День Вуличної Музики, автобус з діджеєм та есемеска Кличку
3 494
Організаторки Дня Вуличної Музики, що відбудеться 20 травня, розповіли Karabas Live, як їм вдалося втягнути у процес понад 40 українських міст
Четвертий рік поспіль третя субота травня в Україні буде музичним днем. Майже півсотні міст підключаться до свята, яке буде відбуватися навколо вуличних сцен. Молоді і досвідчені, відомі і зовсім невідомі, професіонали та аматори – тисячі виконавців будуть грати та співати просто неба. Подія має назву День Вуличної Музики.
Мотором, який змушує цю ідею рухатися з 2014-го, є організаторки цього фестивалю в Україні – Олеся Корженевська та Ірина Семенюк. Напередодні четвертого Дня вуличної музики ми зустрілися з дівчатами, аби поговорити, навіщо це взагалі потрібно і як їм вдається включати в свій проект таку купу людей.
Чому День Вуличної Музики це, на ваш погляд, важливо і потрібно?
Олеся Корженевська: Тут треба трохи заглибитися в історію і згадати 2014 рік. У березні мені написала моя товаришка Ірена Карпа, що до неї звернувся україно-поляк Нікодим Щигловський, який мешкає у Литві. Він запропонував створити спільний простір між двома країнами – День Вуличної Музики. Я відповіла їй, що якось не на часі ця думка – тільки закінчилась революція гідності, анексія Криму, вже починались безпорядки на Сході країни. А вона каже: «Ти не розумієш, це дуже важливо, давай!» Зараз Ірена працює секретарем по культурі у Франції, і вже тоді вона розуміла, що треба через культуру підіймати країну з колін.
Отже 26 березня 2014 року ми полетіли до Литви. Вийшло так, що Нікодим попередньо зв’язався також зі Славком Вакарчуком і ми випадково летіли одним літаком – у «Океана Ельзи» був концерт у Вільнюсі. По прильоту за дві години ми вже мали зустріч з місцевою музичною зіркою Андрюсом Мамонтовосом. На той час у Литві День Вуличної Музики (Gatves Muzikos Diena) проходив вже у 50 містах.
Наприкінці зустрічі Святослав спитав Андрюса, навіщо він все це робить і яка у нього мета. Мамонтовас відповів: «В мене немає мети, у мене є мрія! Я хочу, щоб один день в році всі люди у світі відкладали всі свої справи, виходили на вулиці своїх міста, селищ та мегаполісів, співали і танцювали цілий день зранку до вечора Вакарчук тоді сказав: «Це класна мрія! Я обіцяю, що прийду і виступлю на такому святі в Україні». Так воно і сталося.
Тоді навесні 2014-го всі були у моральному занепаді. Ми зробили цей фестиваль у розпалі цього жорсткого депресу, аби переламати його. І люди зрозуміли нас та підтримали. Окрім Києва тоді долучилися ще 9 міст. З того часу ми проводимо фестиваль в один і той самий день – завжди у третю суботу травня.
Як вам вдалося залучити до процесу людей поза Києвом?
О.К.: Після Майдану в містах піднялася хвиля громадських активістів. Це нам і допомогло тоді. А сьогодні це працює вже так: вони знаходять на сайт Дня Вуличної Музики, пишуть нам листа, і ми домовляємося, як будемо працювати. Ми готуємо для них логотип міста з гербом, допомагаємо з оформленням документів в міськраду, приєднуємо до закритої групи організаторів всіх міста, допомагаємо створенням анкет для реєстрації тощо. Таким чином понад 20 нових міст приєдналося цього року.
Ірина Семенюк: Я дуже здивувалася, коли до нас приєдналася Новогродівка – це місто за сорок кілометрів від Донецьку. З деяких міст нам дзвонять не активісти, а представники місцевих управлінь культури. Коли у нас вийшло декілька матеріалів про подію в національній пресі, почали звертатися.
О.К.: Всі міста ми вчимо робити цю подію. Люди звідти завжди можуть подзвонити чи написати нам, спитати поради, що треба робити у якійсь конкретній ситуації і як правильно вчинити. Багато чого треба пояснювати. Для деяких міст проблемою є навіть елементарне створення електронної пошти. Рівень підготовки у всіх дуже різний, але ми все розказуємо, вчимо.
Як ви знаходите гроші на проведення події?
О.К.: Кожного року, коли ми готуємо День Вуличної Музики, ми кажемо собі: «Дурні, бо знову не взяли грант, пізно почали шукати спонсорів… Все, тільки як тільки закінчиться фестиваль, відразу починаємо подаватися на грант». Але коли все закінчується, в нас немає сил і ми кажемо: «Все, треба терміново відпочити, це наш останній День Вуличної Музики і ми більше ніколи не будемо цього робити». І так вже четвертий рік поспіль.
До нас інколи звертаються політичні партії, які пропонують підтримку і хочуть піаритися на події. Але в нас є чотири непорушні правила: політика – ні, алкоголь – ні, тютюн – ні, релігійні організації – ні.
З грантами не все так просто, до речі. Там треба виконати багато умов, аби все спрацювало. Тому ми намагались шукати спонсорів. Звертались цього року до банків, мобільних операторів тощо. Від всіх отримали відмову. Нам казали: «Ви такі класні, але грошей ми вам не дамо». Проте у нас є партнери, які допомагають суттєво зекономити бюджет події – наш еко-партнер вивозить сміття і надає нам в користування велику кількість сміттєвих контейнерів різного розміру, є компанія, яка буде знімати фестиваль в п’яти містах одночасно за допомогою дронів, фольк-студія «Правиця», яка робить дитячу локацію, нам допомагає організувати зйомку події молодий продакшн,. Будуть локації від мережі магазинів модного одягу, від ресторану, кав’ярень, кафе та ін.
Ми відкрили для себе гурт «Діти коляди», в якому грають музиканти віком від 8 до 15 років. Вони виконують світові хіти, до яких пишуть свої тексти українською
І.С.: Ми розставляємо виконавців згідно кількості локацій, заявлених перед подією. Тобто партнери створюють місце для свята, а ми надаємо їм музичний контент. Зазвичай всі залишаються задоволені і ми, і музиканти, і партнери.
Буває, що ви відмовляєте музикантам?
І.С.: Так, буває, що нас не влаштовує рівень їх майстерності або матеріал, який вони пропонують.
О.К.: Ми не маємо права поставити на локацію з повним підключенням, звукорежисером і стейджменом гурт, який відверто погано грає. Музикантів з рівнем нижче середнього ми не можемо собі дозволити включити в лайнап.
І.С.: Ми їм кажемо: «Беріть інструменти, приходьте на свято, обирайте собі місце та грайте в акустиці на Музичному променаді або принесіть свій апарат і виступайте, де знайдете місце». За минулі три роки ще ніхто з них не образився на нас за це.
Мабуть у вас кожного року якісь відкриття нових імен відбуваються.
І.С.: Так, кожного року ми бачимо нові імена, які відправляють нам заявку на участь. Таким чином кілька років тому ми так відкрили для себе гурт «Діти коляди», в якому грають музиканти віком від 8 до 15 років. Цей гурт виконує світові хіти, до яких пише свої тексти українською. Мені дуже подобається вивчати анкети музикантів та створювати пазли, формуючи лайнапи для майданчиків Дня Вуличної Музики.
Цього року, як і раніше, серед учасників є музиканти з іменем – Alloise, The Вйо, Христина Соловій, а також музиканти лейблу Masterskaya — Стрикало, Constantine, Yuko, гурт [O]. Вони всі виступатимуть безкоштовно?
О.К.: Так! Їм всім дуже подобається ідея цього свята. Я вважаю, що для музикантів з іменем це чудова можливість показати публіці, що в них немає корони на голові. Для них це можливість заспівати що завгодно. Христина Соловій, наприклад, співала у нас три-чотири свої пісні, а також – Адель, Лану Дель Рей та інше. Де вона ще може таке собі дозволити? Ось збере вона Жовтневий палац, люди прийдуть послухати її, вона ж не буде їм співати Адель? А тут можна. Святослав Вакарчук у 2014-му не заспівав жодної пісні «Океану Ельзи». Він співав The Beatles.
Формат вашого свята передбачає вільну поведінку музикантів – прийшов, знайшов собі місце, заграв. Не було конфліктів з цього приводу?
І.С.: Були деякі ситуації, але ми з ними легко впоралися. У 2014-му приїжджали кльові литовські барабанщики, грали біля однієї зі сцен. Гучно. Ми підходили до них з проханням робити це тихіше, аби вони не заважали музикантам на сцені. А вони посміхались та грали ще гучніше. Отже було й таке. Але ми розібралися тоді. За кожною сценою закріплені волонтери, вони з цим вміють поратися.
Ще у 2014-му в нас був такий епізод: прийшла депутат, яка балотувалась тоді на місце київського мера. Її люди встановили на Пейзажній алеї якийсь «матюгальник» і увімкнули дуже гучно музику для дитячої анімації. І посеред цього вона стоїть і щось в мікрофон розповідає людям. Я підійшла до її помічника і спитала, чи є в них дозвіл проводити свою акцію. Він каже, що є. Я кажу: «Покажіть». Зрозуміло, нічого він мені не показав. Ми так і не змогли домовитися. Нас ще й сепаратистами обізвали. Це був дуже прикрий випадок.
На телефон Олесі приходить повідомлення, що хтось перевів 5000 гривень на краудфандинговий проект Дня Вуличної Музики. Саме час поговорити про це.
Краудфандинг – це така спроба обійтися без грантів?
О.К.: Саме так. Коли я малювала у своєму уявленні цей фестиваль, мені дуже не хотілося, щоб все було заставлено якимось брендом, генеральним спонсором. Це може бути якась окрема локація, не більше. Мені хотілося, щоб це був фестиваль у форматі «люди для людей». Хотілося, щоб люди відчули, як це їм потрібно. Можна було піти, наприклад, до якоїсь горілчаної або пивної компанії, взяти під бюджет кілька мільйонів і все. Але ми обрали складний шлях і нам це не дозволяють робити наші принципи. Тому ми робимо все, аби фестиваль фондували самі люди.
24 квітня на нашому сайті ми запустили власну краудфандингову платформу. Там можна придбати лоти від «Океану Ельзи» та окремо від Славка Вакарчука, ONUKA, Maneken, Alloise, Detach, The Вйо, Famila Perkalaba, Хамерман Знищує Віруси, Biplan, Христина Соловій, сходити на каву з вуличним музикантом Дмитром Побережним, солістом гурту NRavitsa Planet Іваном Маруничем або з Іреною Карпою, отримати персональну музичну відеолистівку від Богдана Кутєпова і навіть купить смішний чохол на мобільний телефон від Олі Полякової. Є також мерч від Дня Вуличної Музики – футболки, світшоти, чашки тощо. Всі зібрані кошти будуть витрачені на підготовку фестивалю.
Скільки ви маєте зібрати?
О.К.: 300 тисяч гривень (станом на 18 травня зібрано біля 70 тисяч гривень – ред.).
Він питає: «Що робите?» Я кажу: «П’ю горілку». Він каже: «Ні, подруга, так не буде, який в тебе план?» Я кажу: «Я дістала телефон Кличка, зараз напишу йому смс»
Чи приймає участь у фінансуванні та організації Дня Вуличної Музики влада чи бізнес на місцях?
О.К.: У Чернівцях, наприклад, це фінансує мерія. Там День Вуличної Музики стоїть в календарі міських подій і цього року на нього виділено 70 тисяч гривень. В Івано-Франківську другий рік поспіль подію фінансує Urban Space. В трьох містах організатори примудрилися самостійно отримати гранти на проведення події. У Києві нас дуже підтримує голова Шевченківській райдержадміністрації Олег Гаряга. Минулого року, коли мені здавалось, що грошей не вистачить і «все пропало», він допоміг нам знайти фінансування. Коли подаємо документи на проведення події в КМДА та інші дотичні установи, він всім розповідає про нас, популяризує і каже, яку чудову подію ми робимо.
Такі добрі стосунки з київською владою були з самого початку?
О.К.: Було по-різному. Минулого року дзвонять нам з КМДА та кажуть: «На той самий день, що потрібен вам, на Пейзажці подав заяву на проведення свята якийсь благодійний фонд». Ми зустрілись з цим фондом, і з’ясувалося, що вони хочуть заставити алею 60-ма торговими точками, на яких планують продавать труси, шкарпетки і таке інше. Після того як ми підняли кіпіш у соцмережах, Віталій Кличко оголосив: «Заборонити торгівлю на Пейзажній алеї!»
Важливий момент: всі фуд-корти Дня Вуличної Музики знаходяться у парковій зоні під Пейзажною алеєю, але формально ця територія також відноситься до неї! Тобто своїми діями ми свідомо самі собі зашкодили, а щоб ви розуміли бюджет свята формується також з грошей, які ми отримуємо з фудкортів. Ми тоді телефонували у КМДА і отримали відповідь, що фізично забороняючих паперів немає, але після заяви Кличка чиновники бояться давати дозвіл. Тобто офіційно все досі можна організувати і отримати необхідні розпорядження, але по факту ніхто нічого не нам підпише. Робіть, що хочете.
Три дні до події… Я ридала. Дзвонить мені Олег Гаряга і питає: «Що робите?» Я і кажу: «П’ю горілку». Друзі знають, що я в принципі алкоголь вживаю в мікродозах кілька разів на рік. Він каже: «Ні, подруга, так не буде, який в тебе план? » Я кажу: «Я дістала телефон Кличка, зараз напишу йому смс». І написала. Зранку мені подзвонив Гаряга і сказав, щоб я кометою летіла у торгово-промислову палату, бо мені все підпишуть.
Невже есемеска спрацювала? Що в ній було?
(Відкриває телефон, знаходить смс, читає). «Віталію Володимировиче! До вас звертаються організатори третього всеукраїнського міжнародного фестивалю День Вуличної Музики, який цього річ мав відбутися 21 травня у 20 містах України… На даний момент часу всі чиновники роблять все можливе, аби фестиваль не відбувся, трактуючи по-свому ваші слова «торгівлі на Пейзажній алеї не буде». Ми планували так само, як і минулого року, зробити фуд-корт в «ямі» під Пейзажної алеєю. Але наші документи навіть в руки не беруть. Фуд-корт – це важлива частина бюджету фестивалю. Сьогодні ми відмінимо проведення Дня Вуличної Музики, бо маємо покрити бюджет в 50 тисяч гривень, а в нас є лише 18. Врятувати нас можете лише ви, що робити, ми не знаємо. Розпач і сльози. З повагою, Олеся Корженевська, організатор Дня Вуличної Музики в Україні, але в вочевидь вже не в Києві».
Непогано. Мабуть воно спрацювало.
О.К.: Я теж так думаю.
І.С.: До речі, Кличко потім приїхав на наше свято, ходив до тої самої «ями» і навіть фоткався.
І все ж таки, грант потрібен чи ні?
О.К.: Так, ми плануємо знайти і виграти грант на навчання. Я хочу зібрати докупи всіх організаторів десь на тиждень і навчити їх як робити фестиваль на дійсно високому рівні.
Знаю, що вам вдається скоріше домовлятися про проведення фестивалю у маленьких містах, ніж у великих. Це так?
О.К.: Саме так. Мені здається, що так відбувається завдяки браку культурного контенту у маленьких містах. Активні люди в таких містах розуміють: якщо вони не зроблять щось, то в них будуть відбуватися концерти лише дуетів «Время и стекло» та «Потап и Настя». І на цьому культурна освіта мешканців закінчиться. Тому вони дуже гаряче підтримують нашу ідею і працюють над її втіленням.
І.С.: Потенційні організатори у великих містах також побоюються залишитися не поміченими. В них більше різних івентів, де День Вуличної Музики – лише один з багатьох. Наприклад, у Запоріжжі хотіли провести наш фестиваль 21 травня. Начебто, аби не перетинатися з іншими кількома подіями. Але ми сказали: якщо це буде не 20 травня, як в інших містах, то називайте цю подію по-іншому. Це вже буде не День Вуличної Музики.
Ідея вашого фестивалю – міжнародна. Як проходять такі події за кордоном?
О.К.: Мені розповідали про Берлін. Там закривають цілий квартал, де купа різних кабаків, туди продаються квитки. І там на вулицях та в пабах грають гурти. Шалені гроші заробляють організатори. А в Україні це безкоштовно. Іноземці дуже дивувались, коли почули, що в нас не треба платити за вхід.
Але щодо креативу, мені здається в Україні його на таких святах більше, ніж за кордоном. В Івано-Франківську та Чернівцях з особливою любов’ю все роблять. Минулого року, наприклад, вони робили майданчики для вуличних танців та дискотеку у автобусі, де грав діджей – їздили по вулицях на ньому, а цьогоріч взагалі готують не лише день, а і ніч вуличної музики.
Фото надані організаторами Дня Вуличної Музики
Сайт Дня Вуличної Музики: streetmusic.com.ua
Дивіться також: День Вуличної Музики 2017 у Facebook
