Олександр Пономарьов: заручник костюма з краваткою

Редактор Karabas Live Міла Кравчук відвідала столичний концерт «золотого голосу України» і побачила, у якій формі він перебуває у 2017 році

Є Олександр Пономарьов – і є всі інші українські співаки. Цей розклад залишається незмінним останні 20 років – з того моменту, як Пономарьова було визнано кращим виконавцем на «Таврійських Іграх» в Каховці в 1997 році. Таких «Золотих Жар-птиць» в нього було ще п’ять. Колись за відсутності інтриги премію навіть пропонували закріпити за ним довічно – жартома, звичайно.

В «золотого голосу України» не було конкурентів. Проте у другій декаді 2000-х він майже зник з інформаційного простору. Не випускав альбомів, займався продюсуванням і рідко записував нові пісні. Час від часу давав сольні концерти – з приводу чи без. За цей час вільне місце в жіночих серцях встиг зайняти Олег Винник.

Цього року Пономарьов проїхався Україною з туром «Полонена ти» на честь виходу нового синглу «Полонений». Висвітлювався він не сказати щоб активно. Увагу ЗМІ привернув лише завершальний концерт в столиці з симфонічним оркестром 26 листопада – взагалі-то не перший експеримент подібного роду для Олександра.

«Я не вдягав костюм і краватку на інших концертах, але це ж Палац «Україна»! – жартував співак на початку концерту. – Я взагалі-то рокешник люблю, косуху й таке інше». Це багато що пояснює в його кар’єрі. І водночас окреслює глобальну проблему української поп-сцени: артисти часто-густо виконують не те, що бажали би самі – а те, що воліє чути від них публіка.

Пономарьова часто називають головним ліриком української естради, – дякуючи таким хітам, як «Варто чи ні», «Чомусь так гірко плакала вона», «Я ніколи нікому тебе не віддам» і так далі. Це зрозуміло – що, як не лірику, виконувати, маючи такі вокальні дані? І з одного боку це – стиль, а з іншого – пастка, з якої годі вирватися.

Зрозуміло, що робиться все «для народу», але ж за вікном XXI сторіччя. Може, варто вже позбавлятися від нафталіну? Бо «Ніченькою темною» — це ж дискотека 80-х

Олександр Пономарьов став заручником костюма з краваткою. Спроби вийти з образу, які були здійснені свого часу – загадаймо англомовні «Baby Ticket» (ту, що під Rammstein) чи рок-н-рольну «Do you want it», завершилися невдало. Ну не хоче його публіка таких «експериментів» – давай їй балади. Київський концерт туру «Полонена ти» мав стати таким собі компромісом: на сцені – оркестр, хор і рок-група; багато ліричних і трохи динамічних пісень з ненав’зливими гітарними соло. Задум цікавий, але на практиці все виглядало дивно – як із Задзеркалля.

Очевидно, що співак давно звик до сидячих залів і добре знає, як розворушити публіку — безпосереднім конферансом і щирими емоціями. Проте на початку здавалося, що аудиторію Палацу «Україна» не зрушить з місця ніхто – надто стриманими були аплодисменти після стартової «Любов-війна». Але далі Олександр задіяв важку артилерію – «Зіронька» і «Чомусь так гірко плакала вона» – і зал помітно пожвавішав. Глядачки понесли букети з квітами, якими наприкінці вже можна було б затарити невеликий кіоск. Були не тільки квіти. «О, дякую, що підгодовуєте!» – подякує він комусь за подаровані солодощі.

Вдало тасуючи старі й нові, ліричні й динамічні пісні, Пономарьов налагодив контакт з аудиторією. Присвятив «Зіроньку» своїй доньці, «Чорнобривці» — всім мамам, «Варто чи ні» — закоханим, «Заспіваймо цю пісню за Україну» — захисникам Вітчизни. Публіка шалено аплодувала «З ранку до ночі», змахувала сльози під «Я ніколи нікому тебе не віддам», співала хором «Чорнобривці» і стоячи зустрічала патріотичні пісні.

От і лабай тут рокешник.

Спроби такі були – наприклад, пісня «Не стидайся, то твоя земля» Кузьми Скрябіна. Публіка навіть вставала – але радше з поваги до автора і патріотичної тематики. Основну ж бо її частину складали  молоді й не дуже жінки – шанувальниці пісень про вічне кохання у виконанні кращого естрадного тенора України.

Щодо «кращого» не варто навіть сперечатися: голос Пономарьова з роками не тьмяніє і дзвенить кришталем, як його колишні нагороди. Ефектно відтінював його оркестр «Київська камерата», який додавав виконанню потрібного розмаху і пафосу.

До самого оркестру і до хору під керівництвом Мікаеля Келадзе претензій немає. Вони радше до аранжувальників пісень. Зрозуміло, що робиться все «для народу», але ж за вікном XXI сторіччя. Може, варто вже позбавлятися від нафталіну? Бо «Ніченькою темною» — це ж дискотека 80-х. Так же ж можна залишитись виконавцем «для тих, кому за…»

Окрема подяка – за конферанс, з якого не дуже обізнані глядачі могли дізнатися, що пісню «Кохана» Олександру подарував Андрій Хливнюк з «Бумбоксу», що текст «Чомусь так гірко плакала вона» написаний однією з шанувальниць, що автор «Він чекає на неї» — Святослав Вакарчук. І що «З ранку до ночі» Пономарьов давно переріс, але «не може не виконувати, бо не зрозуміють».

А ще – за чудовий переспів «Ніч яка місячна» на другий біс. «Дякую, що покликали! Я ж взагалі найбільше що люблю – це співати», – зізнався співак. Три біси – і всі щасливі. Місце для «рокешника» – не тут і не зараз. Може, доживемо ще колись.

Сет-лист виступу Олександра Пономарьова в Києві 26.11.2017:

1. Любов-війна
2. Зіронька
3. Чомусь так гірко плакала вона
4. А ти просто кохай
5. Кохана
6. Весна
7. Я ніколи нікому тебе не віддам
8. Ти дочекайся мене
9. Любиш ти мене чи не любиш
10. Не стидайся, то твоя земля
11. 1944 (виступ переможниці «Чорноморських Ігор» і випускниці пісенної академії Пономарьова Дарини Красновецької)
12. Полонений
13. Чорнобривці
14. Любов останньою ніколи не буває
15. У Черного моря
16. З ранку до ночі
17. Ніченькою темною
18. Серденько
19. Заспіваймо пісню за Україну
20. Він чекає на неї
21. Ніч яка місячна
22. Варто чи ні (на біс).

Фото надані організаторами концерту