ІСПАНІЯ: «Скрябін» належить людям, а ми – самі собі»

Новий гурт, створений учасниками «Скрябіна» за допомогою відомих колег, випускає дебютний альбом

На музичній мапі України з’явилася своя локальна ІСПАНІЯ. Так називається новий проект гітариста «Скрябіна» Олексія Зволинського і фіналіста «Голоса країни» Аніса Еттаєба. Проект не простий: залучення до складу барабанщика ТНМК Віктора Корженко і басиста Green Grey Сергія «Bolt» Іофика дозволяє говорити про нього як про супергрупу.

ІСПАНІЯ презентувала себе наприкінці 2016 року. В наступні місяці музиканти виклали в інтернет кілька ударних треків, що нагадали слухачам «золоті часи» «Скрябіна» і водночас виявилися достатньо оригінальними, щоб не звертати увагу на схожість. Півроку потому музиканти готові нарешті видати свій дебютний альбом «Егоїст».

Про кавер-гурти, матюки, щасливий випадок, спадщину «Скрябіна» і майбутнє гурту без Кузьми – і, звичайно, про сам альбом – ми розпитали Олексія Зволинського і Аніса Еттаєба.

Останні два роки «Скрябін» працював з Женею Толочним, Женею Галичем, Анісом Еттаєбом. Олексій, коли ви зрозуміли, що хочете працювати з Анісом в рамках окремого проекту? І чи було це причиною того, що Аніс більше не співпрацює зі «Скрябіним»?

Олексій Зволинський: Щоб творити щось нове, важливо мати союзників. Так було у мене із Кузьмою. Колись, коли ми тільки почали співпрацювати, я побачив у ньому захоплену своєю справою людину. А це дуже важливо – захоплення! Отримувати задоволення від своєї справи і бачити у ній майбутнє. З такими людьми можна гори звернути. Мабуть, саме таку людину я побачив в Анісі.

Якщо чесно, я ніколи не думав, що колись створю якийсь новий проект. Навіть коли Кузьми не стало, я не думав в ту сторону. Але, коли ми почали співпрацювати з Анісом, я знов відчув отой запал у творчості. Він рокер! Ми із ним по-справжньому драйванули на сцені. Більш того, як виявилось, у нас із ним однакове бачення музики, творчості і, напевне, сприйняття себе у житті. Абсолютно не плануючи нічого, ми просто ділились творчими ідеями. І так вийшло, що у тому творчому симбіозі у нас викроїлось кілька пісень. На той момент у «Скрябіні» новий репертуар було презентувати зарано і не доречно. Так ідея нового проекту прийшла сама собою.

В історії музики чимало випадків, коли гурти, втративши ключового учасника, запрошували на його місце нову людину і не міняли при цьому назву. Чи думали учасники «Скрябіна» про те, щоб продовжувати діяльність гурту з новим постійним фронтменом? Як он INXS колись, які навіть зорганізували для цього телеконкурс на кшталт «Голоса».

Олексій Зволинський: Щодо «Скрябіна» — все дуже складно. Смерть Андрія сильно тріпонула моє життя і життя музикантів. Ми були, як і всі, шоковані, а ще більше розгублені. В момент, коли це сталось, у нас були заплановані концерти. Хтось із замовників дзвонив і просив повернути завдаток, а хтось пропонував не відміняти запланований концерт, а все ж зіграти його, але у вигляді вечора вшанування пам’яті Кузьми. Сім’я Андрія також думала, чи існувати гурту і надалі. Мама навіть зверталась до фанів… Я особисто не уявляв, що гурт перестане існувати. Скрябін – це більш ніж 15 років мого життя. Тому я просто не став противитись плину подій, які складались так, що Скрябін і досі існує.

А от щодо єдиного виконавця – я мав на хвилину таку думку, що ним міг би стати Аніс. Занадто багато знаків на це вказували – він львів’янин, вчився у тому ж інституті, що й Кузьма, також стоматолог, і навіть кілька разів виступав із ним на одній сцені… Його харизма підкорює людей. Але глядачі, та й ми самі ще не готові до цього – до заміни Кузьми. А формат «Скрябін та друзі» поки що виправдовує себе. Хоча, от ми спробували записати аудіо з Олькою (Оля Лізгунова – багаторічна бек-вокалістка гурту. – ред.) – і неочікувано отримали класний результат, а більш того, і позитивні відгуки. То ж – хто його знає? Можливо, колись «Скрябін» і набуде сталої форми.

Звичайно, нам цікаво, чим завдячує ІСПАНІЯ своєю назвою. Що такого іспанського в проекті?

Олексій Зволинський: Обожнюю це запитання! (сміється). Воно змушує мене кожного разу відшукувати у своїй свідомості все нові й нові причини того, що ж мені так подобається у цій назві! Іспанія – чудова країна! Там величезні дерева, там сангрія, корида і пристрасна гітара! До речі, в деяких піснях нашого репертуару я використовую іспанські мотиви. Але більше, звичайно, наша назва — це символічний реверанс Кузьмі. Насправді, мої друзі і фани «Скрябін» – люди, які добре знайомі із його ранньою творчістю, це питання не задають (усміхається). Можна просто послухати альбом «Спатанка» – і все встане на свої місця.

У вас в гутрі гарна сонграйтерська манера, подібна до лірично-хуліганського стилю класичного «Скрябіна». Хто у вас головний сонграйтер?

Олексій Зволинський: Наш головний сонграйтер – віскі (викресліть!), гарний настрій і весела компанія (сміється).

Аніс Еттаєб: ІСПАНІЯ – справді щирий проект, який твориться на позитиві і в якому приймає участь багато людей. Тож складати списки із авторів – то буде занадто офіційно і не цікаво.

Олексій Зволинський: Це якщо говорити про тексти. А от щодо музики – деякі пісні є авторства Аніса – в основному балади, а деякі суто мої – я більш по панку. Але найкраще виходить, коли я, наприклад, накидав канву, а Аніс наспівав мелодію. А є одна пісня, до якої наша компашка примазатись не зможе, бо пісня французькою – її автор Аніс – його і слова, і музика.

Ви, Олексій, живете і працюєте в Києві, Аніс – у Львові. Як вам вдається співпрацювати на відстані?

Олексій Зволинський: Шкода, дорога Київ-Львів зараз уже зіпсувалась, тож останнім часом більше піднімаємо прибутки Укрзалізниці. А так, нас розділяє всього 5 годин. Так що, мати б бажання, то і відстань не завада.

Ще на «Голосі країни» про Аніса говорили, що ви син екс-мера Туніса. Це правда чи вигадки сценаристів?

Аніс Еттаєб: Так, це чиста правда – мій батько дійсно екс-мер Тунісу. І те, що я стоматолог за освітою – теж правда: я навчався у Львівському національному медичному університеті і вже декілька років успішно працюю за спеціальністю. Можливо, для іміджу музиканта такий background як у мене, має значення і цікавий для публіки… але особисто для мене це не головне. Найважливіше — щоб тебе почули, зрозуміли і сприйняли як музиканта, як творчу особистість. Щоб відчули серцем те, що я хочу донести своїм голосом під час концертів. На сцені я в першу чергу музикант, і моя головна пристрасть — музика.

Деякі пісні Кузьми вже сприймаються як за народні. Співати їх і страшно, і дуже почесно

Розкажіть трохи про себе. Як почалася ваша музична кар’єра? Чи правда, що ви починали в гурті, що спеціалізувався на каверах?

Аніс Еттаєб: Рок-музика в моєму житті стільки, скільки себе пам’ятаю. Nirvana, AC/DC, Deep Purple, Led Zeppelin, Bon Jovi, ZZ Top — мої кумири з дитинства. Їх музика — моє натхнення. Мої батьки завжди підтримували моє захоплення, а на 13-тиріччя подарували мені першу гітару. Це стало поштовхом до творчості. У школі я вже співав у власній групі. А у 2005 році у Тунісі я мав честь виступити на одній сцені з Робертом Плантом з Led Zeppelin — я ніколи не забуду цей яскравий епізод свого життя, це було неймовірно! Влітку 2010 року, навчаючись у Львові, я познайомився з музикантами кавер-гурту Cover Jam. Хлопці запропонували мені спробувати свої сили в якості вокаліста — і от вже 7-й рік поспіль ми працюємо разом.

У нашому репертуарі більше 500 пісень 6-ма різними мовами: це переважно рок, блюз і джаз, іноді виконуємо і поп-музику. Моїми улюбленими виконавцями, чиї пісні ми співаємо на концертах, є Джо Кокер, Bon Jovi, AC/DC, «Океан Ельзи».

Зараз популярна тенденція серед молодих виконавців починати свій творчий шлях у кавер-гуртах — так набагато простіше визначитися з тим, на що ти спроможний як вокаліст і яку музику тобі стилістично комфортно співати. Це хороша музична школа, це досвід роботи на сцені у команді з музикантами, можливість спілкуватися з публікою у залі. Плюс перед тобою відкриваються величезні можливості і завжди є шанс, що тебе почують і побачать люди, які зможуть змінити твоє життя і допомогти тобі вийти на новий рівень.

Як змінила ваше життя участь у «Голосі»?

Аніс Еттаєб: Звичайно, проект вплинув на моє життя. Він став початком нового етапу у моїй творчості. У мене надзвичайно активне концертне життя: кожного тижня мінімум по 2-3 виступи, плюс різноманітні інтерв’ю, зйомки у рекламі, навіть у кіно встиг знятися, у нашому українському фільмі «Конкурсант». Люди постійно підходять на вулиці чи після концертів, беруть автографи, роблять селфі, тож, звичайно ж, завдяки «Голосу» я став більш впізнаваним.

Зараз окрім Cover Jam у мене ще декілька успішних музичних проектів: по-перше, це гурт ІСПАНІЯ. Із Lviv Jazz Orchestra ми регулярно робимо спільні проекти, найуспішніший з яких – триб’ют Джо Кокеру. Ще я співаю в гурті Stone Chariot, але цей проект скоріше для душі: ми граємо важкий рок, я сам пишу і музику, і тексти, всі музиканти — мої хороші друзі, тому ми просто відриваємося і робимо те, що нам подобається, не озираючись на формати і рамки. Мене часто запрошують до журі різних конкурсів і мені дуже цікаво побути з іншої сторони сцени і спостерігати за всім з професійної точки зору. А ще я став більше займатися благодійністю — намагаюся допомагати людям, наскільки це в моїх силах.

Не було страшно вперше співати відомі пісні «Скрябіна», які вже, можна сказати, «забронзовіли» і асоціюються у прихильників тільки з Кузьмою?

Аніс Еттаєб: І страшно, і дуже почесно. Кузьма – частина епохи, деякі його пісні вже сприймаються як за народні. Їх співає уся країна. А я став одним із тих, кому пощастило не просто заспівати пісні Андрія, а зробити це із легендарним «Скрябін». Складно описати емоцію, що я відчував. Думаю, це і неможливо. Але скажу точно, що це дуже хвилює і залишає глибокий слід у душі.

Будь-які крайнощі – це не є добре. Якщо ми відмовимось від безсоромних слів, то цього значення набудуть інші слова. Тож чи варто?..

Першою піснею, якою власне і була презентована ІСПАНІЯ, став переспів пісні «Фіаско» гурту«Ленінград». Чого саме такий вибір? Що ви можете сказати про Шнурова – блазень чи геній?

Олексій Зволинський: От саме ця пісня і була отим чарівним пенделем, завдяки якому ми зрушили з місця і перейшли від планів до дій. Або навіть не ця пісня, а Аліса Вокс, яка переспівала «Скрябін» і тим самим привернула мою увагу. Якби не це, то я, мабуть і досі не знав, чого всі так тішаться від «Лєнінграду».

Як це було. Ми знайомилися із творчістю талановитого – на мою думку – Шнурова, і чергове відео нам представило оте «всьо до п*ніса і по ф*лосу». Існуючи під впливом україномовної модної тенденції, ми задались питанням, як би ця пісня виглядала б українською? Бо ж матюки наших, хоч і споріднених слов’янським корінням, народів все ж дуже відрізняються. І ми чисто для приколу зробили адаптований переклад пісні. А там пішло-поїхало – «вау!», «прикольно!», «а давайте зіграєм!», «а давайте відео!»…

Щодо міцних виразів – чи виправдане їх використання у побуті? Більшість розповсюджених висловів у нашій мові – калька з російської, нащо нам чужі матюки?

Олексій Зволинський: Я вам процитую одну розумну думку: «Можна бути вишуканим у вульгарності і можна бути банальним, дурним до непристойності в абсолютно нормативному тексті». Це сказала людина, що створила словник нецензурної лексики української мови. Доречі, Леся Ставицька наводить досить переконливі докази того, що наші матюки зовсім не з Росії. Саме знайомство з її роботою привело нас до назви пісні «Етимологія українського матюка».

А щодо того, чи варто відмовитись від матюків у мові… Я завжди притримуюсь думки, що будь-які крайнощі – це не добре. До речі, пісня саме про це. Якщо ми відмовимось від безсоромних слів, то інші слова набудуть цього значення. Тож чи варто?

На початку червня ви плануєте провести концертну презентацію першого альбому «Іспанії» в Києві. Розкажіть трохи про альбом: назва, скільки пісень, хто допомагав у записі etc.

Олексій Зволинський: Знаєте, ці концерти, що ми запланували – без них ми б ще довго просто мріяли (сміється). А так у нас є стимул зробити повноцінну програму. У будь-якій діяльності «дед-лайн» — найдієвіший мотив. Ми збираємось на репетиції кожен день! І чесно кажучи, я кайфую від того.

Аніс Еттаєб: Про сам альбом розказувати мало що. Його краще чути. Скажу лише, що називатись він буде «Егоїст», так само, як його перша пісня. І це символічно. Ми, як і обіцяли, будемо співати про справжнє життя, про людей, про їх проблеми, про речі, які не оспівують в попсі.

Олексій Зволинський: Виділити якусь одну найважливішу пісню складно. Як на мене – вони всі круті (усміхається). Ну от, наприклад, пісня «Іспанія» — у ній ми постанемо справжніми іспанськими мачо. А ще «поржемо» над модною сьогодні тенденцією відрощувати бороду у пісні «Ламберсексуал». Будем розпивати ром у піратській пісні, і будемо закликати до сексу у пісні про котів (сміється). Думаю, нашим глядачам нудно не буде. Ну, хіба що кілька балад додадуть романтичного настрою, а так – обіцяємо панк-рок!

Будете видавати альбом на фізичних носіях чи це буде інтернет-реліз?

Олексій Зволинський: Ну, про це нам треба говорити із MOON records – ми підписали із ними контракт. Якщо Андрій (Пасічник, голова лейблу — ред.) виявить бажання надрукувати диски – це буде круто. А поки що плануємо інтернет-реліз.

Олексій, яким ви бачите майбутнє «Скрябіна»? Як будете розриватися між цими двома проектами?

Олексій Зволинський: Якби я бачив майбутнє, то став би вже мільйонером (сміється). А поки що просто працюю. Творю і довіряю інтуїції. Справа в тому, що «Скрябін» не належить сам собі. Ми прислухаємось до публіки. От зараз нас усі «провокують» на нові пісні. Ми думаємо в цей бік. Точно знаю, що за рік треба буде зробити великий концерт пам’яті до річниці дня народження Кузьми. А більш стратегічні плани ми не розробляли.

Як буду розриватись? Та не буду. «Скрябін» — в першу зміну, ІСПАНІЯ — в другу (сміється). В ІСПАНІї немає жодного тиску, ми самі по собі. Добре, що сім’я зі мною увесь час, тож ж мені не доводиться обирати між сім’єю і творчістю. І взагалі – музика – вона не ділиться на жанри, групи, і не прив’язана до місця і часу. Тож я просто роблю музику – і радий, що маю таку можливість.

Фото надані гуртом ІСПАНІЯ

Концертна презентація альбому «Егоїст» відбудеться 7 червня в столичному Docker Pub