12 питань до андеграунду. Way Station про онлайн-концерти, маскульт та карантин

Майстри великих форм та медитативних мелодій Way Station – з небагатьох українських музикантів, які під час самоізоляції створили та видали новий матеріал

Це київське тріо вже десять років наполегливо  грає пост-рок – це факт. Два альбоми, зміни у складі, участь у побічних командах. Але експеримент триває і цей яскравий звуковий птах продовжує літати цією неритмічною країною.

Лідер, гітарист і вокаліст колективу Микита Юдін по суті нікуди не поспішає, але Way Station – це точно справа його життя. Я задав питання про сьогодення і майбутнє групи, якій є що сказати. Відповідає увесь Way Station — Микита Юдін, Денис Швець, Олександр Турченко.

1. Який зараз період переживає група?

Д: Наразі працюємо над записом нового альбому.

М: Мені пощастило, що всі ми на одній хвилі і кожен доповнює Way Station. І можете вже подивитись на результат, в новому треку Voyager 2, що ми разом створили в умовах ізоляції. Це, до речі, теж вплинуло на нас. Дуже цікавий досвід – писати музику на відстані, вважаю що це допоможе у створенні майбутнього альбому.

2. Що вам дав зіграний на початку травня онлайн-концерт?

М: Емоції! Ми відчули, як цього не вистачало! Навіть грати в пустому залі – це було дуже хвилююче. Всі ми відволіклись від «сидіння вдома».

Д: Підтримувати музичну форму на карантині не так просто, тому збиратися на такі заходи музиканту просто необхідно. По-друге, зіграти нові треки і почути на них фідбек! Також це цікавий досвід грати у такому форматі, без глядачів.

3. Ваше бачення концертного майбутнього?

М: Ох, щось в мене погані передчуття, що ще довго нам не відчути справжніх оплесків… Можливо доведеться переформовуватись, якось по-новому все це робити. Мені дуже імпонують концерти в автівках, які вже відбуваються в Європі: кожен наче в своїй капсулі, із різних світів, але всі вони разом прибули в одне місце. Концепція дуже перекликається із нашою назвою, я б хотів зіграти на такому концерті.

4. Що ви навчилися/розучилися робити на карантині?

Д: Розучився прокидатися рано.

М: А я розучився відчувати час. Дуже складно бути в ритмі, крім тих днів в які ми готувались до онлайн-концерту. А щоб чомусь навчитися, не обов‘язково сидіти на карантині… Намагаюсь постійно вчитись, головне це бажання і вміння бачити користь в будь-яких ситуаціях. Сподіваюсь, це вміння в мене стало ще гострішим під час карантину.

5. Рок з приставкою «пост-» ще комусь потрібен сьогодні?

М: Мені потрібен. Далі продовжувати?

6. Ваші основні претензії до масової культури?

Д: Відсутність музичного смаку.

М: Я не сприймаю масову культуру серйозно, не дуже хочеться колупатись в цьому… Там все штучне.

О: Взагалі ніяких претензій, нуль.

7. Що вам дав спільний виступ з японцями MONO?

М: Я знов полюбив пост-рок! Для мене завжди найважливішим концертом разом із відомим гуртом, був виступ із This Will Destroy You у 2012 році. А зараз ще додався один, із MONO. До нас рідко заїзжають такі виконавці, вони просто грають музику, дуже чесно і емоційно, мені цього не вистачає. Мимоволі я починаю думати, що щось роблю не так… Але концерт MONO – це була терапія. Все знову на своїх місцях.

Д: На цьому концерті ми записали лайв-відео, які всі можуть вже подивитись, та надихнулися на створення нового матеріалу.

О: Для мене це був перший концерт у клубі Atlas, я його запам‘ятаю. MONO красавці, атмосферні дуже.

8. Людина буз музики — хто це і що це?

Д: Людина без музики – це як автомобіль без одного колеса. Є інші види мистецтва, але ніщо не здатне замінити музику.

М: Навіть тварини сприймають і відчувають музику. Не можу уявити, як це, і що це за створіння, які живуть без музики…

О: Не всі люди повинні слухати багато музики або слухати «правильну» музику. Це засіб, а не ціль!

9. Ненависть і любов – їхня роль для вас сьогодні?

О: Ненависть і любов – прекрасні почуття, набагато гірше, коли немає почуттів взагалі.

М: Погоджуюсь.

10. У вас є відчуття втрачених можливостей у творчості?

М: Звісно, що є, мені завжди буде здаватися, що я щось недовклав, я завжди не задоволений до кінця результатом… Це стає поштовхом для розвитку, в мене воно так працює.

О: В мене постійно таке відчуття, але я ні про що не жалкую, бо це не допоможе.

11. Україна вас пригнічує або надихає?

О: Скоріш за все друге, але справа в людях, а не в території та країні.

М: Я радію, що ця країна надала мені освіту, яку я хотів, що я зустрів небайдужих і творчих людей. Саме це надихає – ті окремі люди, які живуть наповнено, де б вони не були.

12. Що ви бачите в майбутньому для себе?

М: Я дуже хотів би написати щось для кіно, щоб наша музика стала саундтреком до якогось фільму. Думаю, в нас є потенціал, бажання є, тож ми на півдорозі. А щодо більш глобального бачення – ми шукаємо «сім‘ю», лейбл, з яким будемо випускати наступний альбом. Я кажу «сім‘я», бо саме так бачу співпрацю із лейблом.

О: Не бачу нічого доброго, все добре вже відбулось. І взагалі: у самурая немає цілі, є лише шлях.

Гурт Way Station у мережі: Facebook, Bandcamp, YouTube

Головне фото: надане гуртом. Інші: Abrisad Photographer