MARU – «1». Рецензія на альбом українського супергурту

5 628

Редактор Karabas Live Філ Пухарєв вважає, що дебютний альбом команди музикантів «ОЕ», «Бумбокс» та інших - це гарний матеріал для роботи над помилками

Супергурт – рідкісний звір у наших широтах. Шість років тому Святослав Вакарчук покликав Сергія Бабкіна та Дмитра Шурова (Pianoбой) у проект «Брюссель», та й по всьому. Невідомо, чи піддивлявся за фронтменом «Океану Ельзи» бас-гітарист команди, Денис Дудко. Так чи інакше, музикант теж вирішив зібрати дрім-тім — під вивіскою MARU.

MARU сформувався минулого року як дует Дениса із джазовою співачкою Ольгою Лукачовою. Вдвох вони випустили перші сингли, а коли справа дійшла до запису альбому – вирішили, що цього замало і треба збивати вершки. У 2017-му склад проекту поповнився ще чотирма учасниками: тезкою Дудка Денисом Глініним («Океан Ельзи»), клавішником Павлом Литвиненком і ще одним барабанником Олександром Люлякіним (обидва — «Бумбокс»), а також гітаристом Олександром Зброцьким.

Цього тижня дебютний студійник MARU із промовистою назвою «1» вийшов в інтернеті та на вінілі. На ньому компанія музичних віртуозів поривається до «всього й одразу», однак швидко губить дороговказ.

Ольга Лукачова, Денис Дудко. Тут і далі всі фото надані прес-службою MARU

Оновлений склад MARU (зліва направо): Олександр Люлякін, Денис Дудко, Павло Литвиненко, Ольга Лукачова, Денис Глінін, Олександр Зброцький

У MARU Дудко дозволяє собі те, про що не почуєш в жодному анекдоті про басистів. Він не лише майстерно вправляється із контрабасом, але й часто-густо подає голос разом із вокалісткою. Часом його спів – це легкий бриз смутку, часом – елегантний затінок в експресивному вихорі емоцій Лукачової. Крім того, всі україномовні пісні на альбомі належать перу бас-гітариста.

Решта новоспечених учасників MARU з усіх сил намагаються продемонструвати слухачеві все, на що тільки спроможні. Вони — неначе пасажири потягу «Київ — Жмеринка», які одразу викладають на стіл і курку, і яйце, причому ще до того, як вагон рушив. В цьому і криється головна проблема «1».

За шість хвилин композиції «Наче не такі» ми отримуємо і баладу Fleetwood Mac, і моднявий синті-поп Depeche Mode, і глем-роковий напор Blondie. Джаз, інді, акустичний рок — все це працювало б на альбомі, якби кочувало із пісні в пісню. Але не коли грається майже одночасно.

Глінін підкидає до інструментальної грубки вугілля з класичних бочок, Люлякін піддає пару на електронних барабанах. Репліками вони обмінюються рідко, звідси й питання, для чого треба було купувати два квитки на одне місце у ритм-секції. Ситуацію намагається виправити Павло Литвиненко. Його клавішні соло привертають увагу не гірше, ніж краєвиди за вікном, та коли музикант вмикає «мультики» із натяками на прог-рок на фоні еклектичного шуму решти учасників гурту — це викликає бажання сісти на інший рейс. Зброцький біжить навздогін за Джиммі Пейджем із Led Zeppelin, але на півдорозі запихується і підсідає до Eurythmics.

На щастя, інколи на «1» трапляються ліричні зупинки, де музикантам не потрібно пред`являти одразу всі свої паспорти. Тоді вони неквапом вивантажуються на пероні та просто грають в своє задоволення.

Пісні «Sparks» та «With U» MARU записали ще в дуетний період, тож на альбомі домалювали до акустичних півтонів хіба трохи електрогітар. У композиції «Там де було» Ольга Лукачова демонструє весь свій вокальний потенціал, далі розспівується із Дудко на березі моря («Lyubov»), а потім видає бадьоре кантрі з акордеоністом Юрієм Тертичним («Було»).

Трек «You`ve Made My Day» просто зараз можна записувати в золотий фонд українських повільняків, які не соромно грати і на джазовому сейшені, і на випускному вечорі. Спокійні, мелодійні і виважені речі – єдине, що по-справжньому вдається MARU на дебютнику.

Найсильнішим аргументом на захист цього супергурту є історичні обставини. Чи часто ви чуєте у нас джазову музику, яку можна було б поставити на комерційному радіо? У MARU є пісні, які мають такий потенціал. Але на першому альбомі музиканти переважно нагадують жителів Чопа, які встигають зганяти за пивом в Угорщину, дорогою прихопити цигарок у Словаччині і за кілька хвилин повернутися на рідну канапу. Милуватися пейзажами їм ніколи, а хотілося б це бачити.

Тож надалі MARU краще позбавитися зайвого вантажу. Якщо наступного разу вони візьмуть з собою лише гітару та контрабас, можливо, цього буде достатньо. До речі, саме з такого формата MARU і починались.