Сергій Мартинюк: «Мої пісні про закоханості, побачення, цілунки, нічні розмови»

На прохання Karabas Live фронтмен гурту ФІОЛЕТ згадав комічні й романтичні ситуації, які траплялися під час виступів його гурту

До Дня всіх закоханих пасує писати щось добре і світле, що на гнітючому фоні всіх можливих і неможливих «зрад» нагадало би нам про дійсно важливе в житті. Щось, що лишається з нами попри зміни політичних курсів, культурних парадигм та сезонних трендів. Наприклад, про музику. Чи любов. А краще – про одне та інше разом.

Хтось із сучасників сказав: вся музика пишеться з любові, джаз це чи хардкор, тільки одні пишуть її з присутності любові в собі, інші – з її відсутності. Можливо, в цьому щось і є.

Вже й не пригадати достеменно, де в моєму житті в далекому 2009-му була любов, чим вона займалася і що слухала, та з перших пісень «Фіолету» нам судилося стати на нелегкий шлях творців «любовної лірики».

Нелегкий, бо вторований настільки широко, що замість шляху ти потрапляв в густий ліс собі подібних авторів зі спільним корінням, але таким неозорим і світло-перспективним небом над кронами наших наївних голів… Окрім тем любові, ми не могли оминути соціальної та філософської проблематики, але сьогодні мова не про це.

Я діставав нотатник і без жодної фальші чи надуманого символізму переповідав в нехитрих текстах історії з свого минулого, теперішнього і дуже часто — майбутнього: перші закоханості, короткі побачення, нестримні цілунки, справжні почуття, життя між містами, нічні розмови до ранку і, звісно, розбиті губи, надщерблені серця і покусані лікті.

На репетиційних базах та студіях ці історії поступово обростали кострубатими тілами, несміливими звуками та настроєвими контекстами. Хотілося чесності та відкритості. Хотілося розуміння і діалогу з людьми по той бік пісень.

Під час виконання «Я твій» на весіллі матір когось із молодят з матами і криком «сатаністи!» кинулась виривати в мене мікрофон. Білого танцю ми так і не дочекалися

Ми незчулись, як на наших концертах почала формуватися віддана спільнота шанувальників. Переважно дівочої статі, якій «любовна лірика» подібного штибу дивним чином допомагала зживатися зі своїми не завжди хорошими досвідами та будувати віру в «омріяне краще». Ми порозумілися, а тоді все і закрутилось. Пісні починали жити своїм життя, непідконтрольним нам, надихаючи одних і вганяючи в депресію інших.

До нас долинали історії про доленосні знайомства на концертах, про важливі життєві рішення, про пережиті почуттєві катаклізми. Люди дякували, а ми нарешті починали усвідомлювати, що наше вечірнє хобі для когось означає значно більше ніж просто післяробочі здибанки і ситуативне піснетворення. Коли стриманий мен у Франику розповідає тобі, що якби не ми, то він би не спробував, що таке польоти з гуртожиткового карнизу, тобі стає ніяково і водночас приємно.

Різне траплялося… Добре пригадую освідчення в Чернівцях на концерті мого сольного проекту, де хлопець по імені Ярослав робив пропозицію майбутній дружині, з якою, до слова, познайомився на київському концерті «Фіолету». Разом ми співали «Наш рай» і майбутній наречений читав присвяченій коханій вірш. Найбільше, чого я боявся, аби та з хвилювання і тільки їй відомих причин не відмовила.

В одному з обласних центрів Західної України шанувальниця «Фіолету», аби потрапити на наш концерт, була змушена лишити свого ревнивого хлопця

Схоже було минулої осені і в Дніпрі, де зі сцени затишного «Поплавка» перед піснею «Вона моя» хлопчик у піджачку освідчувався своїй дівчині. Слова зайві. Любов торжествує. Музика звучить.

Були ситуації і більш трешові. Якось нас запросили відіграти акустичний міні-сет на весіллі: наречена таким чином хотіла зробити подарунок чоловікові, який дуже любив нашу музику. Під час виконання «Я твій», на словах «зацілований до смерті, але живий…», матір когось із молодят з матами і криком «сатаністи!» кинулась виривати в мене мікрофон. Білого танцю, під час якого планувалася ще одна наша пісня, ми так і не дочекалися. Добре, що гонорар свій отримали відразу по приїзді на паті.

Іншим разом, в одному з обласних центрів Західної України одна з шанувальниць «Фіолету», аби потрапити на наш туровий концерт, була змушена лишити свого ревнивого хлопця. Той забороняв їй швендяти рок-н-рольними тусами, мовляв, знаю я цих музикантів: зараз ти під сценою підспівуєш йому свою улюблену пісню, а вже за годинку ніхто з музикантів не може потрапити до гримерки, бо фронтмену забаглося терміново усамітнитися.

Дівчинка вдалася до крайніх засобів. На тому ж концерті вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, стала мамою дівчинки, найкращі колискові для якої досьогодні виконуємо ми.

Були ситуації і комічно-фанстасмагоричні. Кілька років тому я отримав лаконічне повідомлення, в якому хтось невідомий ділився зі мною на перший погляд дивною інформацією: «дівчинка, народилася 24 червня, назвали Христиною, вага – 3,200, безмежно дякуємо». Моє тіло вкрив холодний піт, я гарячково почав згадувати все, що було і чого не було, намагаючись вирахувати, хто ж мені написав і що це все означає.

Таки наважився відписати. Виявилося, мені дякували за зачату під наші пісні доньку, яка днями з’явилася на світ. Я видихнув з полегшенням і то була мить справжнього визнання значимості того, що ти робиш. Що б там не чекало нас попереду. Скільки б раз давні друзі і колеги не питали, коли я нарешті знайду нормальну роботу.

Що таке музика? Інколи це сумніви і страждання, вічні трабли і розчарування. Але в більшості музика – це любов. Так як розумієш її тільки ти

Кінець кінцем, зі своєю майбутньою дружиною я познайомився після одного з наших акустичних концертів у Києві в листопаді 2013-го. Разом із своїм тогочасним хлопцем вона намагалася не пропускати наших виступів у столиці і то був чи не перший раз, коли вона прийшла на нього сама.

Що таке музика? Інколи це сумніви і страждання, вічні трабли і розчарування. Але в більшості музика – це любов. Так як розумієш її тільки ти.

Любов до життя з його радощами та труднощами, до себе, у всіх своїх вадах та достоїнствах, до такого складного світу і не завжди хороших людей навкруги, а особливо – до тих, хто тебе одним своїм існуванням поруч, звичним запахом парфумів, рідним тембром голосу, ходою, яку ти впізнаєш в натовпі з тисяч людей і незламною вірою в тебе, надихає на все нові і нові пісні. Надихає на життя.

Любові нам всім і музики, яка надає крил і певності, що все це має сенс. І все збудеться!

Сергій Мартинюк — фронтмен гурту ФІОЛЕТ, письменник, поет, засновник та організатор фестивалю «Бандерштат»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Полиция, матросы, нимфоманки. Музыканты — о своих самых ужасных концертах