Юрій Дубровський (Octopus Kraft): «В Україні більшості людей потрібно вказувати, що круто слухати»

Лідер українського пост-металічного гурту – про те, як залишитись музикантом в умовах відсутності концертної культури і засилля телепопси

Вони вкрай рідко дають концерти. Іноді не складається, іноді просто не час і не місце. Серед неритмичного часу вони вперто продовжують бурити ґрунт животворящого звуку, який складає базис українського пост-металу. Це квартет з Дрогобича Octopus Kraft, який краще один раз побачити, ніж багато разів почути про нього.

Альбом минулого року «Крізь Тисячі лісів» — це щось більше, ніж набір звуків і слів, які спонукають до роздумів про насущне. Це мантра пошуку себе через призму гнітючого навколишнього середовища. Саша Пролетарський поставив кілька нагальних питань вокалісту і гітаристу групи Юрі Дубровському – про українську незалежну сцену, причини ігнору з боку медіа та майбутнє гурту. Він відповів, як зміг.

Незабаром мине рік відтоді, як вийшов диск «Крізь тисячі лісів». Цей реліз виправдав себе?

Однозначно виправдав. По-перше, він такий, яким ми його планували зробити — більш цілісним, ідейним, відкритим і емоційно єдиним. Звичайно, з технічної сторони не все так як хотілося — та це максимум того, що ми могли зробити при наших матеріальних можливостях. По-друге, він став нашою візитівкою, в нас прибавилося слухачів, концертів та й взагалі зацікавленість медіа до нас зросла.

Що з новим матеріалом — або поспішати треба повільно?

Новий матеріал завжди накопичується десь всередині, чи це мелодії чи просто настрій який хочеться передати. А от вже його розібрати та зіграти важче — всі живуть в різних містах і з’їхатися пограти вдається украй рідко. В кожного свої справи, і музика тут не на першому місці. Спершу всі думають де заробити гроші. А зберемося пограти, певно, коли нудьга буденного заробітку остогидне і захочеться вивільнитися.

Більшість людей у нас не мають власної думки. Їм потрібно вказувати, що круто слухати, які концерти відвідувати

У вас іноді не складається з концертами — то скасування, то ще щось. Чому так?

Тут причина одна — плинність кадрів. А конкретно — барабанщики, котрі часто змінюються. То не хочуть більше таке грати, то не можуть, дехто взагалі розчаровується і розпродує весь інструмент… матеріальне бере гору, нового знайти важко, і як знаходимо, то потрібен час, щоб він в’їхав у музику і розібрав кілька треків для виступу.

З цим і пов’язана відсутність нових пісень: переважно замість того, щоби йти вперед і грати нове, ми розбираємо старе, щоб відіграти якісно концерт. Але для мене це не є проблемою, бо я не концертна людина. Кожен виступ забирає в мене багато зусиль і енергії: останнім часом після кожного виступу мій імунітет слабне і я наче хворий ще декілька днів.

Концерт — це завжди вихід із зони комфорту (дорога, харчування, шум, важкі інструменти), а я людина комфорту. А так як люди слабо відвідують концерти, то краще посидіти на репетиціях чи вдома з гітарою і щось розбирати, придумувати.

Як ти думаєш — яка основна проблема важкої музики в Украні?

Думаю, це відсутність підтримки концертної культури. За кордоном у гуртів будь-якого стилю є певна база слухачів, котрі підтримують їх незалежно від того, який рік на дворі і який стиль користується популярністю. В нас більшість людей не мають власної думки і більш піддатливі стадному ефекту. Їм потрібно вказувати, що круто слухати, які концерти та фестивалі відвідувати.

Інша проблема матеріальна і стосується обох сторін — як слухачів, так і виконавців. Перші ніколи не підуть на платний концерт маловідомої групи, бо цікавість нижча за вартість квитка. А другим важко зібрати гурт з нормальною аппаратурою й інструментами, мати можливість проводити якісно репетиції, особливо в малих містах. Нема інструментів — немає музики, а різного роду електронна музика росте, бо майже всі можуть щось спробувати «створити» навіть на смарті.

Ми ніколи не ставили перед собою ніяких цілей, окрім отримувати насолоду та звільнення. Тому й немає розчарувань і відчаю

У тебе буває часом відчуття, що ви стукаєте в зачинені двері?

Мені здається, ми і почали грати через те, що постійно стукаємо і ніхто не відчиняє 🙂 Це свого роду буденність. Я радий, що в плані музики ми ніколи не ставили перед собою ніяких цілей, окрім отримувати насолоду та звільнення. Тому й немає розчарувань і відчаю.

Виїзд в Європу з концертами — актуально для вас?

Зі смутком відповім, що ні. Я вважаю, що у нас не той рівень підготовки, бажання та можливостей, щоб ми могли це організувати. Хочеться, але напевно не настільки, щоб плюнути на речі, що здаються важливішіми. Ми не вміємо себе рекламувати, пропихати та домовлятися за виступи. Переважно просто погоджуємося або ні на те, що пропонують.

Наскільки важко сьогодні залишатись незалежним, граючи незалежну музику?

Мабуть, для комерційних проектів чи більш відомих гуртів це може бути актуальним питанням. А так як ми не прагнемо комусь сподобатися заради рейтингу чи популярності, то і взагалі це все боком проходить. Ми завжди грали те, що можемо, що виходить і що нам цікаве. Протягом років з’являються люди, котрі щось радять – на користь чи не дуже. Я особисто вислуховую, не сперечаюся – і далі роблю те, що хочу сам. Ми не конструктор і не музиканти на замовлення. Радше зламаємося, аніж гратимемо нам чуже.

Є в українському музичному процесі те, від чого тебе нудить?

Щоб аж нудило, то напевно ні. Можливо, хіба якщо М1 дивитися чи М2. Скажу, що чим далі, тим менше тих процесів, від яких нудить. Раніше нудило взагалі від українського музичного бізнесу, а зараз все більше з’являються цікаві гурти, рівень виконання виріс в рази і це приємно усвідомлювати.

Octopus Kraft не дуже шанують місцеві «музичні» журналісти, чому так? Не знають, з якого боку підійти до вас?

Можливо, ми не такі харизматичні та цікаві, щоб про нас писати чи розказувати. Пишуть ті, хто цікавиться такою музикою, слухає таке. Щоб журналісти писали, то треба мати про що писати, а в нас мало що відбувається.

Яку музику ти сам слухаєш?

Переважно слухаю одне й те саме місяцями, і це не залежить від стилю. Але люблю меланхолійність, смуток або цікавість в структурі, різні технічні викрутаси. Є гурти, до котрих постійно повертаюся і слухаю наче вперше. Це Mare, Sumac чи Old Man Gloom, Have a Nice Life, Blonde Redhead; в телефоні завжди є Amenra, Boards of Canada та Jon Hopkins, The Dillinger Escape Plan, Baptists, The Rodeo Idiot Engine, Hawk House.

Останні місяці полюбився дуже Gidge новий та Sevdaliza, Dusky, Car Bomb… Одним словом, слухаю всіляке різне – головне, щоб зі смаком та емоціями. Я не вишуковую по форумах щось маловідоме і не ганяюся за новинками — немає часу на це все. Але добре, що в ФБ є нормальні друзі та знайомі з хорошим смаком, котрі часто виставляють щось «смачне».

Використані фото з персональної сторінки у Facebook Юрія Дубровського