12 питань до андеграунду: Тементій Пронов про проект ЗВУКОВУХА, щирість та P.O.D.
7 114
Режисер та фотограф розповів Karabas LIVE, чому він почав знімати музичні лайви і чому не підписувати авторів фото – це кугутство
Він знімає давно, а сьогодні здебільшого зайнятий своїм проектом ЗВУКОВУХА, у якому злилися головні його пристрасті – від музики до відео. На сьогодні вже є два випуски – з гуртами Глава 94 та P.O.D. Про проект, графоманію, ненависть і багато іншого ми поговорили з Тементієм Проновим.
Перед тим, як відповісти на питання, Тементій зауважив: «Це інтерв`ю буде для мене таким собі лінгвістичним викликом, тому що говорити і писати українською я звичайно ж можу, а от формулювати якісь важливі для себе думки мені нею доводиться вперше. То ж деякі речі мені буде максимально дивно висловити так, щоб це було схоже на мої звичні слова, але ні в мене, ні у вас немає вибору».
1. Як народилася ідея твого проекту ЗВУКОВУХА?
Ідея зовсім не нова і була в моїй голові, скільки я себе пам`ятаю у цій справі. Це суміш захвату від перших лайвів Audiotree та KEXP, якими мене виховував мій чудовий друг Льошенька Савєнков, років так 7 назад ще в Харкові. Плюс до того, мене дуже надихає SNL (Saturday Night Live) – крім того що це абсолютно недосяжна вершина медійного гумору, у них в більшості випадків просто максимально круті музичні гості. Я відрив цілу купу унікальних банд звідти і зокрема пам`ятаю, як побачив прекрасних Alabama Shakes і передивлявся потім це десятки разів, як фільм. Де замість головних героїв тобі дають ось гітарку, будь ласочка, ось її фраза, ось цілий монолог, ось барабани влізли і перебили всю твою увагу і ти не маєш вибору – тільки покірно качатись під них, бо якщо не в качі сила, то у чьому? І вся ця акуратність та лаконічність в роботі с самим музлом залетіла мені прямо в моє слобожанське сердечко, хай йому грець.
Потім на очі мені потрапили NPR Music Tiny Desk Concert з Андерсоном Паком, і я впевнений, що ротові порожнини позавалювались багато у кого. Я дивився його знову і знову і показував його всім при першій же нагоді. Дуже, до речі, гарний спосіб вияснити, хто с твоїх друзів справді на стороні прекрасного, а хто потойбічний чаклун темного гімнарства.
Отже, відос що володіє такою музичною силою та здатен розвивати такий кач в рамках студійного лайву – це ще сильніше затвердило моє бажання робити щось подібне настільки мені стане хисту та ресурсів. І знову ж таки це все лише спосіб сказати дякую музиці.
2. Що стало точкою відліку проекту?
Точкою відліку можна вважати мій переїзд до Львова і той факт, що там не виявилося майже нічого із того, на що я чекав. Але галицька журба мене так і не поглинула, зате поглинула дружба з відомим у майбутньому продюсером Володимиром Сергійовичем Раковим. Він також не був у сильному захваті від того, що відбувалося в музичному Львові і (що мені найбільше запало до душі) не соромився називати кал калом. Ось так і почав наростати клубок мрій про те, щоб зробити щось, від чого не буде цього гімно-присмаку і що буде приносити задоволення нам і мати якийсь навіть освітній ефект для нашого недоношеного українського слухача. Дуже голосні фрази, я знаю, але статистика нажаль на стороні правди.
Один з плюсів переїзду на захід – це новина про те, що в Україні весь цей час, виявляється, був реп і досить таки толковий. Бо я цинічно і наївно вважав, що треп, відсутність елементарної ритміки та обісцяні версус батли – це все, що у нас є. І я як завжди дуже радий бути неправим у таких речах, бо дізнався, що справді качовий український реп не закінчився на ВУЗВ. Тому пілотним випуском у нас вийшли Глава 94 – один с найкращих прикладів того, що наша сцена може запропонувати.
3. Як відбувається відбір героїв для зйомки?
На даному етапі ми просто згадуємо все по-справжньому цікаве і класне по музлу, що є у нас навколо. І чим дужче ми напружували пам`ять, тим менше виконавців нам спадало на думку.
Взагалі для пілотного випуску я давно вже уявляв собі Dance Party! Dance! Dance! – це як раз той випадок, коли є що показати, аби їх музику полюбити ще більше. Але є в нас суворе і цілком логічне правило – не квапити артиста і знімати його у проекті тільки тоді, коли в них все для цього готово і є час вникнути в те, що ми маємо разом створити. Тому їх випуск, я сподіваюсь, ми побачимо дещо пізніше в цьому році. Саме через це правило у нас затягуються ще 2-3 проекти – треба все зробити правильно, не похапцем і щоб на виході це по-справжньому подобалось нам та виконавцю. Решта відгуків нас цікавлять набагато менше.
4. Хто основний конкурент твого проекту всередині країни?
Абсолютно не вважаю доцільним казати щось про «конкуренцію», тому що, по-перше, ми всі знаходимося в одній і тій же ямі і, по-друге, це не конкурс і не перегони.
Я намагаюся передивлятися абсолютно весь студіо лайв контент, який мені потрапляє на очі, і зараз це просто величезний асортимент ідей та рішень. Балкони, вантажівки, стилізація під хорори – все це звісно по-своєму цікаво і має право бути, якщо не зроблено з орієнтиром на лайки, вірусність та інші огидні речі.
Мені, наприклад, дуже імпонує ИСТОК – я навіть одного разy мав досвід зйомки на їх студії для відомих та жахливих Пошлая Молли, коли вони ще намагалися хоч трошки в музику. Також мені подобались лайви Щура, хоча б наприклад через те, що там я побачив зовсім інших Зє Джозерс. Але ми будемо старатись робити щось інше – трохи менше інді і більше якихось сміливих мешапів, експериментів із повною відсутністю поваги до рамок стилю. Не тому, що це не так як у «конкурентів», а тому що хочеться саме так. Якщо вже обрав собі життя з перемінним фінансуванням, то тупо і недоцільно при цьому розмінюватись в нашому (існуючому навіть не в нуль) проекті на якісь просто класні штуки. Якщо нема «мурашок», треба подумати, як зробити, щоб вони з`явились.
Мені потрібно більше таких артистів, як, наприклад, Bojevilla або Курган&AGREGAT, з якими весь процес створення візуалки це просто експериментальне щупання чогось нового і цікавого
5. Чим для тебе сьогодні є фотографія?
Я ніколи не вважав це головною своєю справою, і в інших інтерв’ю часто на це наголошував. Але я в силу специфіки життя та його ритму дуже ностальгійна людина і часто люблю щось позгадувати, перейнятися знову тією атмосферою. Для цього в мене і є фотографія, і саме так я її завжди використовував. Банально, але для збереження моменту. Будь-то захід сонця в прекрасному Аліджо, або ж блюющій на мосту вокаліст Bojevilla, якого підсвічують двома спалахами – все це я хочу нести с собою далі через життя і згадувати, переживати, дивлячись на ці фото. Сподіваюсь, що мої роботи працюють так само на когось іще з наших шановних читачів.
Я відчуваю власне зростання в цьому і все більше бачу межу між тим, що я не хочу робити або буду робити лише заради виживання і що я хочу по-справжньому створювати. Наприклад, за останній рік я дуже підняв для себе планку промо-фотосесій для гуртів та виконавців, і мені дуже не хочеться їх просто ставити в якійсь блядській студії та робити з їх айтішних облич «ефект рокера», розуміючи що за цією фоткою повинно показуватись їх музло і їх сутність, а не їх свіжокуплені мантії та косухи.
6. Зйомка кліпів – який це досвід для тебе?
З цим все зараз для мене набагато цікавіше, тому що тут є змога створити ідею та пронести її до самого кінця. Я почав монтувати рік тому і зрозумів, що точно хочу бути режисером, хоч і самозванцем. Я розумію, що це точно моє, аналізуючи, скільки часу в голові я проводжу, думаючи над черговим кліпом і в процесі роботи над ним же. Я почав помічати це під час роботи над Small Depo, коли мені щось ляпотіли на вухо про якісь побутові речі, а в цей час був головою отам в Харкові біля тих помальованих стін. Потім величезна по моїм міркам робота над 1914, яку ми при всіх загальних зусиллях не змогли вмістити в два холодні зйомочні дні на Таракановому Форті, але результат все рівно вийшов такий, який мені не соромно показувати – а це дуже важливо. Кліпів від мене вийшло вже мабуть більше 30, але по справжньому своїми я вважаю максимум 5.
Ну, і плюс мене дуже надихає мій давній друг Шах Генадійович Ліфта, з яким я нажаль зараз не маю контакту, але саме від нього під час роботи над кліпом Velikhan та і просто в обговореннях я запозичив цю важливу для режисера рису – уміння водити прутнем по губам абсолютно всім правилам.
Зараз я пишу це, знаючи що через пару тижнів знов повертаюся жити до столиці і дуже надіюся запірнути в цю приторну прірву Київського контент-мейкінгу та позабирати собі якісь його частинки, яким цікаво створити щось інше. Тому, шановні музиканти, я накопив дуже багато думок і ідей в цьому прекрасному сірому галицькому повітрі та з радістю разом з вами виприсну ними аудиторії прямо на волосся. Мені потрібно більше таких артистів, як, наприклад, Bojevilla або Курган&AGREGAT, з якими весь процес створення візуалки це просто експериментальне щупання чогось нового і цікавого.
Також я відкритий для нудних та якісних зйомок, але ближче до 15-го числа кожного місяця.
7. Який з епізодів твого досвіду візуальної фіксації безцінний для тебе?
Я розкажу про дві цілком протилежні ситуацій, ніяк не зв`язані між собою, і про те, як я це відчував прям фізично.
Перша – це останні хвилини зйомок ЗВУКОВУХА с P.O.D., коли я знімав гурт для подальшого малювання з нього превью арту. Я на все життя запам`ятав, як у мені щось хруснуло, коли я повертав Соні плечем трохи далі від мене, як я це робив більше ста разів з іншими гуртами, але тут це було для мене зовсім по іншому, і я точно можу сказати, що то був один із найкращих днів мого дивного життя.
А друга ситуація – це гурт Beyond The Pleasure, який мені пощастило знімати якраз числа 13-го якогось там місяця. Це було зйомка синхронів для їхнього першого кліпу, який хтось десь там буде потім монтувати. Коротше кажучи – прийшов, все красиво виставив, все красиво зняв і чесний перед собою ідеш додому з вірою в прекрасне. В силу того, що я займаюсь візуалізацією музичних гуртів вже 10 років, вважаю, що мені можна довіряти в порадах стосовно того, що бажано, а що не бажано робити в кадрі. Так от, цей прекрасний колектив заздалегідь попередив мене, що в них є свій хореограф і все буде фірма. Нагадую, що на той час ще ніхто не знав, що це за гурт і що наc всіх чекає. Отже я вирішив зробити перший дубль загальним планом зі штативу суто для того, щоб подивитися на всю заготовлену красу. Подальші мої почуття дуже гарно описує фраза Андрія с гурту Psionic Аrс: «Коли на тебе в якійсь комп’ютерній грі наклали закляття і в тебе з кожною секундою знімається по -5 HP”. В мене так було з кожним новим квадратом їх треку.
Але звичайно ж то все справа смаку і заздрощі їх успіху, але як тільки я прочитав питання – це перше, що спало на думку.
8. Є грань, за яку ти не зайдеш в зйомці?
Для власного душевного спокою я навчився розділяти всю роботу на дві частини – робота для/від себе та робота по замовленню. Так от, в другому випадку я навіть не можу уявити, щоб це могло бути. Як у режисера у мене на майданчику точно ніхто не залишить купи сміття та не буде кидати бички, звісно ніхто не буде ображати тварин, і я не буду знімати нічого пов`язаного з рекламою справжнього хутра та інших таких ублюдських речей.
В своїх роботах, коли мені довіряють та дають свободу – для мене головне не підсовувати нічого глядачу на тарілочці, уникати якихось очевидних ідей та посилів. Для мене цілком нова та цікава наука – гра с увагою глядача і те, як ти подаєш йому все, що запланував.
9. Коли тобі було небезпечно і страшно при зйомці?
Нічого такого згадати не можу. На тих же зйомках 1914 в нас були гармати, кіношна піротехніка і таке інше, але чим страшніше воно гепало, тим сильніше ми потім реготали після стопу.
10. Графоманія в фотографії — що це для тебе?
Довелося гуглити це слово, тому що я з Охтирки. Бог їм всім суддя і сподіваюсь, що до мене це слово не використовується.
11. Коли твої фото використовують без вказівки авторства, які твої думки з цього приводу?
Я навіть дозволяю собі написати в коментах з цього приводу та нагадати комусь, що він мудак і так не робиться. Тому що якщо навіть гітарист Norma Jean може знайти час щоб створити сторінку на Flickr виключного для того, щоб написати мені та взяти дозвіл на розміщення моїх фоток з вказуванням автора, то кожен з наших медійних кугутів тим паче повинен поважати чужу працю. Тут немає ніякого егоцентризму абощо – просто нашій людині неможливо в своїй голові зібрати два і два до купи і зрозуміти, що воно тільки так і працює. Указуючи автора, ти даєш йому шанс розвиватись далі через тих, хто це побачить. А не указуючи, ти на майбутнє залишаєшся без моїх фоток назавжди. Я вас всіх пам`ятаю!
12. Що б ти сказав тим, хто тебе ненавидить?
Не думаю, що такі є, хоча чому б і ні. Хтось же ставить ті пару дізлайків на каналі ЗВУКОВУХА?
Я не один раз вже чув від людей наживо фразу а-ля «Я думав, ти в житті гірше. Більш пафосний та зазнатий». Я не знаю, з якої моєї кучі віє цим вітром, але я би не хотів, щоб таке враження було і надалі. Ти можеш забрати Артьомчіка з малесенького міста в Сумській області, але не навпаки. Я максимально простий і відкритий – хочу просто робити штуки, за які сам би себе поважав, курити дудочку та знаходити прекрасне навколо. За цей рік життя подалі від усіх я навчився одній важливій штуці – щирість та чесність у всьому завжди кращий варіант. Любіть одне одного та не грайте нудної музики.
Дякую тобі, Сашко. Бачиш, наприкінці я щебечу немов та сизокрила ластівочка. Мир!
Головне фото: з архіву Тементія Пронова
