Kozak System розповіли, як українським музикантам закохати в себе Захід

Іван Леньо та Володимир Шерстюк згадують свої перші європейські гастролі і пояснюють, як молодим артистам підкорити європейську публіку

Коли сучасні українські музиканти намагаються досягти успіху за кордоном, везучи туди «інтернаціональну» музику з англомовними текстами, нам стає смішно і сумно. За 20 років подорожей до Європи ми отримали величезний досвід і змогли зробити деякі висновки щодо того, чим наші митці можуть підкорити світ.

З середини 90-х ми — Іван Леньо і Володимир Шерстюк — грали в різних гуртах. Їх назви наразі не мають значення. Наша історія про те, як ми сприймали світ 15 років тому, що винесли з цього досвіду і чим могли би поділитися з колегами-початківцями.

Не бійтесь бути авантюрними

Леньо: Ми обидва родом з Радянського Союзу. Я – із Західної України, Володя зростав у Києві. Ставлення до СРСР в нас було специфічне – ми розуміли, що майбутнього для людини, яка хоче по-справжньому відчути рок-н-рол, тут майже нема. Не дивно, чому ми відчайдушно намагалися втекти звідси.

Ми познайомилися в 1996-му в гуртожитку київської консерваторії. Я на той момент закінчував аспірантуру. Міг залишитися викладачем, отримувати копійки, але головне – чого я мав навчати дітей? Як би вони потім заробляли собі на хліб?

Володя з’явився дуже вчасно і запропонував використати наш талант в іншому роді музики. Ми почали грати вечорами на зараз вже неіснуючому кораблі River Palace на Дніпрі. Спочатку грали для іноземців ірландську музику, яка за своїми мелодичними і ритмічними складовими дуже подібна на нашу. І в якийсь момент зрозуміли, що можемо домішувати до ірландських пісень українські народні, що нас страшенно захопило.

Іноземці думали, що ми виконуєм ірландські пісні незрозумілою мовою. І коли ми пояснювали, вони відповідали: «О, то ми з вами брати!» Власне, вони нам і підкинули ідею переїзду в Німеччину.

Шерстюк: На той час в нас навіть інструментів достойних не було – свої гітари ми робили самі. Я інженер з електронної техніки і всі апарати, на яких ми грали, я збирав із лахміття – сам паяв. Іван грав на акордеоні з двома мікрофонами через спеціальну коробочку з текстоліту, яка була спаяна для того, щоби підсилювати якось звук. Оце був початок нашого рок-н-ролу.

В нас з’явилося багато гуртів, які грають сучасне музло, співають англійською і не розуміють, чому комплімент «вони не схожі на українську групу» зовсім не комплімент

Леньо: І це неймовірно важлива річ, тому що сучасні музиканти мають повністю всю сучасну технічну базу. З одного боку – це неймовірно добре. Але з іншого боку ти позбавлений досягання своєї мети. Коли ти долаєш перешкоди – ти стаєш набагато сильнішим і набагато мотивованішим. Це було важливо для нас з точки зору набування першого досвіду, який є безцінним.

Плекайте пристрасть

Шерстюк: Виїжджати до Європи ми почали в 1997-му. А як потрапили туди, нам сказали, що там «на шляпу» можна добре заробляти! Коли твої батьки-науковці отримують 20 доларів на місяць, а ти таку саму суму заробляєш за день, граючи українські народні пісні в Гамбурзі, Берліні, Амстердамі чи Мілані, це вагомий аргумент!

Леньо: Пригод в нас було чималенько – нас затримувала поліція, ми встрявали у халепи, навіть сиділи в тюрмі. Все було нове і незвичайне. Вже в першу подорож Німеччиною ми змогли купити собі хороші інструменти. Пам’ятаю, що бас-гітара Володі коштувала 1200 німецьких марок. І ми заплатили за неї монетами! До сьогодні пам’ятаю вираз обличчя того продавця!

Шерстюк: Тому що звідки би могли взяти паперові гроші, якщо грали на шляпу? Ми виклали в магазині все що назбирали — так нам хотілося, така була пристрасть.

Леньо: А коли купили власний автобус – потриманий Ford Transit помаранчевого кольору – відразу зробили заїзд Європою на 13 тисяч кілометрів. Познань, Берлін, Мюнхен, а потім по Італії – і не по автобану, а гірськими дорогами. Тому що кому цікаві автобани? Ми навіть стерли передні тормозні колодки – такі були круті спуски.

Шерстюк: Ми не тільки подорожували, грали і добре заробляли, але й ходили на концерти класних виконавців – Сезарії Евори та інших, кого тут ніхто не знав. Вони сформували наш музичний стиль і смак на багато років вперед. Їхньою основною об’єднуючою ознакою було використання в своїй музиці мелодій свого народу. А це є неймовірно важливим. Це й вирізняє тебе від будь-кого!

Ви ніколи не будете цікаві за кордоном, якщо ви не будете мати в своїй творчості музичний ген своєї країни

Скажімо, Rammstein – абсолютно етнічна німецька група. В їх музиці звучить Німеччина. Так само в музиці The Beatles звучить Шотландія і Англія. Я вже не кажу про The Wailers і Боба Марлі, завдяки яким весь світ знає про Ямайку. Чому українська музика досі на світовому рівні не звучить так само на рівні бренду?

Тримайтеся коренів

Леньо: Тоді ми зрозуміли, що будемо продовжувати грати музику з етнічними мотивами. Бо, по-перше, вона не потребує перекладу. А по-друге, представляє все те, що ми як люди, громадяни і митці любимо, знаємо і пропагуємо. І ми склали свою концертну програму так, що могли грати в будь-якому європейському пабі музику з суттєвими домішками української традиції.

Шерстюк: З того часу ми об’їздили 18 країн Європи і Америки. Це вкрай важливо: якщо твоя музика не несе ознаку твоєї землі, ти просто перетворюєшся на пепсі-колу чи McDonald’s. На музичний і творчий фаст-фуд. Якщо говорити про вартісність гурту чи будь-якого творчого проекту, то вона завжди полягає в його унікальності. А ми чогось соромимось показувати її.

Леньо: Наразі в нас з’явилося багато гуртів, які грають сучасне музло, співають англійською і не розуміють, чому комплімент «вони не вхожі на українську групу» – зовсім навіть не комплімент. «Фірмовість» – це річ, яку дуже легко досягнути. Просто треба бути фахівцем. Інша справа – унікальність. Українці потенційно мають в собі цю унікальність і не повинні соромитись показувати її в світі.

Уникайте запозичень, творіть своє

Шерстюк: І ми зараз не тільки про своє коріння. Велика проблема полягає в тому, що наші молоді музиканти звикли тупо щось запозичувати, не вдаючись у суть.

Леньо: Далі Волинської області такий матеріал все рівно нікому не цікавий. І коли я зараз бачу, як молоді команди намагаються створити «запозичений» продукт – я відразу бачу, звідки це здерто.

Шерстюк: Музиканти не переймаються культурною основою тих артистів, з яких вони здирають. Наслідуючи умовних Imagine Dragons, не розуміють коріння їх музики. Не треба їх копіювати! Треба слухати, аналізувати і посадити це на свій український грунт. І тоді виросте справжнє дерево на основі сучасних технологій, віянь музики – але твоє. Неповторне і абсолютно унікальне – те, чого бракує українському шоу-бізнесу.

Іван: Проблема в тому, що ніхто з українців не мислить глобально про створення продукту світового масштабу. Один Влад Троїцький. Він створив DakhaBrakha, які зараз дають концерти по всьому світі. Ми цим гордимося, тому що робимо те саме.

Цей шлях важчий і складніший. Але ще раз повторюю: ви ніколи не будете цікаві за кордоном, якщо ви не будете мати в своїй творчості музичний ген своєї країни.

Українські музиканти, перестаньте дрочити на московський шоу-бізнес. З одного боку в нас сусіда вже немає

Ви маєте зрозуміти – одноразово виїхати за кордон не є проблемою. Це має бути системна робота. Але ця робота в першу чергу є наслідком системної роботи створення цілого шоу. І я звертаюсь до людей, які думають, що англійська мова їх врятує. Для того, щоб було доступніше зрозуміло, колись була така група в Україні – «Чорнобривці». Афроамериканці співали українські пісні – так само, друзі музиканти, ви виглядаєте, співаючи англійською перед іноземцями.

Якщо і допускається такий спів – то тільки як стьоб, як це робить Dubioza Kolektiv, Kultur Shock, Enej. Я свідомо співав «Мамая» англійською мовою як прикол, як спробу показати оцю ту фішку, яку років 15 назад започаткував Горан Брегович разом з балканськими музикантами. Це була спроба на поганій англійській мові донести інформацію про свою країну.

А наші намагаються, щоб мова була бездоганна, мелодії англійські, мелізматика пентатонічна, тексти ні про що… І така людина приїжджає за кордон і каже: «Я з України». А по чому видно, що ти з України? Коли на «Євробаченні» співав Сальвадор Собраль – всі розуміли, з якої країни ця людина. А з якої країни ця дитина з різнокольоровими очима?…

Шерстюк: Інтеграція української музики в європейський шоу-бізнес може відбутися виключно за умов унікальності і неповторності. І український музикант може бути неповторним виключно тоді, коли він стоїть на корінні.

Леньо: І коли говорять про наш так званий «націоналізм» – то є не наслідок наших розумових аналізів, а філософія сприйняття світу з 14 років. Ти не можеш досягнути ніякого успіху в будь-якій галузі своєї діяльності, якщо галузь твоєї діяльності не буде мати коріння.

Леньо: І останнє, що я хотів би сказати: українські музиканти, перестаньте дрочити на московський шоу-бізнес. З одного боку в нас сусіда вже немає, забудьте його раз і назавжди. Не ностальгуйте за тим, що ні один серйозний український артист більше не поїде до Москви.

У вас є кордони з Європою, яка поки що декларує до нас порядність. І вона буде ставитись до нас так, як ми будемо себе подавати. Якщо ми матимемо чітку позицію, чіткий стержень, – то і європейці будуть ставитися до нас відповідно. Якщо ми самі себе не поважатимемо, то не чекайте, що вас хтось буде поважати.

Фото: з архівів Івана Леньо і Володимира Шерстюка. Головне фото: Міха Хайкін

Kozak System — український рок-гурт, який щорічно представляє Україну на європейських та світових музичних фестивалях. Серед них TRUTNOFF (Чехія), Przystanek Woodstock, Krajowy Festiwal Piosenki Polskiej, Oświęcim LIFE Festival (Польща) та ін. Гурт побував з концертами у 18 країнах світу, зокрема в Сполучених Штатах, Канаді, Польщі, Німеччині, Італії, Ірландії та Англії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Коли почали тупати, було дуже приємно». ONUKA розповіла про свій тур по Європі