«#ПісніВійни». «Солдати більше вірять не музикантам, а своїм побратимам»
5 100
Координаторка проекту «#ПісніВійни» - про те, що змусило заспівати разом воїнів АТО і українських музикантів
Страшно писати ці слова: здається, за ці три роки ми вже звикли до війни. Як і музиканти України. Сьогодні оспівування звитяжних подвигів наших воїнів на передовій для них – не лише благородний жест подяки, але й одна з найпопулярніших тем для пісень.
Музичний проект «#ПісніВійни» показує зворотний бік цієї медалі за відвагу. Він проливає світло софітів на тих, хто по-справжньому знає, як звучить війна, і кому вистачає таланту та натхнення вилити пережите на полі бою в піснях. Композиції нацгвардійців, льотчиків та «кіборгів» співають разом із ними відомі представники української сцени: Тарас Тополя («Антитіла»), Іван Леньо (Kozak System), Арсен Мірзоян, Сергій «Фома» Фоменко («Мандри»), Сергій Василюк («Тінь Сонця»), «Піккардійська Терція» та інші. Лише так голоси воїнів не загубиляться в інформаційному шумі, а, навпаки, зазвучать сильніше і будуть почутими кожним українцем.
Проект розпочався майже рівно рік тому, 31 травня. Диск «#ПісніВійни» із близько 15-ма дуетами солдатів та українських музикантів повинен вийти 14 жовтня 2017-го, до Дня української армії. Чому в піснях про війну не місце гніву? Чому держава не повинна втручатися в проект? Чи можна співати про такі події в стилі вальсу та репу? Про це та інше ми розпитали в координаторки ініціативи, Галини Гузьо.
Галино, як зародилася ідея проекту? Наскільки я знаю, все почалося з композиції для Павла Табакова…
Так, поет із Чернівців Василь Фесюк написав для Павла текст до пісні «Дорога на Схід». Коли Павло закінчив створювати музику до неї, то сказав мені щиро: «Я не певен, що можу це заспівати. Краще, щоб пісню виконали справжні воїни – ті, хто дійсно були в АТО».
Окрім Павла Табакова, я також займаюся промоменеджментом вокальної формації «Піккардійська Терція», балету «Життя». За два роки виступів із ними у військових частинах та госпіталях я назбирала чимало контактів в українській армії, тому одразу почала шукати співочих воїнів. Знайшла п’ятьох хлопців, жоден із них не відмовився приїхати на студію на прослуховування. Павло послухав їх і вирішив, що співатимуть усі п’ятеро. Ці чоловіки на той час лише повернулися із війни. Всі із західної України, воювали у різних місцях, до цього моменту один одного не знали. А коли зустрілися в студії, не могли наговоритися – стільки у них було спільних тем.
Тоді, під час запису, деякі із хлопців показали нам з Павлом власні пісні. Десантник Богдан Ковальчин — авторську композицію «Бог біля тебе», нацгвардієць Максим Перев’язко зіграв на гітарі пісню свого бойового і творчого побратима Зиновія Медюха, «Молитва на Різдво». І я подумала: чому б не зібрати пісні людей, які справді були на війні?! Я не можу взяти до рук автомат, але можу допомогти захистити Україну хоча б так. Чудово усвідомлювала обсяг роботи, яка ляже на мої плечі, але разом із тим розуміла, що не можу просто так випустити цю ідею з рук – ніколи не пробачила б собі, якби знехтувала нею. Хотілося зафіксувати історичний момент. Пісні воїнів УПА і січових стрільців дійшли до нас завдяки письмовим записам, переказам із уст в уста, а нову українську фронтову пісню можна зберегти завдяки сучасним технологіям, і це навіть легше.
Я визначила три правила проекту «Пісні війни». По-перше, пісні чи вірші мають бути написані українськими солдатами за останні три роки, тобто, безпосередньо під час воєнних подій на Сході. По-друге, вони мають звучати українською. По-третє, разом із воїнами їх повинні виконувати у дуетах відомі українські музиканти – лише так ці пісні почують по-справжньому.
Деяких авторів доводилося переконувати переробити твір. Перша версія пісні Олександра Рожка «Не сумуй» звучала як шансон. Це унікальний чоловік, який воює вже 30 років. Він пройшов через Афганістан, зараз інструктує бійців української армії. Я пояснила Олександру, чому «Не сумуй» повинна звучати у рок-аранжуванні, він погодився. Коли до роботи долучився фронтмен гурту «Антитіла» Тарас Тополя, у бійця зникли будь-які запитання.
Професійні музиканти охоче погоджувалися долучитися до проекту?
Було по-різному. Коли Володимир Якимець із «Піккардійської Терції» почув мою ідею, то одразу сказав: «Галю, я в проекті!». Тарас Тополя теж погодився одразу, навіть не чуючи пісні. Він ще потім жартував: «Добре, що мені дісталася хороша!» (Сміється) Більше того, «Антитіла» взяли «Не сумуй» до свого репертуару і співають під час сольних концертів, а на концерті у Львові виконали пісню в дуеті із автором, перед трьохтисячною аудиторією.
Пісню «Бог біля тебе» десантник Богдан Ковальчин записував із Арсеном Мірзояном. Зголосився Арсен швидко, однак довго працював над аранжуванням, давав поради авторові щодо тексту. ArtSide Production зняв професійний кліп на пісню на військовому полігоні.
Учора презентували ще одну пісню та відео на вірш Богдана Ковальчина. «На схід» — дует із лідером гурту «Мері» Віктором Винником.
Чи легко було працювати із воїнами у студії? Як професійні музиканти знаходили із ними спільну мову?
Найчастіше солдати попередньо не бачилися із артистами, зустрічалися із ними лише у день запису. Звісно, вони не звикли працювати зі студійною технікою, з мікрофонами. Але їм радо допомагали як музиканти, так і команда професіоналів, яка працює над піснями. Йдеться про студію Jenny Records у Львові, де записувалися Rock-H, «Мері», Віктор Павлік. Аранжування для «Пісень Війни» створює Остап Панчишин (PANCHYSHYN), запис і зведення здійснює Мар’ян Криськув (Rock-H).
Існує стереотип, що фронтова пісня – це обов’язково або духопідйомний марш, або щось напружене і драматичне. Чи намагалися ви його зламати? Наскільки різноманітним вийшов проект із музичної точки зору?
До проекту потрапили і «старые песни о главном», і рок. Рокових пісень, звичайно, найбільше. Є вальс «Щастя – коли ти не йдеш на війну», є колядка «Молитва на Різдво». «Молитва…» вже стала народною! Ми презентували її з «Піккардійською Терцією» на День Святого Миколая, а вже на Різдвяні свята її виконували вертепи. Крім того, 5 січня 2017 року Президент України на своїй сторінці у Facebook привітав усіх з Різдвом саме цією піснею!
Невдовзі презентуємо пісню «Мій дім», це буде реп. 21-річний солдат Ігор Шолтис (псевдонім – Ігор Шульц) виконає її із репером Тарасом Гавриком. А для кліпу розмалюємо у Львові графіті одну із міських стін – це буде дуже промовистий і навіть вражаючий малюнок на військову тематику.
Як думаєте, чи можна співати про події на Сході відсторонено, весело? Звичайно, згадувати про пісні Великої вітчизняної війни в цьому випадку не дуже доречно, але переслухаймо ту ж «Смуглянку»…
Веселих, мажорних пісень про АТО мені поки знайти не вдалося. Або погано шукала, або такі пісні просто не для цього проекту. У того ж Богдана Ковальчина є трек «Сепаратюга» – їдка, сатирична річ на межі фолу. Таке до проекту я взяти не могла. Сюди потрапили, скоріше, більш світоглядні пісні.
Насправді побутових моментів у них теж вистачає. У пісні «На Схід», яку ми будемо презентувати, майже не згадується війна. Там йдеться про солдата, який повернувся додому, але через постійні сварки із дружиною хоче знову піти на фронт.
Ми злі на тих, хто прийшли на нашу землю, хто грабує нас і не дає нам спати спокійно, через кого ми втрачаємо своїх близьких. Але я не хотіла фіксувати ці емоції. Це не те, що варто передавати майбутнім поколінням.
Чи слухали ви пісні інших українських музикантів про війну? У того таки гурту «Антитіла» є композиція «У книжках», у гурту «Крихітка» – «Без імені». Як «Пісні війни» серед них вирізняються?
Добре, що українські музиканти пишуть такі пісні. Було б гірше, якби вони залишалися байдужими до війни. Але за останній рік я багато спілкувалася із військовими, і скажу вам, що вони не завжди сприймають такі пісні. Вони більше повірять пісні від свого побратима, ніж від людини, яка, можливо, ніколи й не була на фронті.
А як реагують на «Пісні війни» звичайні слухачі?
Найчастіше – словами подяки або сльозами. Люди звикли до сухої статистики зі Сходу у випусках новин, для них це рутина. Реальне відчуття війни втрачається, а такі пісні, які записуємо ми в проекті, допомагають його відновити.
Перш, ніж починати працювати над «Піснями війни», я зустрілася із владикою Борисом Гудзяком, президентом Українського католицького університету. Він попросив мене про дуже важливу річ: аби в цих піснях не було ненависті – людини до людини, народу до народу. Гнів – людське відчуття, воно цілком закономірне. Ми злі на тих, хто прийшли на нашу землю, хто грабує нас і не дає нам спати спокійно, через кого ми втрачаємо своїх близьких. Але я не хотіла фіксувати ці емоції. Це не те, що варто передавати майбутнім поколінням.
Чому «Пісні війни» – меценатський проект? Невже держава не зацікавлена у підтримці таких ініціатив?
Я принципово не хотіла звертатися по фінансову допомогу до держави. Всі ми прекрасно розуміємо, що передбачає державне фінансування. Не хотілося проходити через бюрократію, терпіти нав’язані чиновниками умови. «Пісні війни» був і залишається волонтерським проектом, громадською ініціативою. Хоча, Збройні Сили України та Міністерство оборони завжди йдуть нам на зустріч – консультують, дозволяють знімати на полігонах, допомагають з відеохронікою із зони АТО.
Я просила долучитися до проекту бізнесменів, небайдужих до нашого задуму. Із коштами на записи пісень суттєво допомогла діаспора. Співачка Аничка Чеберенчик, яка за останні кілька років на своїх концертах зібрала 115 тисяч доларів на реабілітацію поранених українських солдатів, пропонувала своїм слухачам зробити попереднє замовлення на наш диск. У проекті «Пісні війни» Аничка виконала композицію «Настане мирний час» із військовим льотчиком Сергієм Тітаренком. У 2014-му вертоліт Сергія збили під Слов’янськом, він чудом вижив, зараз пересувається на інвалідному візку. Він не втрачає оптимізму: вчиться на психолога, а у вільний час пише вірші.
Молода художниця Роксолана Йолич намалювала 10 картин, які ми продали на аукціоні та вклали виручені кошти в запис трьох пісень.
Візьмете їх на обкладинку?
Там зображені ангелики, тому навряд. Обкладинку я планую «одягнути» в камуфляж, також хочу додати до диску книжечку з текстами пісень, із яких усе почалося. «Пісні війни» випустить видавництво «Наш формат», більшу частину тиражу передамо безкоштовно на Схід. Ось тут якраз і потрібна буде допомога від держави, аби зробити це організовано.
Диск «Пісні війни» вийде 14 жовтня, у День української армії. Яка подальша доля проекту? Чи повезете його на Схід?
Хочемо зробити концерти-презентації щонайменше у Києві та Львові. Знову ж таки, без допомоги Міністерства оборони та Збройних Сил України тут навряд чи обійтися.
Учасники проекту виступають у військових частинах, госпіталях, на полігонах. Вже маємо запрошення до зони АТО. Влітку, імовірно, поїдемо на передову.
Матеріалу в нас назбиралося більше, ніж на один диск. Але поки не випустимо його, не будемо загадувати наперед.
Є вислів: «Коли звучать гармати, музи мовчать». Чому для вас принципово, аби музи не мовчали?
Зараз ми працюємо над записом пісні «Янголи у камуфляжі» воїна-барда Олекси Бика та лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка. Коли журналісти розпитували Олексу про пісню, він сказав дуже важливу річ: «Я не зустрічав авторів, які пишуть в окопах». Тобто, на війні солдат іде в бій, не шукаючи рим і не чекаючи на музу. А вже коли повертається додому, виливає свій біль у слова. Один із учасників нашого проекту, «кіборг» Станіслав Паплінський, провів у полоні понад півроку, написавши за цей час сотню віршів. А до цього він їх не писав взагалі! Такі речі треба фіксувати, аби вони не забулися.
Певно, ви мрієте про те, щоб «Пісні війни» стали новим українським фольклором, частиною нашої історії?
Ми робимо це передусім для того, щоб українці краще знали справжню ціну свободи. Але якщо хоча б кілька цих пісень колись увійдуть до шкільної програми чи будуть звучати в наших оселях, під гітару, біля вогнищ – отже, все було недарма.
За фонограмами пісень «Дорога на Схід», «Не сумуй» і «Молитва на Різдво» до мене вже зверталися вчителі, аби учні співали їх на шкільних патріотичних святах. І я собі думаю: якщо ці школярі ростуть не на «Мурці» і не на «У нас на раене», а на таких піснях, то стануть зовсім іншими людьми, які краще розумітимуть Україну і робитимуть усе на користь нашого народу, що платить надто високу ціну за те, щоб спокійно жити на своїй землі.
Не мені вам розповідати, що інформаційну війну ми програли вже давно. За 25 років незалежності держава жодним чином не вклалася в розвиток української музики. Ще п’ять років тому на телеканалах та радіо було засилля продукту від нашого північного сусіда, пробитися крізь цю інформаційну блокаду вдавалося лише поодиноким українським відчайдухам. Зараз часи змінюються, люди починають сприймати українське. Молоді артисти відчули вітер змін. Дай Боже, аби «Пісні війни» стали частиною цього процесу.
Фото надані організаторами проекту
