Найкращі фотографи України. Олена Божко

24 408

На прохання Karabas Live українські фотографи, які роблять світлини музикантів, презентують свої найвдаліші роботи

Karabas Live продовжує знайомити вас з українськими фотографами, які фотографують музикантів. Ми презентуємо їх добірки найкращіх світлин. Матеріал для публікації обирать герої матеріалів самостійно.

Сьогодні про свою добірку розповість Олена Божко, яка в справі з 2006 року. Ви можете знати її завдяки проекту «12 музик», в якому взяли участь багато відомих українських музикантів — від Святослава Вакарчука до Кузьми Скрябіна.

Слово Олені:

На запитання: «Як ти прийшла у фотографію?»,-я завжди відповідаю, що я ще не прийшла. Мені подобається просто йти, мандрувати, шукати. Моя автобіографія достатньо проста. Це історія про дівчинку, яка отримала свій перший фотоапарат в подарунок від батьків, далі сама стала розбиратися в ньому, цікавитись як воно все працює. За досить короткий час я зрозуміла, що фотографія — моя пристрасть, і закінчивши національну художню академію, вже усвідомила, що хочу займатися цим більш професійно. Фотоапарат та фотографію, як мистецтво, я вивчала самостійно. Практика, тільки практика. Техніка зараз дозволяє робити знімки дуже крутої якості, але багато хто забуває, що вартість фотоапарата не впливає на бачення світу. Я вважаю, що сенс процесу створення фотографії полягає в характері і способі мислення автора, які можуть бути сформовані впливом певних жанрів літератури, кіно, музики. Тому, я би рекомендувала новоспеченим фотографам приділяти більше уваги розвитку себе, як творчої одиниці.

ДахаБраха

Це був making-of зйомок кліпу «ДахаБраха» на пісню «Monakh» режисера Віктора Придувалова. Зйомки відбувалися під Одесою, в Санжейці, та в Києві. Взагалі, постановочних кадрів було небагато. Я просто в режимі зйомок ловила цікаві моменти. «ДахаБраха» — група дуже фактурна, і в будь-якій локації вони виглядають ефектно та стильно. Це була цікава і незабутня для мене зйомка. Завжди приємно працювати з професіоналами такого рівня.

Фото з собаками — це забавна історія. Я побачила цуценят неподалік від знімального майданчика та почала з ними гратися, вони зраділи такій увазі, і коли я пішла знімати, ця банда побігла за мною. Песики заважали зйомці, підбігали до дівчат, до режисера з оператором і влаштовували повний безлад, але це все виглядало дуже кумедно. Ось так вони і в кліпі з’явилися.

Крута була зйомка. Той випадок, коли все склалося ідеально — чудовий настрій, команда професіоналів, один з улюблених український гуртів, тепле осіннє море, і тобі зовсім не важко вставати о четвертій ранку!

Женя Галич

Женю Галича я фотографувала в 2016-у році в рамках проекту «12 доріг» — календар з відомими українськими байкерами. Ця зйомка була трошки божевільною. Ми зробили кілька кадрів, а коли почали збиратися додому, таксі викликати якось не вдавалося. Женя запропонував підвезти мене на своєму «Харлеї», але він розрахований на одну людину, не передбачає пасажира, а тим більше фотографа з величезним рюкзаком техніки.

Якимось чином ми видерлись удвох на його залізного коня. Пам’ятаю тільки, як мої ноги зависли над вихлопною трубою (бо підніжок нема), і ще запах розплавленої підовши босоніжок. Коли їхали по Гаванському мосту, нам хтось, здається, сигналив, бо ця картина зі сторони виглядала дуже смішно. Як сказав тоді Женя: «Бангкок стайл».

Галич дуже професійно позує. Мені навіть здалося, що він колись працював фотомоделлю. Харизматичний, брутальний, дуже розкутий в кадрі. Завжди приємно працювати з людьми, які не соромляться і не затискаються. Ми працювали швидко, емоційно та екстремально. Результат цієї зйомки мене дуже задовольнив. Сподіваюся, Женю також.

Shadazz

Фотосесія відбувалася на початку зими 2017 року. Дуже цікава своєю історією група, яка переїхала з Севастополя до Києва, здійснивши тим самим своєрідний вчинок, як на мене. Karabas Live зробив класне інтерв’ю, яке було проілюстровано моїми фотографіями. Це мій перший спільний фотопроект із режисером, бо ідея цієї зйомки виникла у Віктора Придувалова, який є ще й співпродюсером Shadazz.

Всі міські пейзажі та локації вибирав режисер. Нам обом дуже близька творчість Антона Корбайна, і я думаю, що ті, хто бачив фотосесію, змогли це помітити. Я люблю працювати в ч/б, про це можна писати окрему історію.

Знімали улюблені місця в Києві. Наприклад — Михайлівський провулок, де було відзнято безліч кліпів Придувалова. Гуляли по центру, пройшлися історичними та мальовничими місцями, які я теж дуже люблю, тому що народилася і виросла в Києві. Для хлопців це була перша велика фотосесія. Вони добре влилися в андеграундну атмосферу. Мені здається, що в нас все вийшло так, як ми планували.

Хочу виділити одну фотографію — перехід вулиці по зебрі, в «бітлівському» стилі. Знімали на Прорізній. У нас був один дубль. Дорожній рух був напруженим, сигналили машини, а Придувалов витягнув мене на розділову смугу і сказав: «Знімай!» З режисером краще не сперечатися. Спробували зробити другий дубль, але в кадрі знов з’явилася собака. «Собаки — это знаки», — за словами класика.

Але найголовніше, що зробила ця фотографія — це те, що завдяки їй один з читачів Karabas live зацікавився матеріалом про гурт Shadazz, який був опублікований на сайті. Він побачив фото на обкладинці, і йому стало цікаво, що ж там далі… Неймовірно приємно, що ти своєю творчістю допомагаєш людям відкривати для себе щось нове і цікаве в українській музиці.

Кузьма

Ця фотографія особливо дорога мені. Я зробила її для одного з моїх перших професійних проектів — календаря «12 музик», присвяченого відомим українським музикантам. Кузьму я фотографувала в грудні 2014-го. Ми домовилися про те, що я приїду на кіностудію Довженка, тому що на той момент він знімався там в якомусь телешоу. Пам’ятаю, на ньому був такий шар «штукатурки» — просто жах. Коли приїхала додому і відкрила на великому екрані ці фото — жахнулася. Відправила Кузьмі, він відповів у своєму стилі: «Всі мужики як мужики, а я як баба ‒ весь у «штукатурці»! Ні, давай перезнімати».

Буквально через пару днів ми зустрілися на тій самій кіностудії, але у нас було три хвилини на фотосесію, і тому місце зйомки було обране нашвидку — цегляна стінка. Кузьма за три хвилини встиг мені розповісти кілька анекдотів, і ми посміялися над нашими однаковими зачісками — обидва кучеряві. На жаль, так сталося, що це була остання його фотосесія. Кузьма загинув в лютому. Дивний збіг обставин — як раз на лютий я і поставила у календар його фото… Мені потім журналісти ставили питання: «Може, ви щось відчували?» Не знаю, так вийшло.

Потім ця фотографія стала гуляти мережею, її використовували в концерті пам’яті Кузьми. Фото було надруковано в книзі про Кузьму та використовувалося на «сувенірці». Я не давала дозволу на використання фото. В іншій ситуації я б домагалася дотримання авторських прав, але тут трошки інша справа, хай це вже залишиться на їхній совісті.

Хочу підкреслити, що дотримання авторських прав — це дійсно важливо. Тому що багато хто ставиться до роботи фотографа як до чогось не надто значущого і не вважають за потрібне навіть підписувати фотографії. Іноді досить просто згадати прізвище, сказати дякую — і на душі творчої людини стає світліше.

Діма Шуров

Позитивне, відкрите і світле фото. Одне з моїх улюблених з проекту «12 музик». Діма приємна людина і крутий музикант, я дуже його поважаю. Фотографувала на Подолі, десь в районі посольства Нідерландів. Зйомка відбувалася, як завжди, швидко, жодного додаткового світла я не використовувала. Коли ти фотографуєш відомих людей, у тебе зазвичай мало часу, щоб увійти в правильний резонанс з людиною, а з Дімою цей контакт відбувся моментально.

Святослав Вакарчук

Святослава фотографувала хвилин п’ять. Під’їхала до їхнього офісу, вийшов Слава, доволі заклопотаний. Я зрозуміла, що ця емоція мені не зовсім підходить, і нагадала йому про те, що ми знайомі з початку 2000-х. «Океан Ельзи» тоді збиралися в тур з альбомом «Модель», і я допомогла групі знайти репетиційну базу. Слава згадав, пожвавився, розслабився, став посміхатися – і все в нас вийшло добре.

Щоб дістати з будь-якої людини справжні емоції, її потрібно розкрити, а щоб увійти в контакт, потрібно розкриватися, в першу чергу, самому. Тому, якщо ти будеш у «коробочці», ти не отримаєш справжньої зворотньої емоції. Для отримання бажаного результату у портретній зйомці працює багато факторів. Один з них — це контакт між моделлю та фотографом. У жанрі портрету — це дуже важливо. Не буде цього — не буде щирості, не буде посмішки, не буде правильних «посмішкових» зморщок.

Rona

З останніх робіт — невеличка фотосесія для групи Rona, яка нещодавно з’явилася на музичному небосхилі. Класичний склад для рок-банди: бас, гітара, барабани, вокал. Хлопці дуже стильні, в кадрі вони виглядали як рок-зірки 70-х. Я не можу сказати, що ми спеціально це планували. Не було ні стиліста, ні візажиста, була проста локація — стіна, диван, ліхтар і наше бажання працювати на результат. Але чи то настрій, чи то якась пластика світла, зовнішній вигляд, непідробні емоції і ооп — все зійшлося.

Джамала

Існує дивна думка, що я фотографую виключно чоловіків. Неправда — жінок також. Тих, хто мені цікавий, із ким у мене відразу налагоджується правильний емоційно-енергетичний конект. Я здогадуюся, чому так вважають — через те, що серія календарів була виключно чоловіча. Але в 2015 році мене запросити взяти участь у проекті журналу «Новое время» — «Топ-100 людей культури і мистецтва України». Ось для нього я і фотографувала Джамалу.

Я приїхала на студію звукозапису, де працювала Джа. Вона вийшла і відразу говорить: «Слухай, у тебе обличчя таке знайоме, напевно, десь бачилися». А мені до цього часто говорили, що ми з нею чимось схожі. І вона, дивлячись на мене, мабуть, вловила знайомі риси, і їй здалося, що ми десь перетиналися.

З Джамалою було легко і комфортно працювати. Це випадковий кадр. Вона просто почала сміятися — навіть не пам’ятаю, чому, — і я цей момент зафіксувала. Фото було на виставці «Топ-100 людей культури і мистецтва» в галереї «D12».

Антон Слєпаков

Якось із моєю подругою, відомою українською художницею Аліною Гаєвою, ми задумали спільний проект. Забігаючи трошки наперед, скажу, що він ще в процесі. Антон Слєпаков — один із його учасників. Ну, що тут можна сказати, я обожнюю групу «Вагоновожатые», і мені, безумовно, приємно було працювати з Антоном.

Ми гуляли містом, фотографувалися, спілкувалися і пили каву. Скажу чесно, посміхатися він став тільки після кави. Фотографувати людей, творчість яких тебе заводить і надихає, — це завжди подвійне задоволення!

Без Обмежень

Студійна фотосесія для гурту «Без обмежень». Я не так часто працюю в студіях, вони заважають вільному сприйняттю простору, а ось з гуртом «Без обмежень» усі обмеження, вибачте за каламбур, зникли на самому початку. Я давно товаришую з PR- директоркою гурту Мариною Степанською, але у нас все ніяк не виходило попрацювати разом. І ось нарешті це сталося!

Як я і говорила до цього, фотографувати гурти, творчість яких тобі подобається, це окремий кайф. Хлопці використали це фото для реклами свого сольного концерту. Дуже тішить, коли твої роботи продовжують своє життя в надрукованому форматі, а не лише у вигляді терабайтів на жорсткому диску.