Олег Каданов (Оркестр Че): «Україна потроху перетворюється на жорстоке тоталітарне чудовисько»

Екс-керманич «Оркестру Че» розповів Karabas Live про співпрацю з Сергієм Жаданом і своє бачення нової України

П’ятнадцять років тому Олег Каданов разом з Михайлом Кабановим і Сергієм Савенко заснували в Харкові бойову еклектичну одиницю – «Оркестр Че». Група мінялася й росла, грала концерти, записувала платівки і цілком свідомо розчинилася в просторі, залишивши спадщину у вигляді шести студійних альбомів, останній з яких, на вірші Сергія Жадана, вийшов у березні цього року.

Сьогодні Каданов рухається вперед, розриваючись між сольною акустикою, своїм новим дітищем «Мантри Керуака», і проектом з Сергієм Жаданом і Євгеном Турчиновим – «Лінія Маннергейма». Олександр Пролетарський розпитав Олега про ці нові починання, громадянську позицію, відвертість у творчості та його бачення нової України.

Олег, тобі нещодавно виповнилося сорок років, чи відчуваєш уже тягар віку? Це якось впливає на твою творчість?

Саша, чесно кажучи, мені починає подобатись. Тобто декілька років назад були якісь такі панічні думки – це ж не за горами сороковнік! А зараз розумієш – та пофіг, нічого не змінилося. Усе несеться! У творчості, звичайно ж, зміни відбуваються. Було б сумно, якби змін не було. Більше часу приділяєш тому, що виносиш на люди. Більше відповідальності за сказане у текстах. Але сподіваюсь, все таки, що раціональна складова не перебиває інтуїтивну, чуттєву. Бо раціональна творчість з холодним носом – це повна хуйня.

Озираючись на період «Оркестра Че», що б ти змінив, або все було вірно, все було логічно?

Звичайно, була купа помилок, але ж як без них. Нічого не став би міняти, навіть якби виникла така фантастична можливість. Бо це ж найцінніше — досвід, який робить нас такими, якими ми є. Я вдячний всесвіту, що в мене був цей період з «Оркестром Че», можливість працювати з такими крутими музикантами, які багато в чому вплинули на моє сприйняття музики, та й взагалі на світосприйняття. Чуваки бачили мене в надзвичайно різних психологічним станах і купу разів допомагали мені вибиратись з повного калу! Передати словами, наскільки я їм вдячний і наскільки я їх люблю – дуже важко!

Розкажи про новий EP твого дітища «Мантри Керуака», який ви зараз записуєте, що це буде? Як взагалі еволюціонує проект?

Не хочу нічого розказувати, бо скоро все можна буде почути. Єдине, що можу зазначити, що записувати його ой як непросто, бо дуже багато чого в «Мантрах» будується на імпровізації, часто — атональній. І ще хочеться додати, що частину матеріалу ми накопичили на прекрасній студії «78», що знаходиться у Жовтих Водах. Не можу не відмітити їх, бо працювати там було надзвичайно комфортно.

Експеримент з Сергієм Жаданом і Євгеном Турчиновим, який носить назву «Лінія Маннергейма», мав ряд виступів. Що тепер — як вам працюється над альбомом, враховуючи, що ви все-таки зайняті своїми сольними роботами?

Так, ми в процесі запису. Зараз відбувається накопичення матеріалу в Харкові на студії О! З Жекою Турчиновим ми частіше зустрічаємося для репетицій, аніж із Сергієм, бо Жадан у Харкові в основному наскоками. Ми часто обмінюємось новими задумами по інету. А взагалі, я страшенно радий, що в нас з Жекою так легко виходить створювати музику, яка нас усіх трьох впирає. Тобто якогось періоду притирки взагалі не було. Воно якось так, ррраз і виникло. До речі, взагалі виникнення «Лінії Маннергейма» — це заслуга Ляни Мицько. Перед Книжковим Форумом – 2016 вона під час телефонної розмови сказала – мовляв, на форумі буде Жадан, будеш ти, може щось замутите разом? Замутили (сміється).

Це вибір кожного — грати чи не грати в Росії. Якщо не подобається, що музикант там грав – не йди на його концерт. Адже в першу чергу це питання до рівня нашої громадської свідомості

Яку роль в твоєму житті грає сьогодні Жадан? Я так розумію, що окрім ролі в екранізації його роману «Ворошиловград», ти ще пишеш якусь музику до фільму? Що це буде, як тобі взагалі процес кіновиробництва?

Жадан сьогодні, як зрештою і останні 15 років, для мене є одним із найпотужніших надихаючих елементів. Це людина, яка дуже тонко і точно відчуває сьогодення. Поет з великої букви. На рахунок «Ворошиловграду» — музику пише Фіма Чупахін, але в режисера Ярослава Лодигіна є задумка взяти до фільму декілька моїх пісень. Команда, яка знімала фільм, надзвичайна. На знімальному майданчику була дуже класна атмосфера, варто було гальманути – партнери одразу підтримували. Тобто це сильно різниться від театральної атмосфери. Чесно кажучи, я кайфанув. Зараз йде процес постпродакшну. А яким вийде сам фільм – страшенно цікаво самому, але знаю точно, що це буде явище у сучасному українському кіно.

Останній альбом «Оркестру Че» (хоча по суті вся група вже не брала участь в записі), іменований «Що вони бачили», вийшов у березні. Тобі не здається, що пластинка була дуже недооцінена в купі усієї цієї «нової української музики»?

Я й не чекав якогось раптового вибуху. Насправді в мене була думка, що цей альбом взагалі не зайде людям, бо ж він сильно різниться від попереднього. Але такої кількості позитивного фідбеку від купи незнайомих людей ми ще не отримували. В принципі, це приємно, але я робив альбом, який би хвилював в першу чергу мене. А те, що так звана «офіційна музична критика» практично не звернула уваги на цю платівку – то це норма. Сорокіна ж читав?..

Акустичний формат як і раніше тебе впирає або це такий вимушений захід і безповоротна потреба тримати себе в постійній бойовій творчій формі?

Був якийсь період, коли мені це не резонувало. Але насправді це найкрутіший формат – є ти, гітара, пісні і твоя відвертість. Або ж її немає. Відвертості. А слухача не наїбеш.

Що тебе не влаштовує в організації музичного процесу в рідній Вітчизні, а що здається перспективним? Адже ти музикант, який завжди стояв і стоїть осібно, у тебе самодостатня позиція…

Дивно, але навіть у 2017 році є купа профанів серед організаторів. Мені здається, це взагалі якась карма нашого народу – похуїзм по відношенню до справи, якою ти займаєшся. Тобто скільки років відбувається історія з клубними виступами, а тупняку менше не стає. Але на противагу до цього всього є нова генерація – як серед музикантів, так і серед організаторів. І цей потік абсолютно фантастичних концертів, які відбуваються останні роки – це заслуга нового покоління організаторів. І це не може не надихати!

Соціальні мережі для тебе сьогодні – це..?

Намагаюсь, щоб той же Facebook був майданчиком для поширення музики чи віршів, або ж платформою для реклами концертів. Але ж, блін, це довбана наркота! Інколи залипаєш в стрічці годинами.

Чи стежиш ти за критикою (позитивною і негативною) на свою адресу і чи важлива тобі думка невідомого і настирливого голосу часу, який сьогодні лізе з усіх щілин? До кого ти прислухаєшся сьогодні?

Звичайно, мені цікаво, яким буде відгук на ту чи іншу роботу. Але ж я прекрасно розумію, що ті, хто найнахабніше і найвпевненіше судять – це якраз ті, хто абсолютно не здатен зазирнути вглиб речей, розгледіти прихований зміст. У них немає запитань в першу чергу до себе.

Ти як і раніше періодично їздиш в прифронтову зону з концертами?

Давненько не був, але скоро знов поїду. Дуже важливо підтримувати наших воїнів та намагатись виховувати юних українців на Сході, незважаючи на ту купу лайна, провокацій і дискредитацій, якими огортають все те, що зараз відбувається на Сході. Люди вже чути не можуть про війну, бо немає ніяких зрушень. Ситуацію наче законсервували, кругом панує зневіра і розчарування. Але ж війна йде, воїни гинуть. Нічого не змінилось.

Твоє поточне ставлення до соціальних гонінь і засудження за гастрольну діяльність в Росії?

Це все насправді пахне негарно, бо ж засуджують та зривають концерти в Україні дуже вибірково! Діють подвійні стандарти, а це ну ніяк не назвеш демократією. Хоча ні, у нас саме це й називають демократією. Зривати концерти одним артистам, в той час як багато інших спокійно грають і в Росії, і в Україні. Як на мене, це вибір кожного — грати чи не грати в Росії. Якщо не подобається, що він там грав – не йди на його концерт. Адже в першу чергу це питання до рівня нашої громадської свідомості.

Ти завжди був підковано політизований, мав і висловлював публічно свою громадянську позицію, брав участь в подіях 2013-2014 року, які твої думки з приводу розвитку України сьогодні?

Мені страшно, чувак. Бо ж Україна потроху перетворюється на жорстоке тоталітарне чудовисько зі сталевими щелепами та порожньою черепною коробкою. Мені дуже не подобається, куди нас уперто штовхають, прикриваючись національними прапорами та мовним питанням.

Часто в тебе опускаються руки, і здається, що далі нічого? І навпаки — як часто в справжньому періоді збуджує той світ, який утілюється в творчому результаті?

Причин впасти в депресію просто безліч, але, слава богам, пубертатний період вже позаду, тому опускати руки й спокійнісінько забивати на все болт – не на часі. Час набирає обертів шалено, тому гаяти його – фатальна розкіш. Все залежить тільки від тебе! Добрячий шматок країни, в якій ти живеш, це якраз те, що зробив чи не зробив саме ти!

Фото — Олександр Пролетарський