Нові імена проти Старої школи, чи Еволюція української музики
4 920
Редактор Karabas Live Міла Кравчук досліджує класичний конфлікт між батьками і дітьми в українській музиці
На початку літа гурт «Тартак» презентував кліп на пісню «Стара школа» — маніфест старшого покоління, яке не хоче здаватися без бою «молодій шпані». Кліп зібрав ветеранів незалежної сцени, які підіймали неформатну українську культуру – скейтерів Дмитра Рибака, Олександра Конєва і Міллера, брейк-денсерів Олександра Бобіка і Костянтина Томільченко, діджея Костю Мішукова, мотокросера Дениса Міхно, фотографа Кірила Кислякова та ін. Відео знімав аксакал українського кліпмейкерства Віктор Придувалов.
Мало хто звернув увагу на одну цікаву річ. «Стара школа» з’явилася не на порожньому місці. В березні цього року гурт 5Vymir оприлюднив відео на трек «Нові імена» з абсолютно протилежним посилом. «Нам не треба йти далеко, кожного донесе свій вітер, ми складемо з великих літер нові імена цього світу», — це можна було назвати гімном молодого зухвалого покоління. В кліпі на пісню знялися учасники гуртів, яких називають «нової надією» української музики: Sinoptik, Grisly Faye, Latexfauna, Blooms Corda, Cardiomachine etc.
5Vymir і Ко зробили свій виклик. І «Стара школа» – не віриться, що випадково – стала відповіддю на цей виклик. Наскільки впевненою – ну, зараз ми не про її художній зміст.
Конфлікт «батьків і дітей» настільки не новий, що вже давно вважається класичним. Молодь не бажає грати по правилах цинічних дорослих і натомість хоче будувати нове незалежне життя. А дорослі вважають молодих необачними й дурними, водночас заздрячи цим їх якостям. Проте вся новітня історія свідчить про те, що найбільшого успіху (в будь-якому сенсі) досягають суспільства, в яких старе і нове співіснують в гармонії.
Old-school – навіть наймастеровитіша і найдосвідченіша – не зробить якісний стрибок вперед без сміливих і амбітних ідей молодих. А нові імена без досвіду і підтримки old-school приречені раз у раз відтворювати ті самі помилки – гальмуючи еволюцію.
В деяких успішних західних корпораціях існує правило, за яким в робочому колективі має витримуватись більш-менш стале співвідношення молодих і досвідчених працівників. З тим, щоб перші отримували необхідний досвід, а другі тримали себе в формі й не розслаблялися, перебуваючи в стані постійної робочої конкуренції.
Якщо вірити даним відомої фінансової інституції BNP Paribas, молоді люди (такими в цьому дослідженні вважались люди віком до 50 років) більш амбітні, азартні і сміливі й частіше за їхніх старших колег запускають успішні стартапи. Проте їм важче залишатися успішними в довгостроковій перспективі – саме через брак досвіду. Притому, якщо вони росли в сім’ях підприємців, процент невдач значно знижується. Тобто як не крути, а досвід старших є значним елементом в успіху молодих.
Шоу-бізнес – той же бізнес. Тому розподіл на «Стару школу» і «Нові імена» має були лише в одному – іронічно-підохочувальному – сенсі. Коли Віктор Придувалов знімає кліпи молодим маловідомим гуртам – це класно. Коли Олексій Коган в своїй програмі дає путівку в життя молодим іменам джазової сцени і дає їм авторитетні поради – це прекрасно. Коли Сердючка знімає в якості своєї світи Mountain Breeze і показує їх на всю Європу – це теж неабияка допомога.
Проте молоді – в силу своєї незалежності – не завжди мають «олдскул» за людей. Ну, ви знаєте – «ці старі грають немодну музику, вони некруті і взагалі – треба вчасно звільнювати місце на сцені». Поваги, панове, не завадить трохи поваги! По-перше, ці люди торували вам дорогу. А по-друге, конфлікт між максималізмом і амбітністю з одного боку і мудрістю-досвідом з іншого нічого хорошого не дасть жодній стороні.
Тішить, що ми хоч інколи, але бачимо вияви цієї поваги – коли гурт «Танок на Майдані Конго» виводить на нову орбіту популярності Іво Бобула, «Тартак» представляє молодому поколінню дует «Світязь», а «Океан Ельзи» робить присвяту Леоніду Утьосову чи співає разом з Ніною Матвієнко. Цього замало – але це вже щось.
Якщо резюмувати і трохи відійти від теми «батьки і діти», то можна сказати ось що. Насправді дуже радісно і приємно розуміти, що в нас якось непомітно сформувались вже КІЛЬКА поколінь незалежної (тобто часів незалежності) української сцени, які розвивалися, продовжуючи традиції попередників і збагачуючи цей досвід власними надбаннями. Це органічний симбіоз. Так і має бути – саме це ознака еволюції і прогресу.
Цей матеріал присвячений старій школі української музики і журналістики: Олександру Євтушенко, Глібу Гончару, Ярославу Степаненко, Віктору Придувалову, Анатолію Вексклярському, Кадіму Тарасову, Андрію Антоненко, Юрію Виноградову, Олексію Когану, «Братам Гадюкіним», Сергію Литвиненко, Олександру Стасову, гуртам «Вій», «Колезький асесор», «ВВ», «Табула Раса», Er.Jazz Orchestra, «Грін Грей», The Вйо і багатьом-багатьом іншим — тим атлантам, на чиїх плечах стоять ті, хто складе з великих літер нові імена цього світу.
Автор фото зі зйомок кліпу «Стара школа»: Олена Божко
