I Want To Break Free, або Як музика стала вільною

Редактор Karabas Live Юрий Береза - про українське видання книжки "Як музика стала вільною" і головні таємниці музичного піратства

Книжок про розвиток музичної індустрії до наших книгарень доходить мало. Серед сучасної літератури і другорядної фантастики до читача потрапляють поодинокі екземпляри, які хоч якось відкривають завісу над «фабрикою хітів». Видавництво «Наш Формат» вирішило просувати цю тему в маси та минулого місяця представило українське видання книги Стівена Вітта «Як музика стала вільною». Раніше її можна було придбати в нас тільки в російській версії.

В двох словах, «Як музика стала вільною» — це про те, як один хлопець придумав, інший — розвинув, а третій — відкрив ящик Пандори всьому світу. Три сюжетні лінії, де головні персонажі в якійсь мірі впливають один на одного, але при цьому не перетинаються. Можна сказати більше. Ці люди в реальному житті між собою навіть не знайомі.

Дійові особи:

— Карлхайнц Бранденбург з інституту Фраунгофера, який придумав формат mp3;
— Даг Морріс, голова Sony Music Entertaiment, двічі підкорив сучасний хіп-хоп;
— Бенні Лайделл «Делл» Гловер, який злив в мережу не одну сотню альбомів.

«Не судіть книжку за обкладинкою», — сказав хтось дуже розумний. Фраза пішла в народ.

Обкладинка українського видання «Як музика стала вільною» не з привабливих. Не дуже зрозуміло, яка саме музика стала вільною — вся або тільки Metallica, Iron Maiden, AC/DC, чиї фірмові шрифти були використані в оформленні. На Facebook дизайнер Ілля Стронґовський писав, що хотів зробити головну картинку впізнаваною і знайомою масовому читачеві. Рішення вірне і виправдане, але в підсумку вийшло громіздко.

Друга частина слогану на обкладинці, а саме «Перемога піратства», не зовсім вірна. Піратство — це потужний феномен, але далеко не домінуючий. До того ж, за нинішньої доступності стрімінгових сервісів і онлайн-магазинів, ваги, на яких знаходиться легальний контент і вільні файлообмінники, вирівнюються.

Але як вже було сказано — не судіть книгу за обкладинкою. Адже під нею ховається, мабуть, одна з найбільш вражаючих і захопливих історій про музичну індустрію, яка розказана з усіма фактами. Дивно, що жодна з голлівудських студій не застовпила за собою право на екранізацію.

«Як музика стала вільною» — це міцний хват за глотку. 350 з копійками сторінок «з’їдаються» за три дні. Я цю книгу читав вдруге (до цього — російською), але здавалося, що вперше. Це враження складалося за рахунок відмінного перекладу з не одним десятком виключно українських діалектизмів. Текст захоплює ще більше і стає живим, майже що летить.

Але і в перекладі є дрібні огріхи. Наприклад, транслітерація псевдонімів американських виконавців або незграбність в перекладі жаргонних слів типу «хуки», що в українському перекладі стали «гачками». Також дивно виглядали  величезні виноски на півсторінки, які пояснюють слова на кшталт «трек» або «сонграйтер». Для термінів варто було б створити словник в кінці книжки.

Однак на це можна спокійно заплющити очі, враховуючи який матеріал знаходиться перед нами. Кулуарні пристрасті гігантів Warner Bros. і підйом нігілістичного хіп-хопу від Dr. Dre або Snoop Dogg натикаються на німецьку педантичність і нескінченні обчислення, які дозволили стиснути пісню настільки, що її можна завантажити в плеєр.

Стикаються лобами в одній книжці ідея iTunes, сервісу Vevo і першого стрімінга — щоб послухати пісню, треба було подзвонити по телефону. В той самий час розгортається шпигунський бойовик, в якому крадуть головні альбоми року з секретного заводу, ховаючи їх у бляху ременя для штанів. Інтернет-баталії між головними «зливальниками» контрастують на тлі розслідування американських спецслужб, які, як собаки, носилися за Деллом, коли той у них був практично під носом.

При всій насиченості персонажами і подіями, автору вдалося уникнути мішанини і плутанини, розклавши все по своїх місцях. Таке ретельне і послідовне структурування дорогого коштує. Книга Стівена Уїтта — це про неймовірне, але в той же час очевидне. Про те, що лежить на поверхні, коли все копають в глибоку глибину. Так, шлях до людини, чиї піратські mp3-файли ви швидше за все слухаєте прямо зараз, був не з найлегших. Але від розповіді Делла волосся дибки стає. Чому? Незаконний злив музики здається всім чимось неймовірно складним, екстремальним і небезпечним. Насправді, єдине, що тобі загрожувало, якщо тебе зловлять зі свіжим альбомом Каньє Веста — звільнення з роботи. Тільки з часом це набуло неконтрольованого масштабу та кримінального змісту.

Піратство виникло в американському містечку Шелбі на 15 тисяч осіб, де расова сегрегація і потрісканий асфальт замінилися на заводи великих франшиз і конгломератів. Дивно, що це явище вималювалось не в якому-небудь місті, а в глухий провінції. Це з одного боку. З іншого — зло народжується в маленьких, непримітних місцях. Все за канонами фільмів жахів.

Однак зараз назвати піратство абсолютним злом важко. Деякі артисти зливають альбоми навмисно. Іншим зливи допомагали побудувати кар’єру. Третім зливи кар’єру, звичайно, вбивали. Але, як говорилося на нещодавній дискусії про книжку на Книжковому Арсеналі, без піратства багато з нас не мали б тієї музичної обізнаності, що є зараз. Тобто, піратство можна вважати анти-героєм. Не лиходієм і не позитивним персонажем.

Але зараз ситуація стає все більш інтригуючою. З минулого місяця інститут Фраунгофера перестав ліцензувати mp3, а це означає відсутність розроблення, підтримки і, як багато хто стверджує, — вбивство формату на догоду формату ААС. Але це не означає буквальну смерть. Тепер за mp3 не треба платити авторські відрахування людям, які його придумали, що автоматично розв’язує руки потенційним гравцям. Все тільки починається.

Шукайте книжку Стівена Вітта «Як музика стала вільною» у книгарнях вашого міста або на  сайті видавництва «Наш Формат»

Фото — Music Biz, The NewYorker.