Джамала, Христина Соловій та інші у фотоісторіях Тетяни Вільчинської

6 682

Фотограф зі Львова розповіла Karabas Live, як за допомогою світлин подружилася із українськими музикантами

Ми продовжуємо представляти вам українських фотографів, які знімають музикантів. Сьогодні ми презентуємо світлини фотографа зі Львова Тетяни Вільчинської. За кожним з цих кадрів є своя невеличка історія. Авторка із задоволенням розповіла їх нам, а ми ділимося з вами.

Тетяна про себе:

Фотографую я небагато і тільки тих, кого люблю. Для мене фотографія і є любов. Коли була маленька і ще не вміла читати, розглядала картинки і вже тоді уявляла собі, що ось тут я б стала вище чи правіше, уявляла продовження кадру, яким би він був, якби фотограф трошки змістився. Довго не мала змоги купити фотоапарат, тому знімала очима — розвивала фантазію і пам’ять. Навіть зараз, вже маючи хорошу техніку, іноді роблю так. Коли навчилась фотографувати в уяві, почала це робити по-справжньому. Думаю, саме це мені допомагає будувати кадр за секунду до його появи.

«ДахаБраха»

З гуртом «ДахаБраха» ми товаришуємо вже давно. Ніна Гаренецька якось написала, що вони будуть у Львові і були б раді пофотографуватись. Часу на підготовку було обмаль, а гурт хотів фотографій на львівських дахах старих будинків — співзвучне «ДахаБраха на Даху».

Старі будинки Львова зазвичай в аварійному стані, похилі і з черепицею, ваги нас всіх не витримають. Коли дівчата вже одягали плаття і малювались, а я виїжала до них, то поняття не мала, куди ми підемо, але мовчала в надії, що щось таки придумаєм. З дахами всеж не склалось і ми спонтанно поїхали до трамвайного депо. Щоб нас пустили, дівчата заспівали охороні декілька пісень. Під враженням від того ціле трамвайне депо було нашим!

Знайшовши ідеально старий трамвай, ми взялись за роботу. На все в нас пішло близько 20 хвилин. Це була найстресовіша по часу і найвеселіша фотозйомка! І всеж мені ще хотілось би познімати їх на даху, тому ймовірно буде продовження наших фотопригод.

Христина Соловій

Спонтанна зустріч і знайомство з Христиною відбулось, коли ми фотографували Даніелу Заюшкіну з Vivienne Mort. Христина підійшла до неї, подякувала за творчість і сказала, що має особливу любов до пісні «Любов». Дана подякувала, обійняла і сказала: «А ми тут фотографуємось. Напевне Таня тебе ще не фотографувала».

Наступного ж дня ми зустрілись з Христиною в парку, розмовляли і робили фотографії. Тоді Христина дала мені послухати декілька записів з нового альбому, серед яких вже популярна пісня «Fortepiano».

Джамала і її батько

Джамала вразила своєю відкритістю і щирістю з першого погляду. Ми познайомились в одній з кавярень Львова, випили кави, зробили декілька фото і вона мусила бігти на саундчек, в той день в неї був концерт в Оперному театрі.

До неї приїхав батько, що стало для Джамали приємною несподіванкою. Вона зізналась, що років десять не має фотографій з батьком, вони живуть далеко один від одного і практично не бачаться. Попросила зробити їм декілька кадрів наступного дня.

До останнього я не вірила, що вона задзвонить. Але коли вона мене покликала і я вже фотографувала їх, таких рідних і близьких, мала відчуття таєнства і розуміла, що ймовірно пройде ще десять років, коли вони зроблять нові спільні фото.

Ірина Швайдак («Один в каное»)

То особлива для мене людина, а з особливими і робота якась інша. З Ірою ми близько спілкуємось вже більше семи років і ще ні разу не робили серйозну зйомку з підготовкою, не націлювались на якийсь результат. Зазвичай ми зустрічаємось і в такі моменти я дуже рідко маю при собі камеру, бо на зустріч йду побалакати, відпочити і видихнути. Тому коли нам вдається таки шось зняти, шось просте і спонтанне, я дуже тішусь. В той сонячний день, коли з’явилось це фото, я не полінувалась взяти фотоапарат.

Ах Астахова

Вперше я почула Іру, коли жила в Москві. То був невеличкий концерт, і вже тоді я подумала – вона так красиво пише і подає свої думки, мабуть не гірше б виглядала на знімках і позувала. Так воно і сталось. Коли я фотографувала Іру, вона була легка, ніби ми не вперше вже бачимось і знімаємо.

Читала вірші, посміхалась, розповідала про свого кота і любов до Одеси. Після цієї зйомки я ще довго відчувала приємний післясмак і задоволення. То найприємніше, коли вже заховав камеру в рюкзак, а ще довго посміхаєшся.

Даніела Заюшкіна (Vivienne Mort)

Наші фотосесії — то цілі відновлення і психоаналіз. Хто знає Дану, розуміє, що я маю на увазі. При першій зустрічі, перше, що я почула то «А чого ти боїшся?» Задумалась. Навіть не знаю, чого я боялась тоді найбільше. Мабуть сказати шось дурне у відповідь на її філософське запитання.

Весь той вечір ми розмовляли про страхи і переживання. Дякуючи Дані я тоді знову нагадала собі, що все в нашій голові, що всі страхи безстрашні і як маленькі котики, їх просто треба погладити і полюбити.

Анастасія Пліс

Все почалось ще з «Фабрики зірок». Я ввімкнула ТВ і побачила цю неординарду кучеряву дівчинку, тоді вона ще мала свій проект під назвою 45ЕН. Розвіртуалились ми незабаром, на той час в мене була моя перша камера і маленька картка, на котру вміщалось близько 70 фото.

Ми вмістили все, що нам потрібно. Зараз ми зустрічаємось в Одесі чи Львові, камера в мене вже нова і картка не лімітована, маємо розвязані руки і повно повно різних ідей на майбутнє.