Ювілейне шоу ДахаБраха: зворотній бік України

11 668

Музичний оглядач Ігор Панасов – про те, чому вчорашній концерт українського квартету є історичним моментом

Дуже важко знайти слова, аби оцінити те, що відбулося 6 грудня 2019 року у київському Палаці спорту. Але треба шукати.

Сухі дані: увечері цього дня біля шести тисяч людей прийшли туди на концерт українського гурту ДахаБраха, присвячений його 15-річчю.

Гурту, який вже давно пройшов етап визнання на Заході: ефіри в Джулса Холланда на ВВС та на радіо KEXP, статті у Washington Post та The Guardian, виступи на фестивалях Glastonbury та Roskilde, пісня у серіалі «Фарго», сольні концерти у сотні міст Європи та Америки – все це за їх плечима.

Гурту, який на своїй Батьківщині довго залишався помітним лише колу мешканців культурного середовища. Доки не виступив 2018 року на НСК «Олімпійський» перед концертом Океану Ельзи та не зібрав свій перший Палац «Україна».

Пришестя ДахаБраха до столичного Палацу спорту – це не просто ще один концерт українського виконавця на цьому важливому майданчику. Це подія, яка є віхою. І ось чому.

Тріумф Троїцького

Продюсером та батьком ДахаБраха є Влад Троїцький. Людина з дуже рідкісним в Україні поєднанням стратегічного мислення та оголеним естетичним нервом. Людина, яка за 25 років існування заснованого нею театру ДАХ створила цілий асортимент українського арт-експорту на Захід: власне театр, проект NOVA OPERA, музичні гурти ДахаБраха, Dakh Daughetrs, ЦеШо.

Поки держава незграбно перевдягає шаровари на щось більш модернове, Троїцький власним хистом та енергією своєї команди вже побудував цілий культуропровід з України до Атлантичного світу. І сприяє будь-якому бажанню створити новий арт-рух в середині країни – розповсюджуючи бренд свого фестивалю ГОГОЛЬFEST.

І все це живе в Україні поза межами перших шпальт, прайм-тайму та масової аудиторії. Звичайна ситуація для людини, яка крокує попереду часу у своєму рідному просторі.

Все це важливо тримати у голові, аби зрозуміти сенс вчорашньої події. Тому що на сцену Палацу спорту перед ДахаБраха вийшли й ЦеШо, й NOVA OPERA (вийшли б і Dakh Daughetrs, але вони у турі, тому надіслали смішне відеопривітання).

І це не був просто «розігрів». Це був музично-театральний пролог до виступу головних героїв. А ще більше – презентація можливостей, які має на сьогодні створений Троїцьким цілісний потужний арт-світ. Тому телемонітори, заготовлені під ДахаБраха, дуже органічно спрацювали і для ЦеШо з NOVA OPERA.

На екранах складені людські тіла з часом розгорталися і йшли по сходах вгору, а колеса безкінечно крутилися. Вічний рух та пошук – проста і зрозуміла метафора всього, що робиться під дахом Влада Троїцького.

Після шоу він вчора вийшов на сцену, аби разом з дахабрахівською четвіркою отримати фінальні аплодисменти. Це було дуже доречно.

Феномен ДБ

Навіть серед обізнаних українців існує дивне ставлення до ДахаБраха як до архаїчної декорації, яка експлуатує етно-стиль наче екзотику для західного світу. Цей стереотип базується на невмінні чи небажанні розуміти специфічність гурту: у кожному своєму номері вони шукають спільне між українською живою традицією (ці народні пісні досі співають) та світовими музичними мовами.

ДахаБраха – це не про те, як продати сувенір на Андріївському узвозі. Це про те, як збудувати міст між людськими світами, які пізнають одне одного.

Соул, блюз, академічний авангард, класичний рок-н-рол, хіп-хоп, інді-поп – увесь цей скарб ДахаБраха кидають в один кошик з піснями різних регіонів України. І кожного разу відкривають нові комбінації всього зі всім. На сцені це потрапляє у хімічну реакцію з артистичним хистом кожного з цієї четвірки, їх тонким почуттям гумору, харизматичною пластикою та візуальним торжеством.

Марко Галаневич, Олена Цибульська, Ірина Коваленко та Ніна Гаренецька зрозумілі у багатьох країнах світу не лише тому, що в них прикольні шапки та одяг. А тому, що вони розмовляють на десятках інтернаціональних музичних мов. З обов’язковим українським акцентом, який робить їх унікальним бендом і брендом.

І те, що вони лише в останні два роки вийшли з тіні андеграунду у рідному краю, свідчить лише про одне: в Україні тільки зараз підросла аудиторія, яка розуміє усі ці іноземні музичні мови та здатна оцінити їхній мікс з українським пісенним скарбом.

Усі фарби світу

ДахаБраха наживо – це завжди було шоу. Чи у зв’язці з «Землею» Олександра Довженка, яку вони озвучували, чи у комплекті з щедрим віджеїнгом, чи – у камерному форматі – з акцентом на виконавську захопленість всіх учасників гурту та їхні костюми.

Простір Палацу спорту дав можливість збудувати такі масштаби декорацій, серед яких Олена, Ніна, Ірина та Марко виявилися крихітними бджілками на фоні великої битви кольорів та образів. Деякі візуальні оболонки номерів ДахаБраха – це окреме кіно для прихильників шалених арт-знахідок. Коли перед тобою літають величезні мотанки, в яких проглядаються натяки на очі, а потім одна з них перетворюється на багатоніжку, це вражає не менше, ніж метаморфози у роботах Ганса Гігера.

Під «Монаха» показали кліп, зроблений видатним українським аніматором Сашком Даниленком. Іншого й не було треба.

Неосяжна палітра ДахаБраха, яка накривала собою всі екрани у залі, створювала враження виру, у центрі якого четверо людей намагаються прожити свої життя на максимумі натхнення. І так дві з половиною години.

За цей час вони заспівали не лише багато знайомих пісень, але й запрем’єрили декілька нових, які вийдуть на вже майже готовому шостому альбомі. Одна з них – на слова 77-го сонету Вільяма Шекспіра. «Дякуємо автору за безкоштовний текст», — сказав Галаневич.

В окопі гібридної війни

Але ще перед початком концерту він привітав всіх з Днем волонтера, що минув, та з Днем Збройних Сил України. Вся ДахаБраха підвелася та поклонилася перед глядачами, дякуючи воїнам. «Завдяки їм ми всі тут зібралися», — додав Марко. Було б добре, аби кожен український артист нагадував про цю просту річ своїм прихільникам.

ДахаБраха – з тих небагатьох виконавців нашої сцени, в яких музичні смаки та громадянське слово знаходяться у гармонійному вузлі. Кожен концерт за кордоном вони закінчують з українським прапором у руках. Так було і вчора. У будь-якій точці світу вони пам’ятають і демонструють, звідки вони.

Схоже, вони цінують кожен день, коли їхня Батьківщина незалежна, і це надає їм особливих сил, аби презентувати її у світі. Презентувати саме там, де це оцінять та зрозуміють найкраще. І це важливе підґрунтя особливості вчорашнього моменту: ДахаБраха – перший в історії України сучасний гурт, який стає великим явищем в середині країни завдяки успіху не у північно-східних сусідів, а у західному цивілізаційному та естетичному вимірі.

Тому коли вчора у Палаці спорту запалали вогні кілька тисяч телефонів, в цього був незвичайний, різдвяний відтінок. Було чітке відчуття початку чогось нового, небачуваного раніше. Чи то Ірина, чи то Олена двічі сказала, які вони щасливі від того, що прийшло багато людей. Звичайно, вони чекали на таке визнання саме тут, у найбільшому залі столиці, всі 15 років.

Ми теж чекали. Саме тому «ДахаБраха у Палаці спорту» — це не просто статистика, а символ того, що українська музика, яка дивиться у майбутнє та відкрита, зрозуміла західному світу, теж набирає сил у своїй країні. Що вона – значне явище, яке не помічати не можна.

І що існує реальність й поза межами того світу, де є головний YouTube-герой Артур Пірожков та топ-100 iTunes. І ця реальність не менш переконлива.