів, що я не просто спалюю життя. Щоб пишався мною. Тому я поставив собі задачу – дбати про маму, продовжувати займатися своєю роботою та сім’єю.

Але й досі, коли я приїжджаю на цвинтар до його могили, і намагаюсь з ним розмовляти, в мене з’являється той фільтр в середині. Я не даю собі можливості сумувати. Мене це іноді дратує.

Можливо, цей блок в мені виник тоді, коли він вперше ледь не помер. Я дуже злякався тоді. А потім сприймав все, що відбувається, так: «Це трапиться, тобі треба буде з цим жити». І звик до цього відчуття.

Ти можеш зараз намалювати словами портрет свого батька?

Це був справжній чоловік. В мене ніколи не було думки, що він може мене підвести. Не було такого, щоб він обіцяв і не робив цього.

Він був полковником української армії. Офіцером у найкращому розумінні цього слова. Суворим, благородним, чесним. А ще стриманим: не можна було просто підійти на обняти його, поцілувати.

Він ставився до жінок з неймовірної повагою. Ніколи грубого слова не казав у бік мами, бабусі, своєї сестри. До мами він ставився як до квітки, яку все життя оберігає. І при цьому не був підкаблучником.

Мама відповідала йому тим же. Вона ніколи нічого не забороняла, тому що довіряла. Мама була за татом як за кам’яною стіною. Але тата не було б без мами.

Саме таке сприйняття сім’ї я й перейняв у батьків. Якщо б не моя дружина Лєра, ми б зараз з тобою точно не розмовляли. Я б у 2010-му згорів к хєрам, і все закінчилося б.

РОК-Н-РОЛ

Кожного разу, коли я бачу, як згадується O.Torvald ким-то з української метал-сцени або рок-андеграунду, я бачу хвилю негативу у твій бік. Як думаєш, чому ці люди вирішили, що вони приватизували рок-культуру?

У будь-якій субкультурі є свої поняття. Ми точно не можемо подобатися тим, хто слухає метал. O.Torvald грає на гітарах, але ми рухаємося у комерційному напрямку.

Я в таких випадках думаю про інше. Затребувані музиканти, які відчувають себе сильними, ніколи не створюють негатив навколо колег. Я спілкуюсь з деякими представниками нашої метал-сцени, які все вже давно довели, вони круті. І вони не виявляють неповагу до мене, не намагаються зменшувати здобутки O.Torvald. Наприклад, хлопці з гурту VELIKHAN. Я чудово спілкуюсь також з Ігорем Сидоренко, фронтменом Stoned Jesus.

Також і я, коли говорю щось про естрадних колег, намагаюсь це робити з позицій поваги. Я можу не розділяти їхні смаки, але це їхній вибір.

Ніхто не має права визначати, чи правий гурт SINOPTIK, коли випускає альбом, не схожий на попередній. Чи права Джамала, що співає не альтернативний джаз, а поп-музику. Вирішувати, добре це чи ні, не має уповноважень ніхто.

І, нарешті, такі негативні розмови – ок, коли це за пляшкою пива у приватній ситуації. А коли це виходить у публічну площину, це точно не робить авторів цих висловлювань кращими. Це все від їхньої недойобаності.

Що ти взагалі уявляєш собі у 2020 році, коли чуєш слова «рок», «рок-культура»?

Дейва Грола, мабуть. Рок-музика – це не про гучність гітар чи скрімінга та гроулінга. Для мене рок-музика і рок-н-рол – це вільний стан душі музиканта. Чи рок-н-рольщик Робі Вільямс? Я вважаю, що да. Рок – це гостре бажання бути собою.

Чи може рок-музика бути комерційною? Звичайно, так. Честер Бенінгтон чи Кріс Корнел – це для мене ікони рок-вокалу, і при цьому вони були дуже успішними артистами.

Я згадав першим Грола, тому що ця людина стала двічі легендою. Коли Кобейн стрільнув собі у голову, а Дейв сидів за барабанами у Nirvana, здавалося, це фінал для нього. А він взяв та зібрав навколо себе тусовку Foo Fighters і підняв нову рок-хвилю.

Хто з українських поп-артистів – рок-н-рольщик? MONATIK, наприклад?

З величезною повагою ставлюся до того, що робить Діма, але щодо нього не впевнений. А ось Дорн для мене – точно рок-н-рол. YUKO теж.

А з тих, хто з гітарами?

Чемеров, однозначно. Це кристально чистий рок-н-рол. Ще «Бумбокс».

Для мене рок-н-рольщик – той, хто піде до кінця. Хто не скаже: «Ой-ой, ви зараз мене не фотографуйте, бо я без мейкапу» або щось на кшталт цього. Хто не побоюється, що побачать, як він палить косяк. Рок-н-рол – це коли ти палаєш і не думаєш, що буде завтра.

O.TORVALD

У листопаді 2020 року O.Torvald виконується 15 років. Чим на сьогодні є гурт?

O.Torvald – це життя 12 людей. Їхні мрії, задачі, плани та їхня реалізація. Ми продовжуємо займатися музикою і любити це. Отримуємо задоволення від разових концертів, яких зараз майже немає.

А ще ми вперше за 15 років існування гурту всім складом проговорили всі моменти, які нас хвилюють. І тепер працюємо як єдиний механізм, в якому кожен елемент важливий. Я дуже радий, що ми знайшли цю гармонію.

Що заважало все проговорити до цього?

Не знаю. Можливо, зайва мішура, яка відпала разом з початком карантину. Здавалося, все класно, безхмарно, конфеті летить, гроші надходять. А потім всього цього не стало, і ми залишилися голі.

У цій ситуації треба було з’ясувати: ми робимо щось далі чи дякуємо одне одному за прекрасні роки і розходимося.

Ти згадав про мрії, плани. Розкажи про них.

По-перше, ми готуємося до незвичного концерту з оркестром. Я відчуваю, що ми робимо щось значиме. Буде струнний квартет, духова секція, бек-вокалістки. Це неймовірні відчуття, коли у твою музику приходить нове дихання.

Близько 20 музикантів вийде на сцену Stereo Plaza. Ми хотіли зробити це 21 листопада, але нові карантинні обмеження змусили перенести виступ на 26 лютого 2021 року.

Формат концерту буде як у «Бумбокс» в тому ж залі?

Так, столики по 4 людини. З дотримуванням всіх карантинних вимог.

Що будете грати? За яким принципом формуєте сетлист?

Насамперед, пісні, які б хотілося переосмислити. Наприклад, «Mr. DJ», який в оригіналі дуже агресивний, а у новій версії його важко впізнати. І пафосні балади, як «В подушках», звичайно.

Про людей кажуть, що в них є паспортний вік і реальний. Скільки зараз O.Torvald не за паспортом?

Років п’ять. Я займаюсь музикою все життя, а відчуваю так, наче це ось-ось почалося. Хоча реально O.Torvald народився у 1994 році, коли ми почали грати разом з Деном (Денис Мизюк, гітарист гурту – ред.).

А взагалі якесь дивне відчуття… Мене нещодавно додали в чат однокласників, і завдяки цьому я зрозумів, що ми закінчили школу 20 років тому. Мені в це важко повірити. Zaxidfest 2009 – він же був ось, нещодавно. Як так?

Я одного разу бачив, як людина попросила сфоткатися з тобою, і назвала тебе легендою. І, судячи з виразу твого обличчя, тобі це явно не сподобалося. Чому?

Я завжди нівелюю свої здобутки. Мені не подобається переглядати наші кліпи, переслуховувати пісні, дивитися на власні фото в інстаграмі. Я дуже люблю процес створення і незадоволений результатом.

Найбільше, що мені подобається – стояти на сцені з гітарою. Автографи, фотосесії – це не моє.

Так і не виростив у собі рок-зірку, яка торчить від всього, що робить?

Ні, я не торчу. Але поважаю і люблю все, що ми робимо. Хоча не транслюю це постійно. Тому коли мені кажуть «хочу сфотографуватися з легендою», я ховаюся у мушлю. Ні-ні, яка до сраки легенда…

Про людину мають говорити її вчинки, а не ярлики. «Найкращий рок-гурт», блядь, «найкраща співачка», «найкраща реперка», «рок-зірка»…

Я взагалі б не хотів застати точку максимуму творчості в історії O.Torvald. Тому якщо вдається крутий кліп, альбом, концерт, я вже наступного дня думаю: «А завтра що?», а не мастурбую на здобутки.

Дайте можливість знову гучно завести гітари перед натовпом людей. Цього буде достатньо і це буде дійсно «легендарно».

Гурт O.Torvald виступить у київському клубі Stereo Plaza 26 лютого 2021 року

Фото: Таня Шавловська