14 принципів Арсена Мірзояна

Співак Арсен Мірзоян розповів Karabas Live про те, що може вважати власними переконаннями і принципами

Я вчився вокальній манері, слухаючи важкі гурти, зокрема Skid Row. Але в мене нема бажання розминати свої вокальні зв’язки на кожній пісні – я не розглядаю творчість як спорт. Та й пісні мої не вимагають цього.

Я люблю малювати, але не позіціоную себе в якості художника. Я не бачу в цьому свого стилю. Мої малюнки – це ніби кавер-версія.

Я люблю англійський гумор і творчість Чарлі Чапліна. Він ніколи не вірив у талант, говорив, що на самому таланті не пропхнешся. Лише праця, лише кількість, яка переростає в якість. Тільки набиваючи шишки, позбавляєшся зайвого і знайдеш застосування своєму талантові. Його дочка Джеральдіна згадувала такий випадок. Якось вона запитала, як вона йому як балерина. А він відповів, що йому за неї соромно. Але сказав, що ці слова – аж ніяк не привід зупинятися. Просто треба більше працювати. Тому що завжди є більш талановиті люди – треба про це пам’ятати і тягнутися до їх рівня.

Я не суворий батько. Не люблю забороняти – краще відмовити м’яко, з гумором, або запропонувати щось натомість. Найкраще стати старшим товаришем, яких малеча на дворі слухає більше за батьків. Я сам так виріс. Авторитет краще працює на прикладах, ніж на словах.

Я не великий кулінар, але вмію готувати і готую швидко. Якщо ти розумієш технологію готування їжі, сам рецепт не має особливого значення. Треба знати похождення страви, а далі вже справа техніки. Мені смішно дивитися, як люди іноді ретельно розбирають рецепти – який в цьому сенс?

Патріотизм – доволі важке поняття. Я можу сказати, що я патріот рідного Запоріжжя. В цього міста є своя історія – і я патріот цієї історії. Що стосується всеукраїнського патріотизму… Завжди знайдуться люди, які будуть називати себе «правильними», а інших – «неправильними» патріотами, і вчитимуть, як правильно любити країну. Як і люди, що будуть зіштовхувати їх лобами і наживатися на цьому.

Є пісня національна, і є пісня патріотична. Мені більше подобається національна пісня, тому що патріотична існує в межах однієї країни. За кордонами її любити не будуть, тоді як національна прийнятна всюди. Це візитівка країни. Це візитівка культури. Національні пісні здаються мені більш цікавими і правильними. А патріотичні – вони для внутрішнього використання. Все ж таки мистецство повинно залишатися мистецтвом.

Я з самого початку заробляв гроші важкої працею, і це врятувало мене. Робота на Дніпрококсохімі (це був 1993-й рік) познайомила мене з реальним життям. Багато моїх знайомих, які почали спекулювати, перепродавати щось, швидко заробили легкі гроші – але також швидко їх втратили, і в загальному підсумку втратили себе. Робота на заводі загартувала характер. Дисциплінувала мене. Якби не це, я не знаю, чи писав би такі пісні, чи грав би в КВК і чи потрапив би на «Голос країни».

Мотоцикли – я їх не розумію. Я знаю, що відбувається на дорогах і тому почуваюся безпечніше в автомобілі. А взагалі-то більше люблю велосипеди. Ми з моїм старшим сином можемо спонтанно взяти і поїхати кудись на велосипедах на 50 км. Прекрасний активний відпочинок.

Я віддаю перевагу волейболу перед боксом чи футболом. Це контактні травматичні ігри з великими перевантаженнями. А у волейболі просто: й бити треба (і не людей), і робити це сильно й технічно правильно. Треба бачити весь майданчик і постійно аналізувати розташування своїх і чужих гравців. Тут немає розгону-прискорення – більше вибухова техніка. Це інтелектуальна командна гра.

Захищати укранську пісню потрібно – але чи через квоти? Не знаю. Для мене будь-яке насильство – це зло. Але якщо ми все ж таки дійшли до такого, залишається сподіватися, що цей закон підвищить рівень україномовних пісень в ефірі радіостанцій. Раніше ж не було в цьому потреби. Як міркували музиканти? «Навіщо мені робити якісний продукт, якщо все одно його не візьмуть на радіо? А мою аудиторію і так все задовольняє». Зараз український шоу-бізнес стоїть перед серйозним випробовуванням.

Неправда, що українські артисти «забули» східний регіон – їх туди не запрошували, вони були просто непотрібні. Там української мови не чули десятиріччями. Східний регіон сам «загубив» себе – як я вважаю, через брак історії. Запоріжжя – індустріальне робоче місто, але його врятувала історія запорізького козацтва. Народ завжди буде відстоювати свою історію. А в Донецьку і Луганську людям за яку історію вставати?.. Те, що їм нав’язали, те вони й підтримують.

Країні потрібні професіонали. Чоботи має робити швець. В нас щось налагодиться тільки тоді, коли люди будуть професіоналами – кожен на своєму місці.

Є реальне відчуття, що світ з’їхав з глузду. Дуже багато жорстокості. Мені здається, потрібно якесь глобальне стихійне лихо, яке б примирило й об’єднало людей. Так, щоб не було винуватих і ні на кого було нарікати. Тоді люди, напевно, нарешті будуть цінувати одне одного незважаючи на віросповідання, національність чи ще щось.

Фото надане прес-службою артиста

Найближчі концерти Арсена Мірзояна: