«Один в каное»: «Боягуз може бути генієм, але від цього він не перестає бути боягузом»
Солістка львівського гурту Ірина Швайдак розповіла Karabas Live про своє бачення шістдесятників, нову пісню, альбом і тур
Наприкінці минулого тижня гурт «Один в каное» презетував нову пісню. Вона має назву «Ікони (Шістдесятникам)» і стане однією з композицій нового альбому, вихід якого запланований навесні 2018 року. Цей альбом — одна з найочікуваніших прем’єр 2018 року в українській музиці.
3 березня концертом в київському залі МЦКМ (Жовтневий палац) починається великий тур «Один в каное» по Україні. Його графік передбачає витупи у 25 містах. Кінцева зупинка – Львів, оперний театр, 24 квітня.
Напередодні гастролей лідерка гурту Ірина Швайдак відповіла на декілька запитань Karabas Live.
Історія дуже неоднозначна, бо люди, які її творять, різні. Кожен зі своїм «порогом больової чутливості»
На ваш погляд, чи шанує належним чином українське суспільство діяльність шістдесятників, або це все ж досі тіньові герої?
Пам’ятаю, в школі ми вивчали творчість шістдесятників в рамках програми, але нам ніхто ніколи не розповідав про контекст. А він якраз дуже важливий: переломний момент в образному мисленні, свіжі теми, відсутність страху (не у всіх, звісно) і «мирна» протидія радянській владі, яка зустріла далеко не мирний спротив в вигляді замаскованих вбивств, тюрем, які зіпсували здоров’я і призвели до передчасного кінця, примусових лікувань в психлікарнях абсолютно здорових людей.
Все це я дізналась пізніше і не від своєї шкільної вчительки. То чи може наше суспільство належним чином цінувати таких людей? Думаю, відповідь очевидна.
Як думаєте, чого могли б навчитися сучасні митці та громадські діячі в шістдесятників?
Цілісності. Історія дуже неоднозначна, бо люди, які її творять, різні. Кожен зі своїм «порогом больової чутливості». Тому я говорю про найкращих представників шістдесятництва: тих, в яких сила таланту поєднувалась із світоглядною силою і безкомпромісністю.
Боягуз теж може бути генієм, але від цього він не перестає бути боягузом. І коли настає момент розставляти пріоритети, таланту добре римувати чи брати високі ноти недостатньо.
Для вас є головні знакові твори, які максимально виявляють дух руху 1960-х?
Мені подобається, що цей період не обмежується виключно викривальними по відношенню до влади темами. Це бунт не лише проти стстеми, але й проти зашкарублих класичних поглядів в мистецтві. Абсолютно новий виток в українській творчості, стрімкий технічний прогрес, космос, заримований в віршах, артхаус того часу.
Хто робив електронну складову цієї пісні і де й ким вона була записана та зведена?
Наш гітарист, Устим Похмурський. Електронні музичні експерименти – його давнє захоплення і ми вирішили спробувати застосувати їх до нашої музики. Точніше, сама музика захотіла цього, а ми просто пішли за нею, послідовно і органічно.
Записували пісню в Дніпрі, а зводили вдома. Зведенням теж займався Устим.
За звучанням «Ікони» є типовою композицією для майбутнього альбому, або решта матеріалу буде в іншій стилістиці?
Ми намагались об’єднати пісні за звучанням, та не ставили собі за мету будь-якою ціною відійти від акустики. Розширили тембр акустичної гітари за допомогою ефектів та семплерів, внесли удари класичної барабанної установки. Це те, чого ми хотіли: додати глибини звучанню і залишитись собою.
Останнім часом в світі є популярною тенденція вносити в електронну музику елементи живості, проте живий звук залишається лише доповненням. В нашом ж випадку живе звучання – це основа, а елементи електроніки допомагають нам розширити спектр своїх можливостей, не стаючи при цьому заручниками машини.
Ви будете знайомити слухачів з новими піснями на концертах. Чому ви вирішили не показувати пісень до початку туру?
Ми вирішили дати нашим слухачам можливість вперше почути нові пісні. В буквальному розумінні того слова. Принаймні я була б щасливою потрапити на такий концерт, відчувала б себе особливою.
Фото: Тетяна Вільчинська
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Что ждать от украинской музыки в 2018 году