Організатори Coda Fest: «Музиканти самі винні, що в Україні не платять за музику»

Інна Масленчук та Марина Однорог розповіли Karabas Live про вінницьку публіку, фестивалі та матеріалізацію культури

З 18 по 20 листопада у Вінниці відбудеться Coda Fest. Організує його творча формація Artgnosis. Подія поєднає в собі музику, кіно, літературу та театр. На музичній сцені очікуються виступи Вeissoul & Еinius, Blooms Corda та «Фіолет», хедлайнерами літературної сцени будуть Юрій Іздрик та Макс Кідрук, а від театру – спектакль за мотивами оповідання Сергія Жадана «Приморська пустка» та ще багато іншого.

Напередодні фестивалю його організатори, Інна Масленчук та Марина Однорог, розповіли Karabas Live про ідею Coda Fest, лайн-ап, вінницьку аудиторію та матеріалізацію культури.

Про концепцію фестивалю

Нам всім подобається музика. І ми вбачаємо її у всьому. Кода – це термін, він означає розділ наприкінці композиції, який підтримує та підкреслює тональність всього твору. Через це у нас є музика в концепції фестивалю. Література та театр теж активно залучають музику останнім часом. Ми відійшли від стандартних презентацій. Тому наш фестиваль буде більш перфомативний, із залученням візуального мистецтва і музики.

Про те, як складався лайн-ап

Команди, які будуть на фесті – це все те, що ми слухаємо і любимо. Ми поважаємо «Время и стекло» и Monatik за те, що  вони роблять, однак слухаємо зовсім іншу музику. Ми підтримуємо український альтернатив, хоча з самого початку знали, що наш фестиваль – комерційно дуже  ризикований проект, тому що у Вінниці дуже мало людей, які знають, хто така Mari Cheba та Вeissoul & Еinius, хоча останні багато виступають в Україні.

Про відносини з місцевою владою

Нуль. Нас вважають у владі коммерсом. Це може прозвучати грубо, але наразі ми у фінансовій задниці. Тому що минулого року ми потрапили в серйозні мінуси. У владі нам казали: ви ж заробляєте гроші квитками, покривайте цим ваш бюджет.

Про вінницькі локації

Дирекція ТРЦ «Мегамолл» вирішила нас приютити та допомогає нам  із промо, технічним забезпеченням, логістикою. Там є нічний клуб «Люди Fusion Place», це концептуальне місце, де проходить багато різноманітних вечірок (наші партнери BearCast постійно організовують там електронні вечірки), там тусується дійсно наша аудиторія. Але, на жаль, це єдине місце. У Вінниці немає нормальних концертних майданчиків, івент-холів. Або якісь театри, або малесеньке приміщення, або палаци культури з високою рентою. Ми хочемо, щоб у нашого фесту була атмосфера. Якщо ми посадимо людей в театрі, то буде зовсім не те.

Про концертне життя у Вінниці

Місцеві організатори бояться ризикувати. В нас є колега, Влад Сівак. Він не ризикує привозити те, що привозимо ми. Хоча сам є прихильником альтернативи. Він більше по Pianoбой, «Один в каное», Vivienne Mort, тому що вони збирають великі зали. Ми розуміємо, що треба вносити новий концепт. Звісно, до Вінниці часто приїздять LOBODA та Пономарьов, Олег Винник чи Ірина Федишин. Звісно, це покупають, і люди вважають це прогресивною музикою. Здавалося б, центр України, але…

Але ми віримо, що люди прийдуть на наш фест і почують дійсно прогресивну альтернативну музику. Вінниця цікава саме тим, що тут не зайнята ніша альтеранитиви. Ми могли б робити фест у Києві, але про нього б не говорили, враховуючи плотність різноманітних заходів. Було б типу «ну, ок, ще один фестиваль». Вінниця здається голодною до таких фестів, але поки що статистика показує, що квитки більш купують саме кияни. Це мабуть тому, що люди хочуть тусити навіть восени.

Про вінницьку аудиторію

У Вінниці люблять Жадана, а про інших тупо не знають. Незнання породжує негативізм. Якщо чувак не медійний, якщо на його сторінці в Facebook 150 лайків, а не 100500, то він тут ніхто. Зараз медіний простір вирішує все, і вінницька аудиторія ведеться саме на лайки, а не на якість.

Про формування смаків

Якщо людині давати кожен день один салат і казати, що це класний салат, вона не захоче більш нічого їсти і буде казати, що салат – це круто. Теж саме із музикою. Коли ти ходиш містом і бачиш тільки «Лобода, Лобода, Лобода», то на мить думаєш: «А може вона дійсно класна?» Оце агресивне промо мабуть все перебиває. Не можна звинувачувати аудиторію в тому, що вона не знає про нас.

Ми згодні, що не допрацьовуємо по рекламі – в нас немає достатньої кількості фінансів. Працюємо в мережі, але цього недостатньо. Існує ж така категорія людей, яка не сидить в інтернеті. От їде чувак за кермом, бачить сітілайти з Лободою. В нас поки немає таких фінансів, щоби повністю заповнити сітілайти Сoda Fest…

Нещодавно був ManyFest, котрий організовували наші партнери ТРЦ «Мегамолл». Лайн-ап – The Maneken, ONUKA, Monatik, «Время и стекло». Що вразило: ONUKA всюди зутрічають тепло, а у Вінниці щось взагалі прохолодно. Найтепліше прийняли «Время и Стекло». А коли був на сцені The Maneken, то люди не зовсім розуміли, що відбувається. Їм ця музика не цікава, вона для них нудна.

Про бюджет

Бюджет складається, перш за все, з гонорарної частини. Ми не маємо права сказати «зіграй безкоштовно, тебе люди побачать, ти пропіаришся». Потім — технічний райдер, побутовий райдер, дорога, харчування. І залишається маленька квота на рекламу. Цього року бюджет у нас вищій, ніж у першого Artgnosis минулого року, а тоді було 20 тисяч гривень, взагалі смішна цифра.

Blooms Corda — одні з учасників Coda Fest.

Про материалізацію культури

За культуру в нас не звикли платити. Виконавці самі винні в цьому. Про це на Facebook Андрій Зоїн (організатор Respublica Fest — ред.) писав, що музиканти їдуть, дають концерт з безкоштовним входом та думають, що якщо спершу дадуть послухати музику, не даючи грошей, то наступного разу за концерт заплатять. Так от, ні фіга. Це профессія. В нас звикли, що не треба платити бабло за музику. Але люди не знають, скільки коштує записати альбом, проїзд, проживання, харчування. Всі думають, що заплатити, наприклад, 80 гривень за квиток – це багато. Потрібно одразу давати марку: люди, ми робимо якісний контент і очікуємо від вас підтримки.

Про українські фестивалі

У фестів в Україні позитивна динаміка. Круто, що орги не бояться влітати, вчаться на своїх помилках. Вони виводять культуру на новий рівень, і завдяки ним навіть ми дізнаємося про нові імена в українській музиці. Колись були «Чайка», «Таврійські Ігри», там грали «Океан Ельзи», Могілевська. Це вважалося крутим. Звісно, нам ще рости і рости до Burning Man (фестиваль, що проходить у США в пустелі Блек Рок з 1986 року – ред.), але динаміка сьогодення дуже подобається. Влітку ми взагалі були у когнітивному дисонансі, тому що не могли визначитися, куди їхати, деякі фести пересікалися. Добре, що є вибір.