«Один в каное» у Києві: прості істини в новому світлі

6 782

Редактор Karabas Live Філ Пухарєв – про те, як музиканти зі Львова співали у напівтемряві нові пісні на першому виступі свого туру по Україні

Ми ніколи не дізналися б про «Один в каное», якби не концерти. Кілька років тому, коли у львівського гурту не було жодної студійної пісні, хтось виклав в Інтернет записи з його виступу, і пішло-поїхало. Слава про просту, щиру і разом із тим глибоку музику тріо ширилася попри відсутність її бодай незначної промоції та в обхід засобам масової інформації.

Якщо народна популярність справді існує, то це вона і є. Тож рано чи пізно мережевий розголос повинен був довести «Один в каное» до Києва. 3 березня львів’яни вперше зіграли у столиці у залі більш ніж на тисячу місць — у Жовтневому палаці. Цим виступом вони почали тур по 25 містах України. Нові пісні, нові очікування.

Локація

Київ «Один в каное» підкорили не одразу. У 2013-2014-х виступали у пабі «Бочка» та на подібних невеликих майданчиках. У 2015-му майже зірвали касу в клубі ATLAS. А за рік повернулися туди ж із довгоочікуваним дебютним альбомом та очікуваним аншлагом. Вже тоді столичним прихильникам «Один в каное» в залі на тисячу місць стало тісно.

Звістка про те, що гурт презентуватиме другий альбом у столичному Жовтневому палаці, викликала одночасно радість та занепокоєння. Радість, бо слухачам нарешті не треба буде насолоджуватися концертом в тисняві. Занепокоєння, бо сидячі місця та майданчик з театральним ореолом — завжди випробування для гурту із живою музикою. Але це не вплинуло на рішучість глядачів — за день до виступу музиканти повідомили у Facebook про sold out.

«Один в каное» вирішили підіграти ситуації. Продумали драматургію вечора так, щоб публіці хотілося уважно вслуховуватися в нове замість того, аби вкотре підспівувати старому.

Перед концертом кожен відвідувач міг знайти на своєму місці картку із розкладом – так само, як перед виставою в театрі. 12 пісень, окрім вже оприлюднених «Ікон» — жодної знайомої. Не важко здогадатися, що це і є треклист майбутнього альбому, композиції з якого «Один в каное» пообіцяли співати на концертах ще до його виходу. І стримали свою обіцянку.

Одну з нових пісень «Один в каное» виконали з особливим пієтетом до місця. Йдеться про ту ж таки композицію «Ікони» з підзаголовком «Шістдесятникам». За словами вокалістки Ірини Швайдак, у ті часи неформальні українські митці часто зустрічалися саме в Жовтневому палаці.

Слова

«Прекрасний оповідач», «Про автора» — пісні, від яких сильно віє літературою. Ірина Швайдак на запитання про поетичні впливи відповідає стримано, але літературоцентричність гурту — у всьому, навіть на рівні неймінгу.

Ірина Швайдак

Шкода тільки, що з амфітеатру, де я слухав концерт, слова нових пісень було майже не розчути. «Ти опускаєш руки, я підіймаю архіви», — чи не єдиний афоризм, який мені чітко вдалося вихопити з пісні «Пам`яті мало». Але й цього достатньо, аби зрозуміти: золотий фонд цитат може готуватися до поповнення від «Один в каное». Чекаємо на альбом.

Ті, хто хотіли звірити крилатий вислів із назвою пісні на картці, могли зробити це лише в перервах між композиціями, коли вмикалося світло. Під час виконання пісень в залі панувала густа темрява.

Музика

В оновленому звучанні «Один в каное» відійшли від звичного акустичного року не далеко, розбавивши його електронними інтонаціями.

Пісня «Хуанхе» виявилася пересипаною шурхотами та скрипами — обережний крок на територію нойз-року та тріп-хопу. У композиціях «У мене немає дому» та «Пам`яті мало» гітарист Устим Похмурський дав собі волю, виконавши чіпкі гітарні соло.

Устим Похмурський

Новачок гурту, барабанник Ігор Дзіковський, привніс у звучання ламані ритми. Своєю манерою гри він робить реверанс у бік Radiohead. З такого музичного ракурсу поетичний почерк Ірини Швайдак і справді видається доволі схожим на одвічно сумну творчість Тома Йорка.

Ігор Дзіковський

«Один в каное» все ще глибоко копають у змісті, але з тим поступово ускладнюють і музичну структуру композицій. Та чи буде це до смаку прихильникам, звиклим до милої лірики під гітару? Безсумнівний хітовий потенціал серед усього нового матеріалу я поки розчув лише в пісні «Вовк», де Дзіковський філігранно імітує барабанними паличками звуки кроків хижака та навіть жалібно підспівує в унісон Швайдак.

Виступ

У сценічній подачі музиканти не відходять від своїх принципів. Ні дахозносного віджеїнгу, ні приголомшливих перформансів від «Один в каное» чекати не варто. Все ті ж темні одежі і той таки логотип гурту, висвічений прожекторами на початку та в кінці концерту.

В пригоді музикантам стала освітлювальна система Жовтневого палацу. Протягом концерту софіти виблимували червоним, фіолетовим та синім. Любов’ю, духовністю та мудрістю, які символізують ці кольори, пісні «Один в каное» налиті по вінця.

За винятком цих відтінків у залі панувала інтимна напівтемрява. Нівелюючи обриси людей на сцені та в кріслах, вона залишала їх наодинці із самими собою і перетворювала музику на справжнього головного героя вечора.

Це була перша частина концерту.

Хіти

Але у другій все освітилося. Публіка ожила, щойно почула перші акорди пісні «Мамма». Знайомі хіти «Один в каное» вона супроводжувала дружнім підплескуванням в ритм.

Формально Швайдак, Похмурський та Дзіковський виконували старий репертуар на біс. Таких виходів було аж чотири. Рішення скоріше хибне. Після кожного наступного награного зникнення музикантів за кулісами слухачі з дедалі більшою впевненістю покидали залу, вважаючи, що це кінець концерту. На півдорозі до гардеробу вони щоразу чули зненацька вичавлені з тиші знайомі ноти, розверталися і збивалися в імпровізовану фан-зону між рядами.

Врешті-решт, під кінець слухачі злилися в єдину музичну хвилю настільки, що оголошувати справжнє закінчення виступу довелося його організатору зі сцени. Омріяного «Неба» фани так і не дочекалися.

*******

За рік «Один в каное» підкорегували і вдосконалили сценічну подачу, але всередині залишилися такими ж, як і були.

Вони все ще не збираються робити ставку на видовищність, продовжують працювати без менеджменту і досі демонструють, що їхня сила – в простоті. Та й свіжі пісні показують лише на концертах, провокуючи прихильників знову записувати їх на диктофони і викладати в мережу, як і вісім років тому.

Ну і нехай. Цього разу новий альбом вже на підході.