«Джаз на Дніпрі»: як на камінні ростуть дерева

Головний редактор Karabas LIVE Ігор Панасов – про те, як в Дніпрі змінюють міський простір за допомогою джазового фестивалю

Уявіть собі поле з виснаженим грунтом. У різні роки на ньому вирощували різні культури – зі змінним успіхом і великими паузами. Кожен цикл нового життя на цьому полі закінчувався занепадом. І кожен раз період лихоліття завершувався приходом нового сіяча.

Це коротка історія фестивалю «Джаз на Дніпрі». Його коріння ведуть в 1960-1970-ті, коли у Дніпропетровську пройшло п’ять щорічних джазфестів «Юність». На початку 1980-х були три фестивалі, які називалися просто «Джаз». В кінці тієї ж декади вперше пройшов «Джаз на Дніпрі», який до початку дев’яностих зів’яв, а в кінці століття відродився, щоб в 2006-му знову померти.

Формально всі ці події пов’язуються в одну історію – джазової традиції міста Дніпра. Але люди, які в 2016-му вирішили відродити бренд «Джаз на Дніпрі» і відповідають за свої слова чотири роки поспіль, проводять чітку лінію між своїми справами і минулим.

Повна назва сучасного фестивалю — «Джаз на Дніпрі. New Story», і це бажання відкрити нову сторінку легко зрозуміти: проекти минулих років пов’язані з абсолютно іншими етапами в житті України, на дворі 2019-й, і хочеться рубати дорогу вперед, а не зітхати над скелетами, залишеними за спиною.

І вони рубають.

Інше життя міста

Четвертий «Джаз на Дніпрі. New Story» відбувся з 18 по 21 липня. Перші два дні були віддані сценам на вулицях в центрі міста і на набережній. Третій і четвертий – кульмінація: концерти на головному майданчику на Монастирському острові, хедлайнери, платний партер, безкоштовна фан-зона, фудкорт, вода, пляж, небо над Дніпром.

Саме 18-19-го можна було в чистому вигляді спостерігати, як Дніпро контактує з фестом. На вуличних сценах організатори вибрали тактику м’якого впливу: ніяких стільців і навісів, люди самі шикувалися півколом і створювали собі затишок. Джаз максимально скромно вписувався в контекст життя Дніпра, не порушуючи його.

І це не найкращий метод заявити про себе. Блукання випадкових перехожих перед сценами, політичні мітинги, учасники яких переступали мало не через сцену, гвалт танцювальної музики з сусідніх кафе – повсякденність Дніпра впевнено й агресивно пригнічує джаз. Поставивши хоча б 40-50 стільців, якось окресливши вуличний простір фестивалю і поговоривши попередньо з господарями кафе, можна створити затишок, якого «Джаз на Дніпрі» дуже потребує.

Але і в таких умовах вдавалося відвоювати увагу сотні-другої людей. Дніпряни відчайдушно аплодували Little Band Володимира Марховського – місцевим юним зіркам, чиї відео з репетицій періодично викликають резонанс в соцмережах. Старанно вслухалися в прохолодні замальовки німців Честера Харлана і Франца Бауера, що грали з українською піаністкою Ольгою Данченко. Охоче ​​включалися в дотепний інтерактив австрійського тріо Бернда Райтера.

Красива натхненна музика робила свою справу. Але щоб це відбувалося ефективніше, їй треба допомагати – створювати хоча б мінімальний антураж. «Джаз на Дніпрі» на вулицях повинен грати за своїми правилами.

Можливості острова

Інше життя там, де фестиваль має свою окрему територію. Монастирський острів — лаунж-зона міста Дніпро, і організатори облаштували свій комфорт в її дальньому кутку, далеко від атракціонів, ресторанів та іншого тутешнього движу.

Але на шляху до цього оазису теж не вистачало логістики. Чудово, що біля пішохідного мосту, що веде на острів, глядачів чекав міні-потяг і віз до місця подій під джазовий саундтрек з колонок на вагончиках. Але поїзд був на 20 осіб, тому більшість глядачів добирався пішки, і в перший день їм зовсім не завадили б покажчики, що ведуть до фестивалю. Вони ж могли б привернути увагу тих, хто просто гуляв на острові. Слухати головні концерти можна було абсолютно безкоштовно на пляжі, за 200 метрів від сцени.

Внутрішній простір «Джазу на Дніпрі» — мікс піщаної фан-зони на три тисячі осіб (туди люди проходили безкоштовно за попередньою реєстрацією) і облаштованого партеру приблизно на півтори тисячі. Такий підхід робить атмосферу фесту гранично демократичною, але не дозволяє створити той чарівний кокон, який конче потрібен джазовим івентам. Саме на таких концертах важливий щільний контакт реакцій публіки і музикантів, коли аплодують окремим соло-імпровізаціям. Хаос вільної фан-зони не сприяє цьому, а партер в 20-30 метрах від рампи не втягуються повноцінно в процес.

З цієї ж причини на «Джаз на Дніпрі» неможливі повноцінні овації, коли тисячі слухачів потрапляють в резонанс. Напевно, тому на біс артистів доводилося викликати ведучій фестивалю – американці Чепту Козітані-Бакнер. «One more! One more! »- кричала вона, вимагаючи продовження. Ясна річ, що глядачі були тільки «за», але виглядало трохи штучно.

Лідери почуттів

Ведучі фестивалів (на яких вони доречні) — це так само важливо, як і лайнап. Джазових – особливо. Саме ці люди створюють те домашнє відчуття, яке дозволяє сказати: «Це мій фестиваль, я хочу сюди повернутися». Цього року організатори «Джазу на Дніпрі» доклали максимум зусиль, запросивши Чепту Козітані-Бакнер – джазову подвижницю з США, яка в 2018-му вже приїжджала у Дніпро як гостя. Такий хід привів до суперечливого результату.

З одного боку, Чепту – по-справжньому зачарована джазом, компетентна і емоційна жінка. Це її стихія, її середовище, її повітря. З іншого, її неминучий статус «прибульця» і необхідність переводити монологи Чепту з англійської на українську створюють невидиму стіну між сценою і публікою. Не було тієї легкості гумору, невимушеного інтерактиву зі слухачами і довірчої інтонації, які можливі тільки зі «своєю» ведучою або ведучим.

«Джаз на Дніпрі» потребує саме такого «майстра церемоній». Це має бути людина з Дніпра, яка б кожним своїм словом і жестом показувала, як вона любить своє місто і джаз в ньому. Яка б просвіщала публіку, через короткі захоплюючі історії знайомила з музикантами перед їх виходом на сцену. Це повинен бути господар становища, лідер почуттів глядачів, їх провідник на шляху до джазових див. Упевнений, така людина в Дніпрі є.

Музика. Багато музики

Програма на Монастирському острові була збудована чітко у форматі руху від виконавців простіше до безперечних топів-хедлайнерів. При всій повазі до проектів, які відкривали обидва вечори 20-21 липня, вони були розігрівом перед головними стравами. У цьому плані, головна сцена «Джазу на Дніпрі» живе за принципом класичних поп-рок-фестивалів – від непоганих артистів до кращих.

Саме хедлайнери відповідають за післясмак, який залишається після фесту в сухому залишку. І з цим у «Джазу на Дніпрі» все добре. Проект The Messenger Legacy, створений барабанщиком Ральфом Пітерсон на честь великого Арта Блейкі – це прем’єр-ліга світового джазу. Їх сет став присвятою 100-річчя Блейкі, яке відзначається цього року. Четверо з шести учасників групи по кілька років працювали з легендарним майстром, ввібрали його вогонь і несуть його в собі. Неймовірна культура звуковидобування і божевільна зіграність – це The Messenger Legacy.

Саксофоніст Елі Дегібрі – одна з найсильніших фігур на світовій джаз-сцені в своєму профілі. Людина, яка переїхала з Ізраїлю в США, щоб вчитися в знаменитому коледжі Берклі, а вже через кілька років грала з Хербі Хенкоком, виявилася гросмейстером найтонших ліній і профі, в якому дивно поєднується пристрасть і холоднокровність. Дегібрі приковує до себе погляд, що б він не робив зі своєю командою – препарував Баха або виплітав тканину авторських п’єс.

Рішар Бона, The Hot Sardines, Тоні Момрелль – всі вони були на сцені «Джазу на Дніпрі 2019», і на кожному з цих виступів не виникало сумнівів, що ти знаходишся на фестивалі з найвищим рівнем контенту. Неосяжна мудра сила цих людей наповнювала простір Монастирського острова красою і радістю. Тисячі людей забрали клаптики цієї енергії з собою – в майбутнє, в повсякденність, в свої будинки та сім’ї.

Але немає межі досконалості. Організаторам фестивалю варто подумати, чи доречно проводити по 4-5 концертів в один вечір (варіант з трьома виглядає оптимальним). Чи розумно починати фінальні виступи біля опівночі, коли емоційно і фізично глядачі вже виснажені. Якщо скоротити кількість не втративши якості, то, можливо, не буде на виступі хедлайнера пустувати територія. Як це було у випадку з Тоні Момреллем, який вийшов на сцену о 00.30 і побачив перед собою не більше трьохсот людей.

«Столичні» амбіції

«Джаз на Дніпрі» роблять люди, які захоплені своєю справою і хочуть, щоб їх проект став одним з ключових івентів у щорічному календарі України. Вони вибудовують правильну комунікацію з місцевою владою і бізнесом, не побоюються вкладати в промо, з кожним роком розширюють масштаб події.

Фундаментом цього руху є благодійний фонд «Культурна столиця», силами якого проводиться фестиваль. В останні роки ця організація перетворилася на справжній регіональний феномен.

У перших числах серпня в Дніпрі вперше відбудеться фестиваль Bez Viz, у вересні – локальний ГОГОЛЬFEST. У червні пройшов другий книжковий фест Book Space. Все це проекти «Культурної столиці». Місцева група DZ’OB — один з головних феноменів в сучасній українській музиці – отримала стартові ресурси для розвитку саме в цьому фонді.

Все це, включаючи «Джаз на Дніпрі» — ознаки портрету міста, який малюється тут і зараз зараджи майбутнього. Портрета, в якому вгадуються риси постіндустріального 21 століття, а не століття минулого.

Фото: Анастасія Волок. Фото надані організаторами фестивалю «Джаз на Дніпрі»