Шанси фіналістів нацвідбору в Європі. Думка експерта з Німеччини

Експерт європейської музичної індустрії Адік Хезрон – про те, як зробити нацвідбір «Євробачення» максимально ефективним для України

Адік Хезрон на сьогодні – Head of Music Department та Music Supervisor компанії Whale Dreams Entertainment LLC. Ця компанія надає послуги кінопродакшнам усього світу. Адік Хезрон відповідає за розробку музичних концепцій до фільмів та серіалів, консультує менеджмент артистів.

Народився у 1985 році в Україні, з 2002 року живе в Німеччині. Випускник Gymnasium and der Schweizer Allee (Дортмунд). Працював референтом диригента в оркестрі Internationale Symphoniker Deutschland. З 2009 по 2018 роки в якості проджект-менеджера співпрацював з більш ніж 100 артистами: Michel Legrand, Beth Hart, Backstreet Boys, Carlos Marin (Il Divo), Crazy Horse Paris та іншими.

Пан Хезрон добре знає специфіку європейського музичного ринку і не перший рік стежить за успіхами на ньому учасників «Євробачення». Ми попросили його розповісти про слабкі та сильні місця українського нацвідбору і про те, наскільки можуть бути перспективні в Європі учасники цього року.

Які, на ваш погляд, шанси кожного з шести фіналістів нацвідбору-2020 на музичному ринку Європи?

TVORCHI — Bonfire. Цей трек може бути успішним, швидше за все, серед північноєвропейської аудиторії і, можливо, в країнах колишнього СРСР. В континентальній Західній Європі з таким музичним матеріалом найчастіше працюють середнячкові гангста-репери, що теж може залучити тінейджерів.

KHAYAT — Call For Love. Сильна сторона – в етнічному елементі, який може добре спрацювати в Східній Європі, особливо, в балканських країнах. При цьому не впевнений, що електронні елементи дадуть якісь бонуси в Західній Європі.

David Axelrod — Horizon. Може добре зайти любителям 80-х, а таких дуже багато.

KRUTЬ — 99. На мою думку, сила цього треку в тому, що він більше за всіх відповідає смакам студентів континентальної Західної Європи. У ньому домінує sonido natural (з іспанського «природне звучання» — ред.), Етнічний елемент подано дуже легко, візуальна реалізація в тему. Якщо ще трохи попрацювати, то, можливо, пісня стане довгостроковим продуктом в Німеччині та Нідерландах.

Jerry Heil — #VEGAN. Відмінний короткостроковий продукт, нехай і з невдалими спробами інтеграції східних елементів, які добре працюють в країнах континентальної Західної Європи. Варто враховувати, що велика частина населення ключових в індустрії країн все-таки не вегани, їм веганська гіперактивність вже сильно набридла. Але якщо менеджмент добре попрацює, вегани можуть ще довго приносити артисту роялті.

Go-A — Соловей. Етно-ідея дуже хороша, але дуже дивна реалізація. Припускаю, що з таким продуктом можна досягти деяких результатів в балканських країнах.

Що важливіше: відправляти на «Євробачення» від України артиста, який може виграти конкурс, або артиста, актуального для музичного ринку Європи в його нинішньому стані?

На мою думку, в наші дні такого поняття, як «актуальність ринку Європи», в принципі немає. У Франції, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Бельгії та Нідерландах затребувані практично всі жанри. Чіткої межі між поп, андеграундом і урбаністичними жанрами (як модернізовані гнауа, шааб, фаду, фламенкітос, темані та інші види кельтської, середземноморської та латино музики) практично немає.

Крім того, в Європі багато що залежить від регіональних переваг. Там, де відносно молоде населення, більше поділяють не на жанри, а на приналежність до різних індустрій. Наприклад, до мейджор індустрії або до паралельної (нео-урбаністичної, етно-поп, брехтські панк-кабаре та ін.).

Мейджор — найчастіше примітивний короткостроковий продукт. Паралельні індустрії більш експериментальні та цікаві в музичному плані, розраховані на студентів, тому вони довгострокові. (Минулої весни до мене у Німеччину приїжджав в гості молодий український артист Олександр Барлебен і відчув легкий культурний шок від того, що студенти-інструменталісти академії сучасної музики не знають пісень Еда Ширана, а Майкла Джексона їм «дуже нудно грати», при цьому вони в темі всього паралельного мейнстриму вуличної культури сусідніх країн, Латинської Америки, Балкан, Північної Африки та Ізраїлю).

Я вважаю, що організаторам варто в першу чергу чітко визначитися з метою участі країни в «Євробаченні» і донести цю мету глядачеві. Це значно полегшить розуміння, чому відбираються ті чи інші артисти.

Якщо мета – взяти перше місце, то варто робити акцент на одних речах, якщо хочеться показати, що Україна може створювати довгостроковий професійний матеріал, то на зовсім інших.

Довгостроковий продукт, швидше за все, не потрапить в топ конкурсу, зате значно поліпшить музичний імідж країни.

Україна дуже заточена на британський і північноамериканський музичний продукт, а тренди континентальної західноєвропейської, середземноморської та латиноамериканської індустрій тут, в цілому, ігноруються. Якщо врахувати рівень базової музичної освіти (чим повинні займатися міністерства освіти і культури), а так само відсутність різноманітного музичного оточення, то не буде дивувати, чому велика частина української музики неконкурентоспроможна в довгостроковій перспективі.

Наприклад, два роки тому трек JULINOZA «Хто Я» увійшов в ротації в Німеччині ще до нацвідбору «Євробачення 2018», оскільки у Юлі тоді був контракт з лейблом з Кельна і музичний продукт відповідав німецькому розумінню якісної поп-музики. А в півфіналі нацвідбору вона зайняла 8-е місце серед 9 учасників.

Як артистам інших країн вдається знаходити для себе вигоди, коли вони займають далеко не перші місця на «Євробаченні»?

У плані максимальної вигоди варто враховувати кілька факторів.

Амбіції артиста, а також рівень підготовленості його менеджменту, юриста і т.д. Незалежно від того, наскільки відомим і впізнаваним стане артист в період відбору і конкурсу, важливо, як мінімум, утримувати ці позиції після. Якщо спочатку про це ніхто особливо не думав і сподівався, що «один раз взяли участь, і тепер ми в топі», то наслідки будуть сумними.

Величезне значення має формат відбору. В Україні йдуть по найпростішому для організаторів шляху: надсилайте все готове, а ми виберемо. А багато західноєвропейських країн, включаючи Великобританію, роблять ставку на різноформатні songwriter camps. В Іспанії Operacion Triunfo – це повноцінне реаліті-шоу, близько 100 днів вся країна (і країни Латинської Америки) прикута до телевізора або аплікацій в телефонах. Кожен звітний концерт дистриб’ютується Universal Music, і незважаючи на те, що на цьому етапі артисти виконують чужі пісні, вони стають повноцінними власниками суміжних прав.

За схожою системою працює ізраїльський відбір, де хоч і відсутній фактор мейджор лейблу, проте вся діаспора (і проізраїльські налаштовані жителі інших країн, включаючи США) уважно стежить за відбором, що дає величезну кількість бонусів артистам в Західній Європі, США та Латинській Америці. Фактор діаспори також працює у грецьких, румунських і артистів інших балканських країн. Припускаю, що Азербайджану дуже пощастило з турецької діаспорою.

В українському нацвідборі-2020 був артист, у якого фактор роботи з діаспорою міг мати непоганий резонанс – грузин GIO. Якби в його треку була використана кавказька перкусійна секція, то, в принципі, в середземноморських країнах, а також Німеччині і Франції, він спрацював би ефективно. Іншим варіантом роботи з діаспорою могли бути дівчинки FO SHO. Від знайомих я дізнався, що вони амхарського походження, а амхарська музика зараз хоч трохи і втратила позиції, проте, в Ізраїлі це цілком робочий експортний сегмент індустрії. Так, в самій пісні амхаріка відсутня, але етнічний фактор дуже сильний сам по собі і викликає симпатії у багатьох західних європейців.

Юридичний фактор. У більшості країн артисти і менеджери спокійно ставляться до результатів голосування, оскільки участь у відборі розглядається як можливість тестувати сприйняття артиста на публіці, яка не є його цільовою аудиторією. У фінальному концерті артист повинен брати участь зі своєю піснею, і до цього моменту менеджмент вже має повний набір інструментів для роботи з музичним продуктом.

Продукт розглядається як об’єкт права, юридичний аспект є ключовим для роботи з треком. Коли є чіткий ланцюжок правовласників і повний набір потрібних кодів/номерів, то все ок: громадські радіо і ТБ (як мінімум, Німеччини, Австрії та Швейцарії, а це найвпливовіші медіа з дуже хорошими тарифами) спокійно беруть матеріал.

На жаль, багато українських артистів плутають ISRC коди, видані агрегаторами, з повноцінною реєстрацією авторських і суміжних прав.

Це одна з причин, чому український музичний продукт в наші дні не є повноцінним гравцем німецько-австро-швейцарського ринку, який мало того що один з найприбутковіших у світі, та ще й найбільш відкритий для всіх видів музики на різних мовах.

Важливий також фактор коротко- або довгостроковості музичного продукту. Короткостроковий, розрахований на максимально різношерсту аудиторію, має всі шанси зайняти як перші місця в фіналі «Євробачення», так і загубитися серед подібних треків.

Візьмемо минулорічний фінал. Чітко видно, що Нідерланди, спрацювавши з короткостроковим продуктом британського типу, взяли перше місце і моментально здулися. При цьому в балканських країнах і в Ізраїлі після конкурсу ефективно працювала Soldi італійця Махмуда (2-е місце), а в країнах Центральної і Західної Європи до сих пір добре працює Proud Тамари Тодевської з Північної Македонії (8-е місце). Не менш затребувана і La Venda Мікі Нуньєз з Іспанії, який посів 22-е місце. Це пов’язано з тим, що іспаномовний світ більше, ніж англомовний, а також зі зростанням в останні 15 років зацікавленості до кастільскомовних культур Іспанії, Латинської Америки, Нідерландів, Бельгії, Німеччини і країн Північної Африки.

У будь-якому випадку, артист і його менеджмент, крім самого виступу на конкурсі, повинні готуватися до активної міжнародної комунікації, колаборації з іноземними артистами, юридичних консультацій в різних країнах, в тому числі які не беруть участі в «Євробаченні».

Що б ви змінили у нашому нацвідборі, аби він став більш корисним для музичної культури та індустрії України?

Мені особисто не вистачає повноцінного музичного розмаїття. Конкурсанти, звичайно, всі різні, але більша частина матеріалу зроблена за однією тиц-тиц схемою, з досить примітивними аранжуваннями (в цьому нічого поганого немає). Втім, це не залежить від організаторів відбору.

В Україні величезна проблема з музичною одноманітністю, артисти ростуть в обмеженому музичному просторі. Українська поп-індустрія ганяється за британсько-американською, яка, в свою чергу, із запізненням приблизно в рік впроваджує в свій продукт успішні елементи латиноамериканської та західно-європейської континентальної індустрії. У підсумку, коли український артист підхоплює трендові елементи, в Європі вони вже приїлися і малоефективні.

Я вважаю, що повноцінно урізноманітнити майбутні нацвідбори можна, якщо інтертейнмент-індустрія України стане відкритою для всіх видів музичного продукту з усього світу (навіть в арабських країнах поп-продукт куди цікавіше, ніж в більшості країн колишнього СРСР). Крім того, потрібні регулярні багатогранні огляди індустрій різних країн.

Україні не вистачає музичних телепередач, документальних фільмів і тревел-шоу на музичну тематику.

Варто також звернути увагу на внутрішньоукраїнський мультикультурний фактор. В Україні він ігнорується і, в кращому випадку, ми маємо церковний мажор з церковним мінором в 4/4 (час від часу, 3/4). При цьому елементи музики народів України можуть значно урізноманітнити український довгостроковий продукт і зробити його не менш конкурентоспроможним, ніж каповердійський, грецький або балканський.

Фото: телеканал СТБ