Дмитро Кумар («1914»): В Україні пісні про війну – це пародія на «Любе»
19 464
Лідер метал-формації в декораціях Першої світової війни – про «ідіота» Грушевського, львівський музичний застій та гурт із «мертвих солдат»
«1914» грають martial doom metal — моторошну і важку гітарну музику про війну. Такі гурти в Україні – це навіть не андеграунд, а глибока і мало досліджена ніша. Але якщо ви хоч раз побуваєте на виступі львівської команди, то вже не зможете її забути.
Музиканти «рубають м`ясо» у військовій формі часів Першої світової війни. На екрані за ними грузнуть у болоті танки «Шнайдери», довкола яких снують офіцери в шоломах зі шпилями. Фронтмен «1914» Дмитро Кумар робить коротку промову про якусь із битв, що надихнула на написання пісні, хапається за мікрофон у вигляді гвинтівки і починає гарчати. Хто б міг подумати, що про події 1914-1918 років може співати колишній вокаліст трешевої панк-формації «Тостер», який колись отримав свій псевдонім через фанатизм до Nirvana. Як би там не було, але у 2014-му Кумар поставив всі свої тодішні музичні проекти на паузу і взявся за новий – якраз із нагоди 100-річчя «Великої війни».
Історією Дмитро захоплюється все своє свідоме життя, хоча ніколи не заробляв нею на хліб. Це для нього чи не більша пристрасть, ніж музика. Разом із тим Кумар — ще й люблячий батько. Ми зідзвонюємося і починаємо говорити про те, як звучить війна, а на задньому плані чути безтурботний сміх маленької донечки музиканта…
«Мій прадід проштрикнув багнетом російського офіцера не з хоробрості, а від страху»
Дмитре, наскільки добре ти знав історію в школі?
У школі я був страшним розп***дяєм. Але на іспиті з історії директор і вчителі вишикувалися в чергу, аби просто потиснути мені руку.
Я завжди сперечався з викладачкою на уроках, бо мав свій власний погляд на ті чи інші події – починаючи від розселення кроманьйонців у Європі і закінчуючи Першою світовою війною.
Взагалі ж моя любов до історії почалася з художньої літератури на історичну тематику. Дюма, Майн Рід, Марк Твен – читав я багато, дякуючи батькам.
Твоя професія пов`язана із «датами та подіями»?
Взагалі ніяк. За першою освітою я юрист, за другою, не завершеною – психотерапевт. Разом із цим вже більше 10 років займаюся археологією. Знаходжу артефакти часів Першої світової та залишки австрійських, німецьких і російських солдатів. Це моє хобі, як і музика. А працюю я начальником маркетингового департаменту в будівельній корпорації.
Діди воювали?
Моя родина по батькові – гуцули, тож все дитинство я провів у горах. Назвали мене на честь прадіда, який отримав Залізний хрест під час Великої війни за хоробрість («Велика війна» — альтернативна назва Першої світової, яку використовували в часи 1914-1918 років – ред.). Він проштрикнув багнетом російського офіцера і пробіг так через усе поле, що злякало і деморалізувало ворога. Але сам прадід розповідав, що, навпаки, зробив це зі страху: вбив людину і проніс її тіло на штику, бо не міг зупинитися.
Як ти зрозумів, що хочеш писати музику про ці події?
Пісні про Першу світову я почав писати задовго до створення «1914». На початку 2000-х у мене був гурт «Тостер», де я грав тупий «колхозний» панк-рок. Воєнну тему я намагався проштовхувати ще в ті пісні, але ці напрацювання залишилися за бортом. Пізніше створив більш агресивний проект «Люстри Чижевського», ближчий до панку, яким я його уявляв. Пам`ятаю, як у 2007-му приніс пацанам пісню, яка так і називалася – «1914». Вона навіть потрапила до альбому, але поряд із іншими треками про соціальні протести виглядала недолуго. Тому паралельно створив ще один гурт Stalag 328, де грав мілітарі-індастріал-нойз – лупив молотком по снарядах, простіше кажучи. У рамках цього проекту видав концептуальний реліз про солдата, який іде в бій на Іпрі і, осліплений газом, захлинається в болоті. Там так десятки воїнів потонули в багні. (Протягом Першої світової війни відбулося три битви біля цього бельгійського міста. Дмитро розповідає про останню з них, що тривала від липня до листопада 1917-го – ред.)
Словом, пісень про війну в моєму доробку накопичувалося дедалі більше. Деякі з них були присвячені взагалі якимось деталям – наприклад, гранаті Kugelhandgranate 13.
І ось у 2014-му я знайшов людей, які підтримали мене в ідеї створити цілий гурт про Першу світову. З того часу окрім мене кістяком «1914» залишаються басист Армен та гітарист Олекса, який раніше грав у гурті Skinhate. Рік тому ми взяли до гурту барабанника Ростислава Потопляка (ми його називаємо просто «Роня»), а нещодавно, після фестивалю в Литві, до нас долучився гітарист Віталій Виговський – також відомий у Львові музикант. Цей склад «1914» я вважаю «золотим» і сподіваюся, що на ньому ми і зупинимося.
«З такою армією ми могли стати однією з наймогутніших країн Європи»
Про події 1914-1918 років в Україні знають набагато гірше, ніж про війну 1941-1945 рр. Як гадаєш, чому?
У тебе є вільних п`ять годин? (Сміється) Ну добре, спробую коротко. По-перше, в СРСР не згадували про події Першої світової через те, що це була імперіалістична війна, з якої Росії довелося піти у 17-му році саме через більшовицьку революцію. По-друге, 14-18 роки в Україні – це грандіозний національний підйом: створення УНР (Українська Народна Республіка – ред.), ЗУНР (Західноукраїнська Народна Республіка – ред.). Пам`ять про ці роки у людей вибили з голів настільки, що і покоління епохи інтернету знає про них вкрай мало. Зупиниш когось на вулиці у Києві чи Львові, запитаєш про «Чорних запорожців», а вони на тебе квадратними очима дивляться («Чорні запорожці» — військове формування Української Народної Республіки, що існувало в 1918-1920 роках – ред.). Добре хоч, що на заході України ще знають, хто такі УСС (Українські Січові Стрільці – ред.).
Як на мене, Велика війна – один з найцікавіших періодів історії не лише в Україні, а й у Європі. Подивися на Францію. У них там помер чи не кожен третій чоловік, але всюди – меморіали, хрести. Я на власні очі бачив, як щопівгодини до форту Дюмонт під`їжджали екскурсійні автобуси із дітьми.
Між іншим, у 1918 році українське військо налічувало понад 100 тисяч солдат. З такою армією ми могли стати однією з наймогутніших повоєнних країн Європи! Якби не ідіоти Винниченко та Грушевський і всі ці с***ні соціал-демократи, які просто взяли і розпустили військо (Володимир Винниченко – український політик, письменник, перший голова Директорії УНР; Михайло Грушевський – український політик, історик, голова Центральної ради УНР – ред.). Зробити таке в умовах тих часів – це навіть не «зрада», це набагато гірше.
Лише в період 1917-1920 рр. в Україні воювали 5 незалежних армій, і в кожній – по воєначальнику, який думав, що робить все правильно. І в результаті – прос***на державність
Тоді сучасна територія України була розділена між Австро-Угорською Імперією та Російською Імперією, які були ворогами. Для українців це була братовбивча війна.
А коли в історії України було інакше? Наш народ весь час жив на своїй землі, але ніколи не був на ній господарем. Як то кажуть: «Де три українці – там два гетьмани і один зрадник».
Друга частина цього афоризму менш відома, ніж перша.
А таким у нашій історії було все ХХ століття! Лише в період 1917-1920 рр. тут воювали 5 незалежних армій, і в кожній – по воєначальнику, який думав, що робить все правильно. І в результаті – прос***на державність.
Те, що зараз відбувається на сході України – це теж «брат на брата»? Багато хто називає ці події громадянською війною.
Зараз я висловлю власну точку зору, яка може бути помилковою. Але називати події на Сході «громадянською війною» кардинально неправильно. Тут маємо справу зі штучним роздмухуванням відмінностей між людьми всередині однієї держави – технологією, яка використовується нашим ворогом ще з 90-х. От у 91-му на акті злуки Львів, Донецьк і Харків ще трималися за руки. А далі у наші справи втрутився Кремль.
І які стереотипи про український народ ми сьогодні маємо всередині країни? Галичани – «дайте нам стіну по Збручу, і мали ми всіх на увазі»; волиняки – «тупі»; закарпатці – «цигани»; центр і схід – «помоскалені»; Крим – взагалі «турки»…
У 2004-му жителі Донбасу готові були вбивати людей з помаранчевими стрічками. А чому? Бо їм нав`язали, що зараз повернуться фашисти, які почнуть відбирати їжу. Простих людей годували їхніми ж страхами.
«Першу світову я переварив усередині, а співати про АТО не маю морального права»
Це правда, що наступний альбом «1914» буде присвячений українцям у Першій світовій війні?
Не зовсім так. Ми вже записали дві такі пісні і випустили їх спільним релізом із гуртом Minenwerfer. Ця команда хоч і з Каліфорнії, але теж співає про Першу світову. Ми розповідали про події Карпатської зимової операції, вони – про те, що паралельно відбувалося на території Польщі. До повноцінного альбому справа поки не дійшла, бо хочемо зробити його монументальним. Разом із релізом повинна вийти книжка – польовий щоденник солдата, який записує свої спогади про життя в окопах.
Паралельно «1914» працює над новим альбомом, який продовжуватиме тему першого студійника – протистояння імперій на Західному фронті (ще одна альтернативна назва Першої світової війни, а також один із її фронтів – ред.).
Не беру до рук зброю, бо боягуз. У мене є донька, музика, подорожі… Я не йду в АТО, бо боюся втратити все це
Серед українських музикантів певним трендом стали пісні про АТО. Як ти до нього ставишся?
В жодному разі не хочу образити музичний смак українських воїнів чи людей, які слухають такі пісні. Але коли я їх вмикаю, виникає враження, що це пародія на «Любе». Камон, послухайте, як про війну співали Iron Maiden, Motorhead! До чого цей убого-патріотичний вишиванковий кітч? ХХІ століття, Ілон Маск запускає марсоходи – а вони далі про «меч Арея» і родинно-общинний стрій. Ось коли хлопці повертаються звідти і самі беруть в руки музичний інструмент – мені здається, це найкращий варіант.
Як у проекті «Пісні війни». А тобі самому не хотілося щось про це написати?
Я не переживав ці події, тому не беруся про них співати. Не беру до рук зброю, бо боягуз. У мене є донька, музика, подорожі… Я не йду в АТО, бо боюся втратити все це. Але у тих хлопців інші пріоритети, і тому вони сильніші за мене. Першу світову я фактично переварив усередині себе. А співати про АТО не маю морального права.
«На наших костюмах — ґудзики, які я викопав із землі своїми руками»
Ти виходиш на сцену з мікрофоном у вигляді гвинтівки. «1914» виступають в автентичних військових костюмах, а позаду вас на сцені транслюється хроніка боїв. Над образами працюєте самі?
А з ким би ми мали над ними працювати?
Ну, зі стилістами…
Ти бачив, щоб у андерграундної команди в Україні були стилісти? У «1914» зараз немає ні менеджера, ні навіть лейбла, щоб нормально видати альбом. Тому звісно, що робимо все самі. Якісь записи знаходжу в інтернеті, деякі прошу в архівах. Минулого року, наприклад, задовбував один німецький музей. Зрештою, вони дали мені доступ до фотографій німецьких солдат, але попросили не оприлюднювати листи, бо це особисте.
Костюми теж виготовляєте своїми руками?
На наших робах – оригінальні ґудзики, які я сам викопав із землі. Це така узагальнена стилізація під форму австро-угорського і німецького війська. З часом хочемо виступати в оригінальних формах, але це дорого коштує.
І всі ці артефакти ти зберігаєш у себе?
Так, це моя особиста колекція. Хоча поряд із книжками місця на них вже не вистачає.
Під час виступів «1914» ти розповідаєш історичні факти між піснями. Як це сприймає публіка?
Завжди по-різному. Наприклад, минулого року на фестивалі Best Ukrainian Metal Act у Києві я зробив лише два таких відступи, бо зрозумів, що люди прийшли «угорєть» і їм ці проповіді нафіг не потрібні. А от нещодавно виступали на фестивалі Re$publica – було видно, що людям стало цікаво, і мене понесло.
Як ти уявляєш ваших слухачів?
Люди, які просто люблять метал. Не думаю, що у «1914» має бути якась специфічна аудиторія.
А як щодо реконструкторів?
Та хоч будівельники чи айтішники! Якщо їм подобається музика – нехай. Людина не повинна мучитися і слухати «дезняк» тільки через те, що чуваки вийшли на сцену у військовій формі.
На сторінці «1914» у Facebook учасники гурту вказані як німецькі солдати. Чому?
Коли ми писали перший альбом, у гурті грали «британські солдати». Потім весь особовий склад «загинув», і їм на зміну прийшли «німці». На наступному альбомі вони поступляться місцем «французам» або «туркам».
Нещодавно ти їздив до Франції на місця, де відбувалися історично важливі бої Першої світової. Як часто вирушаєш у такі розвідки?
Не сказав би, що часто. У Франції я взагалі був уперше. Але в кожному місті намагаюся одразу йти до історичного музею. Мрію створити в Україні гарний військовий історичний музей.
«Деякі організатори навіть забувають нас нагодувати»
Повертаємося в Україну, до рідного тобі Львова. В останніх інтерв`ю ти говориш, що твоє місто – це музичне болото, в якому нічого не відбувається. Що треба робити, щоб його розрухати?
Складне запитання. Львів здавна кичиться статусом «культурної столиці». А насправді він цей статус взагалі не виправдовує. У нас є безліч п***домитців із роздутим ЧСВ («чувство собственной важности» російською – ред.). Є купа музикантів, яким тільки на весіллях і грати. І таких більшість. Тому хороші львівські команди типу Somali Yacht Club частіше їздять за кордон, і правильно роблять. Бо українці зі своїми смаками вічно будуть слухати Ірину Федишин.
У Києві Влад Ляшенко крутиться із андеграундом (голова лейблу «ІншаМузика» — ред.). Але навіть він робить ставку на гурти, які мають потенціал стати популярними.
Відносно популярними – це ж все одно альтернатива.
У нас все, що не крутять на «М1» — вже альтернатива (Сміється)
Як часто «1914» виступає у Львові?
У Львові ми виступали лише два рази, ще на початку існування гурту. Нема де. Зате побували на фестивалях ZAXIDFEST та Electric Meadow під Львовом. Виступаємо часто – концерти у нас чи не кожні вихідні.
Хоч не за їжу?
Деякі організатори навіть забувають нас нагодувати! (Сміється) Часто і дорогу не оплачують. Але ми намагаємося просити мінімальний гонорар, щоб можна було хоч якось назбирати на запис альбому.
«Можу жартувати навіть у формі німецького солдата»
Якийсь час у тебе було ще кілька музичних проектів паралельно із «1914». В якому вони зараз стані?
Поза «1914» у мене досі народжується дуже різна музика – від акустичного року до панку та стоунеру. Але всі інші проекти наразі закриті. Не хочу розпорошуватися. Коли багато гуртів – жодному не віддаєшся повністю. А в мене ж іще сім`я, робота, розкопки. Ну хіба запишу ще щось в акустиці.
Не буду змушувати свою доньку слухати важку музику. Головне, аби вона була щаслива. А свій вибір у житті нехай робить сама
Наскільки я розумію, ти слухаєш доволі різну музику. У себе в FB ти постиш і Pink, і The National…
У гурті «1914» я не один, і у всіх у нас абсолютно різні смаки. Ріс я, звичайно, на важкій музиці а ля Metallica. Але можу і попсу нормальну послухати. Люблю Pink, це правда. Не маю нічого проти Лани Дель Рей. Учора весь вечір переслуховував новий альбом The Horrors. Послухав нового Tricky – як почув там російських реперів, аж щелепа відпала. Зараз вкладу малу спати і буду в навушниках слухати новий реліз Godspeed You! Black Emperor. Крім цього я великий фанат німецького індастріалу та японського нойзу.
У побуті ти доволі життєрадісна людина із чудовим почуттям гумору. Мемчики у вашій групі у Facebook не дадуть збрехати. Як ти абстрагуєшся, коли входиш в образ на сцені?
Взагалі не абстрагуюся. Я не граю в образ. Якщо мені накипіло – виходжу і кричу, бо так хочеться. Якщо маю гарний настрій – можу пожартувати навіть у воєнній формі.
Як ти виховуєш доньку з огляду на те, що граєш? Відгороджуєш її від всього жорстокого чи змалечку збираєшся привчати до правди життя і стану «війни за вікном»?
Мої зацікавлення – це мої зацікавлення. Точно не буду змушувати її слухати важку музику. Головне, аби моя донька була щаслива. А свій вибір у житті вона повинна зробити сама. От я виріс у релігійній родині – вся хата була завішана іконами. І що, дуже допомогло?! (Сміється)
Фото надані Дмитром Кумаром
15 жовтня гурт «1914» виступить на київському фестивалі 10 Doomed Years: Doom Over Kiev
