Rude Riot: «Як боротися? Не мовчати, коли жлоб грузить когось у транспорті»
8 322
Учасники київського гурту Rude Riot – про стиль Oі!, допомогу дитячим будинкам та відмінності західної публіки від української
Rude Riot існують більше десяти років і безперервно міняють своє відношення до музики. Їздять в європейські тури і грають свій різкий і гучний Oі! з усіма його похідними, допомагають ближнім і шукають справедливості. Це їх правда і їх стиль життя, в якому вони цілком чесні.
Я поговорив із фронтменом гурту Тарасом і бас-гітаристом Антоном про несправедливість, компроміси, людські якості і музику, яку вони роблять.
Oі! – напрям в музиці, який народився в Англії наприкінці 1970-х років. Вважається одним з відгалужень панк-року, але в той же час протистоїть загальновідомій панк-культурі. Oі! іноді називають «панк-роком для робочого классу».
Rude Riot – гурт, заснований в 2007 році у Києві. Як зазначають музиканти, команда створена «друзями, які хотіли принести звуки вуличного бунтарства у серця хлопчиків та дівчат». Називають свій стиль «антисоціальним Oі!» Випустили три альбоми, останній з яких, Dishonor, вийшов влітку 2017 року.
Наскільки часто ви стикаєтеся з несправедливістю і як з нею боротися в Україні?
Часто. З ними зтикається кожен пересічний громадянин. Це стосується всіх сфер життя та відносин у суспільстві – нерівність можливостей, відсутність прав звичайних людей перед грошовими мішками та розмовляючими головами, які повісили на себе владні регалії. Завжди дивувало, як частина людей готова іти по головам заради особистої вигоди, маніпулюючи, розкидаючись життями людей та добробутом мільйонів. Якщо вникнути у будь-яку сферу, вона буде просякнута несправедливостями, бо завжди хтось буде робити власну вигоду, когось дискримінувати, принижувати, обманювати.
Як боротися? Складне питання. В першу чергу почати з себе і частіше замислюватися про те, що нас оточує. Не промовчати, коли черговий жлоб грузить когось у транспорті, намагатися не забувати про людяність та солідарність. Починати з найдрібніших речей і рухатися вперед, нарощувати оберти нетерпимості до несправедливих ситуацій, дискримінацій та тих, хто звик чудити, бо відчуває безнаказаність.
Наскільки Oi! актуальний для сьогоднішньої України?
Він буде завжди актуальним для тих, для кого він близький. Все дуже індивідуально. Хто відчуває цю музику, її дух і посил – для тих Оi! буде актуальним. Що стосується кількісного аспекту, це вже інше питання. Повертаючись до розмови про справедливість, то теми, які може підіймати Оі! музика, дуже важливі сьогодні.
Які саме?
Протистояння свавіллю державних органів та силового апарату, бюрократія, політичні маніпуляції. Популізм, обман. Корупція, що напряму впливає на занепад всього і вся. Відмивання грошей, продажність, байдужість, дискримінації за різними ознаками від статі до кольору шкіри. Розшарування населення, бідність та відсутність реальних перспектив у величезного відсотка людей. Активізація тоталітарних рухів та угруповувань, які несуть в собі людиноненависницькі погляди та ідеології.
Ряд питань нескінченний, у яку б галузь ти не занурився – прозрієш від реального стану справ та схем, які там крутяться та контролюються. Україна – це клондайк тем, які може піднімати не лише Oi! музика, але і будь-яка інша.
Порядність, честь, поведінки та взаємовідносин, заклики до самоорганізації, ініціативності, взаємодопомоги та солідарності. Питання роботи над собою та своїми якостями – самоосвіта, самоудосконалення, теми власних переживань та відношень до всього, що оточує. Це вузький перелік можливих тем Oi!, які можуть доповнюватися, немає рамок.
Минуло рік відтоді, як вийшов альбом Dishonor. Він виправдав ваші очікування з часом?
Ми не ставили перед собою питання таким чином. За цей рік ми познайомилися з новими людьми, тричі виїзджали з концертами в Європу та відчували від багатьох підтримку – це найголовніше.
Ви п’ять років готували цей альбом. Це для вас багато або оптимально?
Альбом готувався менше часу. Просто п’ять років ми нічого не видавали і довго не мали можливості записати та видати матеріал з різних причин – зміни учасників колективу, ситуація в країні, зайнятості, відсутність коштів та інше. Планів по термінам чи «п’ятирічок» перед собою не ставимо, просто для всього свій час.
У вашій пісні «Київ» є рядок «без компромісів й страху йтиму вперед». На які компроміси ви йдете в житті?
Ми відкриті до діалогу та дискусій з адекватними людьми, готові шукати компроміси для порозумінь і це неодноразово вдавалося робити. Але це не стосується тих, хто сповідує людиноненависницькі ідеології. Хоча в рядках пісні мова йшла про інше. Про те, що не буде примирення, буде протистояння тим проблемам, якi оточують.
***
Ви займаєтеся волонтерською діяльністю, допомагаючи дитячим інтернатам. Чому це важливо для вас?
Це напрямок соціальної діяльності, який ще глибше окунає в наші реалії, особливо у стан справ у провінційних містечках та селах – це зовсім інші реальності. Підтримка, по можливості, наших друзів з різних закладів буде завжди пріоритетною, допомога у різних життєвих ситуаціях, з навчанням. Спроба показати інші вектори розвитку, що буває не лише так, як всі звикли, що можна розкривати власні можливості, таланти і жити зовсім іншим життям та іншими цінностями.
Як саме допомагаєте, в яких містах ці інтернати, чи спілкуєтесь там з дітьми, що знаєте про життя цих закладів?
Нас знають через соціальну ініціативу «Стій за дітей!», спілкуємося з дітьми з різних закладів давно, багато з них вже стали нам друзями, з якими ми підтримуємо зв’язок. Раніше мали змогу активніше цим займатися – проводилися уроки музики, діти вчилися грати на електрогітарах, барабанах, уроки малювання, тренінги з психології, фізичної підготовки, турніри з футболу, настільного тенісу, шахмат. Організовувалися різноманітні поїздки, екскурсії, літні міні-табори на декілька днів.
Зараз з ряду причин можливостей менше – брак часу, робота, фінанси, але завжди стараємося при можливості передавати те, що сприятиме саморозвитку дітей та розширенню їх світогляду. Закуповуються нові тематичні книжки та енциклопедії, які передаються дітям у руки, інвентар для занять спортом та творчістю, одяг, настільні ігри, іноді продукти харчування, засоби гігієни. Всі заклади знаходяться у Київській області – один інтернат, два дитячих будинки, один дитячий будинок сімейного типу. Також підтримуємо зв’язок з багатодітною сім’єю та сільською школою.
Як вас сприймає адміністрація інтернатів?
В деяких закладах це відкриті люди, з якими дружні відносини, взаєморозуміння і добрі стосунки. Є місця, де з адміністрацією суто технічні та робочі відносини, які треба вирішувати, щоб мати можливість напряму спілкуватися з дітьми.
Доводилось грати як у підвалах, так і на великих фестивальних сценах. Мабуть самим незвичним місцем став вузький коридор приміщення банку
Був веселий приклад, коли в один з інтернатів привезли фуру практично нових ліжок, матраців та тумб. Було домовлено з адміністрацією, що старі – ще радянські – будуть демонтовані робітниками закладу, а ми змонтуємо нові. По приїзду виявилося, що нічого не було зроблено і нас закликали все вивантажити на якийсь міфічний склад, а керівництво «потім визначиться». Ми з цим не погодились. Після двох годин простою і розуміння, що нас просто «морозять», ми застосували силу самоорганізації.
За допомогою дітей було визначено, в кого ліжка у найгіршому стані. Приємно було бачити, як один хлопчина показав всі трухлі ліжка, але посоромився показати своє у ще гіршому стані, бо переймався, щоб всім меншим вистачило. Разом з дітьми все було змонтовано, рознесено по кімнатах, старі ліжка виносилися та ламалися, щоб унеможливити їх повторне встановлення. Це було дуже круто. Все стоїть досі.
***
Повернемося до музики. Ви ділите сцену тільки з друзями. Як підходите до вибору заходу і місця проведення?
Не обов’язково тільки з друзями. Їх можна знайти виступаючи в нових незнайомих містах. Намагаємось виїзджати на всі заходи, на які нас запрошують, як в Україні так і за кордон. Місце проведення концертів для нас абсолютно не має ніякого значення, тому що ми в першу чергу їдемо до людей, які нас хочуть почути – організаційні моменти відходять на другий план. Тому доводилось грати як у підвалах, так і на великих фестивальних сценах. Мабуть самим незвичним місцем став вузький коридор приміщення банку.
В Україні багато літніх музичних фестивалів. Ви себе уявляєте на них якось?
Якось уявляємо. Неодноразово виступали на андеграундних фестивалях «Маяк Фест» і Cobra Fest хардкор, панк, ой!, хіп-хоп музики в Одесі. Для нас це були найяскравіші літні виїзди в Україні.
В яких країнах Європи ви побували з концертами? Які висновки для себе зробили після спілкування із західною публікою?
Ми мали можливість грати у Австрії, Угорщині, Німеччині, Словаччині, наприкінці літа гратимемо на фестивалі Never Forgive-Never Forget у Польщі. Західна публіка більш відкрита, ти легко спілкуєшся у кожному місті з новими людьми ніби з давно знайомими. Коли ми грали у Лейпцігу, концерт проходив на території великого сквоту, де ми мали можливість декілька днів пожити та поспілкуватися з людьми. Дуже позитивні враження від прийому та атмосфери. Сильно відчувається, що немає напрягу, тебе ніхто не розглядає і не «сканує». Привітність людей та самоорганізація на високому рівні.
А щодо висновків, то хочеться щоб відбувалося більше концертів, більше хлопців та дівчат брали інструменти у руки та починали пробувати грати. Щоб створювали щось своє та доносили через музику думки. Щоб більше гуртів з інших країн доїзджали до нас. Будемо прикладати зусилля, щоб так і сталося.
Які людські якості для вас важливіші за інші?
Людяність, чесність, відкритість, рішучість запитувати і говорити про все прямо.
Наскільки музикант повинен показувати свою громадянську позицію?
Це особиста справа кожного і система його цінностей. Кожен сам має вирішувати.
Чому наявність протесту у творчості важлива для вас?
Музика для нас – це можливість висловитися про те, що нас переповнює і що ми відчуваємо. Наявність протесту означає, що тебе щось не влаштовує і ти говориш про це у творчості. Тому для нас це важливо.
Фото: з архівів гурту (крім спеціально вказаних)
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олег Каданов: «Україна потрохи перетворюється на жорстке тоталітарне чудовисько»
