В Лютеранській церкві Києва виконали симфонію композиторки Вікторії Польової

Після виконання «Світлих піснеспівів» в столиці готується їх презентація за межами України

Минулого тижня в столиці відбулвся концерт, на якому виконали хорову симфонію Вікторії Польової «Світлі піснеспіви». Твір був виконаний у Лютеранській кірсі Святої Катерини Муніципальним камерним хором «Київ» під керівництвом Миколи Гобдича. Виступ супроводжувався світловим перфомансом авторства Макса Рубана.

Подія викликала велику зацікавленість у глядачів. Деяки з них були вимушені слухати концерт біля дверей кірхи, тому що у залі був аншлаг. Karabas Live пропонує ознайомитися з декількома думками та враженнями про «Світлі піснеспіви».

Ростислав Грибов, Президент Клубу любителів музики:

Слухаючи цю музику, відчуваєш в собі народження дивного почуття надії. Надії на те, що все буде обов’язково добре. Нам дуже потрібна ця надія, нам необхідно відчувати особливо зараз, що життя, світло й музика вічні

Тетяна Швед-Безкоровайна, організаторка концерту (S.T. ART Foundation):

Неймовірна кількість людей, що прийшли на концерт, їх любов до творчості Вікторії Польової дуже надихають. Служителі кірхи сказали нам, що такого аншлагу ще не було, — люди стояли навіть у холі, повністю зайнявши його до самісіньких дверей. Одразу після концерту ми отримали стільки дзвінків і листів, що вже почали працювати над планами щодо показу «Світлих піснеспівів» за кордонами нашої Батьківщини

Валентина Кузик, музикознавець, доктор філософії мистецтва:

Виконання «Світлих піснеспівів» стало свідченням торжества творчого духу, натхнення й професійного вміння. Світлопартитура неймовірно підсилила психологічну дію музики. Таким твором Україна може пишатися і презентувати його на всіх найпрестижніших сценах світу

Юрій Чекан, доктор мистецтвознавства:

Музика «Світлих піснеспівів» — для уважного і відкритого серцем слухача. Відчути її – глибше пізнати себе і світ. Тут немає місця повсякденно-буденним думкам і почуттям. Думки про вічне, а почуття позбавлені поверхової афектованості, зате сповнені глибинної символічності. Це не стільки почуття, скільки відчуття, навіть – осяяння

Фото: Юлія Вебер

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Виктория Полевая: «Искусство делает реальность не такой безумной»