Somali Yacht Club: «Ми не граємо на фестах з толерантним ставленням до гомофобії і сексизму»

Стонер-гурт зі Львова розповів Karabas Live про гастролі у Європі, майбутній новий альбом і музичні тусовки в Україні

5 листопада львів’яни Somali Yacht Club вирушили в черговий європейський тур, який охопить три країни — Польщу, Іспанію і Францію. Це вісім концертів і близько 9000 км шляху. Невдовзі після цього у стонер-тріо вийде другий альбом «The Sea», який все скаже сам за себе.

Вони вважають себе нішевою групою, але не проти знайомити зі своєю музикою нову аудиторію. Саша Пролетарський скористався нагодою, або поговорити з Ігорем Пришляком, Лесиком Магулою і Артуром Савлуком про новий альбом, фестивалі, українські тусовки і багато іншого цікавого.

Найближчим часом має вийти ваш другий повноцінний реліз «The Sea». Яким він буде?

Ігор Пришляк: Довгим, повільним і необрізаним. Ми вклали багато сил і роздумів у цей реліз. Я не хочу пояснювати чи розказувати про що він, нехай кожний собі подумає сам.

Лесик Магула: Багатоочікуваним для нас. Оскільки почали писати матеріал ще в 2014-му, то дуже важко зараз його тверезо оцінити і хоч якось прикинути, чи сподобається він іншим. Для себе бачу його як крок в сторону складнішої музики.

Артур Савлук: Сприймаю цей матеріал як перехідний до нового. Мабуть, він буде більш нішовим. Але так само ми нічого не очікували і від першого альбому, а людям він сподобався. На мою думку, «The Sea» — альбом більш зрілий, складний і тим цікавий.

Як ви вибирали пілотний трек з альбому для промо?

Ігор: Просто взяли найкоротшу і найшвидшу пісню.

Лесик: Цим все сказано. Найкоротша і найдинамічніша пісня.

Ви записуєте альбоми довго і кропітко. В чому причина?

Ігор: Та бо немає часу на шлак-втаряк. Або робиш добре, або ніяк. Ми не професійні музиканти, тому тратимо набагато більше часу, щоб зробити щось дійсно якісне — як в плані ідеї, так і виконання.

Лесик: Напевно було б круто “заїхати” в студію на пару тижнів і зробити альбом одразу (включно зі зведенням та мастерингом). На жаль, в наших реаліях це неможливо. Щодо часу написання, які пісні — така і швидкість їх написання.

Артур: Ми дуже самокритичні і стараємось шліфувати треки до такого стану, який би нам подобався беззаперечно. Такий підхід часто грає з нами злі жарти, але ми обрали якість.

Іноді здається, що ви нічого не робите для свого просування в Україні. Вас хвилює це взагалі?

Ігор: Я свою думку щодо цього завжди міняю. То мене це хвилює, то ні. Я скоріше займаю пасивну сторону. Якщо мене хтось буде питати щось, то я відповім, але не більше.

Дуже не люблю конкурси, коли треба клянчити в друзів проголосувати. Робити інфо-привід з нової фотосесії? Ні, дякую. Але нові фото групи напевно зробити варто

Лесик: Я досі погано розумію, що саме треба робити для просування в Україні, і головне — які цілі тут ставити. Особисто я дуже не люблю якісь конкурси, коли треба клянчити в друзів проголосувати. Робити інфо-привід з нової фотосесії? Ні, дякую. Але нові фото групи напевно зробити варто.

Артур: ДІйсно, практично будь-яке просування відбувалося “чужими руками”. Звісно, ми безмежно вдячні за такий сапорт, і це стимулює нас самих. Справа тут в тому, що збиралися лише грати музику і не підозрювали, що за цим лежить. Тому ми дуже помало освоюємо “нові лижі”.

Також ми не сприймаємо нашу музику як матеріал для широкого загалу. Тому дійсно — яка мета просування в Україні? Більше людей почує про нас, але одиниці залишаться з нами. Так ми думали. Але кожного разу я зустрічаю людей, про яких би не подумав, що їм наша музика сподобається. А їм подобається! Це здорово заряджає. Тому ми під чуткім керівництвом Філа і RobustFellow (Філ — Філіпп Добров, засновник лейблу RobustFellow — ред.) починаємо трохи активнішу діяльнсть. Побачимо, що це дасть.

Виїзди в Європу, що це для вас — фан або необхідність?

Ігор: Ясно, що фан. Взагалі, вся музика — це просто фан. Ми для того цим і займаємось — фан + самовираження.

Лесик: Напевно, це і відповідь на попереднє запитання. Мабуть, нам цікавіше залучити людей на свій концерт в інших країнах, ніж збільшити кількість відвідувачів у своєму місті. Але так — це фан, хоч фізично це буває і важко.

Артур: Фан. Це нові люди, нові місця, нові враження і пригоди. Минулий європейський виїзд припав на розпал бойових дій на сході України, і люди в Європі активно з нами говорили про це. Дуже цікаві розмови тоді були.

Туровий графік важкий. Ти ж в ідеалі маєш грати концерт щодня, щоб він був в плюс. А це щоденні переїзди і ночівля кожного разу в новому місці. Проте до такого звикаєш за перші 3-4 дні і просто не звертаєш уваги.

Ви всі маєте роботи. Чи є бажання все кинути і займатися лише музикою? Що для цього необхідно?

Ігор: Останнім часом такі думки з’являються. Але в мене не вимушена робота, вона мені подобається. Наразі я працюю сам на себе і це дуже кльове відчуття. Тому в мене просто хоббі стане роботою, а робота – хоббі.

Лесик: Дитяча мрія залишилась, але поки не бачу реальної можливості. Буду думати над цим, коли дійсно зможу вибирати.

Артур: Я переконаний, що такий підхід вбиває творчість. Коли ти, щоб вижити, іноді змушений робити те, що тобі не подобається. Але паралельно спостерігаю за Stoned Jesus і дивлюсь, як в них це виходить.

Ваше ставлення до журналістики в Україні? Здається, вона часом вас не помічає.

Ігор: Ми її теж не помічаємо (посміхається).

Лесик: Можливо, і не помічає, але я не ображаюсь. Розумію, що останнім часом і не було що помічати.

Артур: Мені поки що вистачає. Все закономірно — ми не дуже активні, то і преса так само.

Ви практично не йдете на контакт і обходите вітчизняні музичні тусовки. Чому так?

Ігор: Ну, це не зовсім так. У нас багато друзів у стонер-тусовці, це і robust-crew, і харківська сцена, і одеська. Пацани взагалі по панк-сцені угорають. Ясно, що найцікавіше спілкуватись з розумними людьми, які роблять цікаву, по нашим міркам, музику. Тому сорі, але детачі, фіолети, тінісонця, морфінсаферін під ці критерії не попадають (не в обіду пацанам, яких я не знаю).

Лесик: Не розумію, звідки така інфа. Ми дуже навіть йдем на контакт. Думаю, щоб прояснити це й інші питання, я таки вважаю, що ми граємо нішеву музику. Дуже приємно, що вона якось просочилась за межі “ніші” і, до прикладу, наш дебютник відзначали у всяких крос-жанрових топах-2014. Але це не змінило факту, що ми і далі граємо нішеву музику. І тут додам, що новий альбом, напевно, буде ще більш нішевим. Тому ми і не мітимо в групи, які грають на всіх літніх фестивалях країни. Такі вилазки (на багатожанрові фести) деколи потрібні, але в нас є своя аудиторія.

Артур: Ми, здається, ще не відмовлялися від запрошень без поважних причин. Ми не дуже любимо не жанрові тусовки і почуваємось там не дуже кофортно. Приємно ж, коли люди з відповідним настроєм приходять на виступ, вони знають, що очікувати, відповідна атмосфера і всяке таке. Цікавий от досвід був на Hedonism Festival цього року в Києві. Це був не наш формат, але все було круто.

Ваше загальне ставлення до фестивалів в Україні, на яких ви майже не граєте?

Ігор: Чесно кажучи у нас жорсткий фільтр, під який відразу попадає будь-який фест, де присутня політична агітація, де толерантне ставлення до насилля, гомофобії, сексизму, де орги чи групи хоч якось замішані з ультраправими чи з якимись фінансовими махінаціями. Після цього фільтру лишається 2-3 феста, на яких ми і граємо.

Лесик: Якщо спробувати щось додати, то скажу, шо більшість опенейрів в нас дуже одинакові по лайнапу. Про це вже не раз писали, але багато людей хочуть в надцятий раз за рік почути O.Torvald. Маємо те що маємо (с). Hedonism Festival якісно вирізнявся на фоні інших. Цікаве місце, розслаблена атмосфера пляжної вечірки і цікавий разноплановий лайн-ап.

Артур: Ми виступали на всіх фестивалях, де хотіли бути — від Robustfest і Respublica до Burn the Scene for Fun. Там нам комфортно, бо як я писав — люди в темі. Не бачу нас на Atlas Weekend чи «Файному Місті». Ми хочемо не просто веселити людей, а створювати певну атмосферу і настрій.

Музика — сила і енергія. Як ви ними керуєте? Як вони керують вами?

Ігор: Ми цю силу і енергію закручуємо і дуємо.

Лесик: Без поняття, що відповісти (посміхається).

Артур: Та головне не боятися — брати в руки інструменти і приборкувати цю енергію і направляти туди, куди хочеш. Це обов’язково хтось сприйме, тебе обов’язково хтось зрозуміє і підтримає.

Головне фото: Саша Пролетарський