Музика, яка вас здивує: [О] — «Самий сок»
8 688
Філ Пухарєв пояснює, чому альбом нового проекту лейбла Masterskaya змінює погляд на українську електроніку останніх років
Давайте чесно: якщо Івану Дорну вдається бути трендсетером української поп-музики, то артисти його лейбла Masterskaya поки що цілять у мішені, в які на нашому полігоні хтось все ж встиг влучити незадовго до них.
Constantine виявився напрочуд талановитим послідовником «Стыцамена», тільки не помішаним на хаусі та соулі, а залюбленим у неокласику. Цьомки-бомки Lissa Wassabi із мармеладним синті-поп присмаком виявилися добре знайомими тим, хто раніше чув пісні INAIA (вона ж – K.A.T.Y.A., вона ж — Ия). А де YUKO, там і ONUKA, яка дала нове життя фолькотроніці ще три роки тому.
Так було до 26 червня. У цей день Masterskaya випустила «Самий сок» – дебютний міні-альбом гурту [О]. Новоспечений дует колишньої бек-вокалістки Brunettes Shoot Blondes, KADNAY, Олега Скрипки та электронного продюсера із досвідом гравця на трубі поцілив у «яблучко», у бік якого їхні колеги по сцені навіть не дивилися.
Спершу [О], як це не дивно, хочеться порівнювати саме із YUKO. За самим лише зовнішнім виглядом музикантів помітно, що обидва проекти зійшли зі спільного конвеєра. У Юлії Юріної – типова рейверська зачіска, в Ольги Чернишової – не менш тусівочний hair style із дредами, а Стас Корольов і Саша Каспров, здається, походять з одного клану бороданів. Наріжними каменями звучання і одних, і інших є електроніка. Але бійка між сусідами не відбудеться, бо далі починаються принципові відмінності.
YUKO влаштовують народній творчості випробування колючими семплами та рваними бітами. Роблять лоботомію нашій історії, як і десятки таких самих молодих і гарячих. Чіпляються за старе, нашвидкуруч прикручуючи нове. [О], на відміну від них, складають крихкі аудіоколажі, в яких живе сучасний український дух. Не женуться за трендами тут, а роблять так, як хочуть, з огляду на «там». Творять історію сьогодні.
«Самий сок» – сон хіпстера у літню ніч. Перед тим як лягти, він начитався української поезії ХХ століття і наслухався модного-закордонного. І перше, і друге наші музиканти люблять брати за творчий взірець, але зіграти у комбінацію ще ніхто не здогадався. «Мушечки» нагадують вірші Михайля Семенка із його одержимістю «машинами і магазинами» під суповід Disclosure. «Лебеді» і «Летючий корабель» міг би написати Василь Симоненко, а виконати – FKA Twigs чи Джеймс Блейк. «Пікачу» – спроба поплескатися у піні хайпу після «покемономанії» під супровід сібуя-кей (різновид святкової музики в Японії).
Нарешті, «О» – пляжний маніфест, який ніби навмисне іде наприкінці зі знущальною поміткою «bonus track» та рядками: «Якщо не чули ви про нас, то усе гаразд. У нас іще є час». Сміливо, але не зухвало. Не самовпевнено, а саме впевнено. Вони навіть мислять інакше.
Можна і далі рвати плоди із бабчиних дерев для власних ультрамодних соковитискалок. Натомість [О] пропонують сходити до супермаркету через дорогу. Хтось пишається продуктом вітчизняного виробника. А ці двоє радіють просто від того, що його не соромно ставити на одну полицю з імпортним.
Альбом «Самий сок» повністю:
Фото надані прес-службою [O]
