Sonya Kay: “Мені пропонували переписати пісні російською і переїхати до Росії»

Одна з найцікавіших молодих співачок української поп-сцени та племінниця Софії Ротару розповіла Karabas Live, чому не стала робити кар’єру в Британії та Росії

В Україні страшенно не вистачає музики світла, не позбавленої смаку. Легких і зрозумілих пісень з відчуттям стилю про те, що життя варте того, аби не тільки сумувати. Пісень, які б відображали розумний молодий погляд у майбутнє, а не переробляли естрадну спадщину минулого. Їх мало, але вони з’являються.

Sonya Kay — співачка з прошарку саме таких «нових позитивних», про яких ми нещодавно писали в одному з наших оглядів. У 26 років вона має доволі яскраву біографію, яка включає в себе сім років навчання танцям, десять років навчання дизайну інтер’єрів у Великій Британії та декілька років спроб знайти себе в музиці. Останні місяців десять, коли з’явились пісні «Знаю я твоя», «Зоряний саундтрек», «Мелодія», «Рай», можна вважати перезавантаженням проекту Sonya Kay — тепер вона звучить більш органічно і перспективно.

У Соні потужний генетичній бекграунд — її батько Сергій був художнім керівником відомого ансамблю «Черемош», а мати Лідія Ротару — співачкою. Сестра іі матері — Софія Ротару. Цей факт ані сама Соня, ані її менеджмент не ховають від аудиторії, але й не вважають потрібним підкреслювати. Тому що є бажання знайти шлях Sonya Kay до слухачів не як племінниці естрадної легенди, а як самостійної артистки. Тому наша розмова була не про стосунки Соні з тіткою, а про її саму.

Розкажіть про дитинство. Як ви росли, яка музика супроводжувала вас?

Я дуже полюбляла «Океан Ельзи». Ходила на всі концерти, куди могла потрапити. Коли мені було чотирнадцять, я поїхала вчитися за кордон. На той час мені вже більше подобалась іноземна музика – Birdy, Banks, Майкл Калфан. Із західною музикою я провела велику частину свого життя.

Але я питав більше про те, у якому музичному середовищі ви зростали до від’їзду до Британії.

Насправді все було досить хаотично. Мені щось подобалось – я починала слухати. Тоді ще не було багато української модернової музики. Звичайно, я дивилась по телевізору, як співала моя тітка та мої мама з татом. Я слухала все це і намагалась увібрати.

Батьки підштовхували до занять музикою?

Ніколи. Це завжди було моє. У шість років я займалася десь рік фортепіано, мені подобалось, але потім бажання зникло. Захотіла танцювати – сім років займалася танцями. Потім і це мені стало нецікаве. Поїхала за кордон вчитися на дизайнера інтер’єру. Потім в голові щось почало дзеленчати: «Це не твоє». І я почала займатися співом. Мені подобалось це з дитинства, але тільки зараз я вирішила, що це буде моє майбутнє, моя кар’єра.

За десять років у Британії ви й від української мови трохи віддалилися?

Звичайно. Я була серед англомовних людей, дуже рідко розмовляла не англійською. В мене серед друзів дуже мало тих, хто розуміє українську чи російську. Більша їх частина залишилась за кордоном. Я дуже раділа, коли повернулася до України – це рідне. Але ж друзі мої не тут. Я спілкуюсь з ними в Інтернеті.

Важко було адаптуватися, коли приїхали туди у 14 років?

Дуже. Коли я приїхала, мені здавалося, що я знаю англійську. Але виявилося, що це зовсім не так. Перші два роки я вчилася у Шотландії, і там було непросто. Там немає «нормальної» англіської мови, дуже сильний діалект. І менталітет інший, ніж в Україні. До того ж, там не дуже полюбляють людей зі Східної Європи. Це трохи мішало злитися з середовищем.

Я бачила з батьками у Відні шоу Мадонни. Концерт відбувався у дуже дивних умовах – злива, при цьому треба було сидіти. Але це було дуже круто

Чому не вирішили робити музичну кар’єру там, в Британії?

Там в мене не було особливо коли займатися музикою, навчання відбирало майже увесь час. Мене вистачало лише на те, щоб слухати вдома чужу музику та співати для себе (посміхається). Зрозуміло, в мене були думки про те, аби почати співати там, але це дуже-дуже складно робити. Мабуть якщо б в мене там була сім’я, можна було про це серьйозно міркувати. З іншого боку, життя без батьків додало мені гарного досвіду виживання.

Головна різниця, яку ви побачили між українцями і мешканцями Британії, коли повернулись до батьківщини?

В Україні менше свободи в поведінці людей. Це багато в чому можна помітити. Наприклад, в тому, як легко британці можуть сісти на підлогу просто на вулиці, якщо вони втомились. Для наших людей це дикувато звучить.

Ви повернулись у 2015-му і почали писати пісні?

Я почала писати їх ще за кордоном. Але те, що в мене тоді виходило, мені не дуже подобалося. Зараз я відчуваю, що знайшла свій стиль – tropical house.

Бачив кліп на вашу пісню російською мовою “Обними меня», йому вже більше двох років. Це дуже відрізнялось від того, що ви зараз співаєте. Мені не сподобалось.

Я згідна з вами, мені теж не подобається та пісня. Коли я зрозуміла, що між Україною та Росією війна, я категорично відмовилась співати російською мовою. В мене багато що змінилося з того часу, ми припинили співпрацю з продюсером (раніше з Sonya Kay працював Володимир Минка – ред.). Зараз я працюю з іншою командою Ost&Meyer. Це молоді люди, які розуміються на тенденціях сучасної музики. Зараз вони мені пишуть пісні. Я дуже хочу повернутися до цього, але у майбутньому.

Тексти пісень мені пише відома українська співачка Лана Меркулова, мені дуже подобається, що в неї виходить. В неї я також навчаюсь вокалу.

На вашому сайті написано, що ваші пісні автобіографічні. Але тексти не ваші. Як це можливо?

Автобіографічні, зрозуміло, не всі пісні. Але деякі – так. Лана для мене як друга мама. Вона опікає мене, турбується про мене, я багато чого їй про себе розповідаю. А вона потім втілює це у своїх текстах. Мої життєві історії, відчуття.

Щодо відчуттів, які погані та добрі слова ви можете сказати на адресу сучасних чоловіків?

О, боже (сміється). Звичайно, було і кохання, і розчарування. І сліпе кохання… Як же коректно відповісти на це питання (посміхається)… В усіх країнах є хороші і погані чоловіки та жінки, це зрозуміло. Мій досвід вчить мене не робити помилки, мудрішати. Але помилки завжди є, без них ніяк (посміхається).

Чоловіки і надсилали мені квіти з інших країн, не попереджаючи, від кого вони. І писали треки для мене. Мені здається, багатьом чоловікам треба працювати в тому сенсі, аби бути більш галантними. Деякі з них чомусь вважають, що жінкам це не потрібно.

Минулого року бачив дивну новину про те, що вам запропонували повернутися до російської мови та переїхати до Росії. Це правда?

Це була пропозиція не мені, а колишньому продюсеру. Так, сказали: давайте перепишіть українські пісні російською і ми будемо вас промотувати в Росії. Я відмовилася. В мене є громадянська позиція, яка не дозволяє цього робити.

Ваші музичні відео від – це стильні і вочевидь недешеві роботи. Хто є джерелом фінансування проекту Sonya Kay?

Мені завжди допомагали мої батьки. Ніякі продюсерьскі центри та інші особи цим не займаються.

У вашого каналу в Youtube лише біля тисячі фоловерів, при цьому кліп «Рай» за місяць зібрав майже 500 тисяч переглядів, а «Зоряний саундтрек» майже 800 тисяч за чотири місяці. Гарні показники як для молодого артиста.

Ну, якщо пісня гарна… (Сміється)

Це зрозуміло. Але мабуть і в промо ресурс вкладаєте?

Так, зрозуміло. Цим займається компанія УМИГ Мьюзік, з якою ми працюємо з початку 2017 року. Вони домовляються з телеканалами, онлайн-платформами. Все, що стосуються PR-просування мене як артиста, це їх робота.

Ви маєте дизайнерську освіту. Уявляєте, як має виглядати шоу мрії від Sonya Kay?

Мені завжди подобались різні форми лазерного шоу. Хотілося б щоб це було щось таке, від чого у глядача з’явиться відчуття, що він бачить щось нереальне. Коли я уявляю собі таке шоу, я думаю не про хореографію, а про світло. Про голограми, наприклад.

Чиє шоу, яке ви бачили наживо, вас вразило?

Я бачила з батьками у Відні шоу Мадонни. Концерт відбувався у дуже дивних умовах – злива, при цьому треба було сидіти. Але це було дуже круто. Я не розумію, як можна так танцювати в її роки.

Ви з тих небагатьох виконавців, які у 2017 році мають веб-сайт. Там ви минулого року опублікували пікантні фото у дУші. Що вас до цього підштовхнуло?

Це ідея мого колишнього продюсера. Йому здавалося, що це буде дуже круто і допоможе мені розкрутитися. Зараз мені здається, що ці фото треба прибрати з сайту. Нажаль, вони не допомогли розкрутитися (посміхається). Взагалі, ті фото не дуже гарними вийшли. Є професійні фото у душі, яки дивляться значно краще. Цей й не була окрема фотосесія. Ті кадри були зроблені на зйомках кліпу «Знаю я твоя».

В мене майже все. Лише одне питання залишилось. Навіщо вам сцена, музика?

Коли співаю, я відчуваю себе дуже спокійною. Моя пісні — це музика, яка робить мене більш щасливою. Є чужі пісні, які теж дають мені таке відчуття. Спів дає мені багато енергії. Мені хочеться, аби людям це передавалося і вони сприймали те, що я роблю. Це моя мрія. Добро і позитив – те, що я хочу їм дарувати.

Про проблеми не будете співати?

Хто його знає (посміхається). Може й буду в майбутньому. Але зараз точно ні.

 Фото в душі: sonya-kay.com. Інші фото: надані прес-службою Sonya Kay